о. Адольфо Ніколас ТІ  

 

Ріст, процес, зміна 

Конференція для новиків 

 

переклав о. О. Кривобочок ТІ 

 

Ігнатіанська духовність відсилає до трьох ключових слів. Перше – ріст, який поєднується з magis («більше»). Magis можна розуміти правильно і помилково. Помилкове розуміння можна ототожнити з гаслами типу: більше мені, більше студій, більше титулів, престижу й сили, більше змагань і заздрості. Правильне розуміння: більше Христа, а менше того, що тільки моє. Magis– це применшення себе, яке веде до більшої покори і до більшого служіння на взір Христа і для Христа. Така настанова веде до росту. 

Але в цьому рості треба приготуватися до довготривалого процесу. Процес – це наступне слово ігнатіанської духовності. Все життя – процес, під час якого вчимося рости. Він довгий і вимагає супутника. Незалежно від того, як ми стараємося, всього неможливо осягнути на початку дороги, в новіціаті. Це тільки вступ, який формує властивий підхід і вводить у процес навчання. Зростаємо упродовж усього життя. 

В новіціаті, на початку дороги, ми повинні вчитися передовсім прозорості. Якщо новик зачиняється перед духівником, то швидко припиняє свій ріст. Коли йдемо до лікаря, то мусимо йому сказати, що нас болить, бо тільки завдяки цьому можлива допомога фахівця. Коли ми щирі й прозорі, то зростаємо. Коли затримуємо для себе те, чого соромимося, духівник не може нам допомогти. 

Третє ключове слово ігнатіанської духовності – зміна, трансформація. Можна сказати, що вся єзуїтська духовність стосується зміни, є як Євхаристія. Ми як кусок хліба або келих вина, який перемінюється в Тіло і Кров. Також ми перемінюємося у Христа. Він стає принципом нашого життя і остаточною його ціллю. Це велика таїна: Ісус став людиною, щоб бути біля нас. Тільки дивлячись на Христа, знаємо, ким ми є і що означає magis. А це, в свою чергу, дає можливість ширше дивитися на інші речі. Отож йдеться про процес зміни. Подібно і в душпастирстві: допомагаємо людям у їх рості й зміні. Саме в цьому виражається єзуїтський спосіб дії, єзуїтський підхід до життя і служіння. 

 

Час випробувань 

 

Св. Ігнатій не вживав слова «формація», а говорив про «пробацію», тобто час випробувань. У цьому контексті єзуїтське приготування стає скоріше випробуванням до майбутнього служіння, ніж формуванням. Упродовж довгого процесу пробації нас випробовує Євангеліє. Очевидно, що таке випробування є частиною життя кожного християнина, але єзуїта – особливо. 

Вже само життя, довколишня дійсність є тестом. Хто приготував – сформував наших батьків, добрих християн і людей? Їх приготувало життя, щоденна дійсність: перебування разом, виховування дітей, зречення ради своїх дітей. Часом вони хотіли робити щось інше, але повинні були залишатися вдома з хворими дітьми. 

Дійсність – життя є великим тестом також і для єзуїтів. Можливо, що деякі хотіли би робити щось інше, а настоятель говорить, що треба робити те, що потрібно робити, а не те, що хочемо робити. І це треба прийняти. Це дуже добрий тест. Часом єзуїти мають труднощі з послухом мирянам, наприклад, директорам шкіл. Не розуміють, у чому полягає тест дійсності. Мільйони людей на світі слухають своїх директорів. Чому ми не акцептуємо таку дійсність? Ми повинні слухати фахівців, з якими працюємо, так, як слухаємо лікарів. 

Ми не повинні, як єзуїти, створювати власну дійсність поза світом звичайних людей. Ми живемо серед них, а довколишнє середовище – важливий засіб росту і формації. Щоденність приносить труднощі, які дають можливість нашому служінню ставати більш автентичним. Частиною цього тесту бувають також не найкращі настоятелі. Вони – це виклик, який дає нагоду для зростання в зрілості й терпеливості. Це частина тесту на наші людські якості, здоровий глузд, спроможність покращувати світ. Не в кожній фірмі люди мають добрих шефів. Часом мають дуже погане начальство, але живуть з цим, бо мусять утримувати свої родини. 

Дійсність може бути досконалою перевіркою на святість, а родина – найкраща її школа. Я переконаний, що від багатьох святих, добрих батьків, які повністю присвячують себе дітям, їх вихованню, ми могли би багато навчитися. Це справжня школа святості. 

 

Кожного дня будувати спільноту 

 

Прагну ще наголосити на ролі спільноти в ігнатіанській і єзуїтській духовності. Спільнота – великий ворог євангелізації, яка прямує в напрямку індивідуалізму. Наприклад, надзвичайно спільнотною є східна, азійська традиція і духовність. Її будують порозуміння, діалог, гармонія, толерантність, відкритість на інших. Я жив в Азії майже 48 років, але мушу визнати, що навіть там в Товаристві Ісуса маємо індивідуалізм. Це велика спокуса. 

Єзуїти великі індивідуалісти. Може так діється з огляду на бажання конкуренції. Тільки в такій ситуації маємо справу з фальшивим magis. Найважливішим є Боже Царство. Те, що робимо для нього, не другорядне, але якщо хтось інший робить щось подібне, то треба радіти, а не змагатися з ним. Наближення Божого Царства не є моєю особистою заслугою. Тому вважаю, що конкуренція є великою небезпекою. Коли навчаємось, то може з’явитися спокуса, щоб більше часу присвячувати науці коштом молитви. Це веде до розпорошення. Бог не хоче, щоб ми були найкращими, а прагне, щоб служили. Отож робімо все, що допомагає нам служити. Боже Царство зростає спільною працею багатьох людей. І тому спільнота є дуже важливою. 

Єзуїти з часів св. Ігнатія вважають себе передовсім друзями в Господові. Ми група друзів. Не мусиш любити всіх братів, важливо, щоб ти їх шанував і бачив, що роблять добро. Цього достатньо, щоб кожного дня будувати спільноту. Саме це веде до дружби. Навіть якщо не маємо до когось дружніх почуттів, то це не причина, щоб не ангажуватися у спільне діло. Це нагода побачити цю людину в іншому світлі, по-новому. Він також вибраний Богом як Його товариш і наш співбрат. 

 

На початку дороги до перемін важливим є самопізнання. Новіціат – час випробовування. Дійсність завжди буде нас випробовувати, це допомагає у самопізнанні. Знаючи себе й дозволяючи іншим пізнати нас, можемо служити ближнім. Мусимо бути тими, які хочуть допомагати, а не робити кар’єру чи заробляти великі гроші. Мусимо бути тими, які прагнуть Божого Царства на землі. Ми повинні змагати до того, щоб люди зростали у вірі й наближалися до Бога. Св. Ігнатій говорив, що ми повинні бути людьми великих прагнень. Але, маючи їх, не можемо вивищувати себе. Ми повинні бути скромними людьми з великими прагненнями.