Люцина Слуп  

 

Любов і життя 

 

переклала Людмила Красій-Зайцева 

 

Кілька місяців тому у ЗМІ була мова про Анну Радош, молоду дівчину, яка мучилась, маючи рак шкіри, а при тому була на шостому місяці вагітності, постановила відкласти своє лікування, яке б загрожувало здоров’ю та життю її ненародженої дитини. Три місяці пізніше народила здорового і гарного синочка Оскара, але на її власне лікування будо вже запізно. Незважаючи на великі зусилля родини та друзів, які розпочали акції для збирання коштів, щоб поїхати до клініки у Бостон, де був шанс на її одужання, жінка померла 11 травня 2007 року. Віддала життя за свою дитину, так як сорок з лишнім років назад св. Йоанна Беретта Молля. 

Звісно, час від часу потрібно, щоб були такі богатирські постаті матерів, для усіх, також нам, звичайним і тим жінкам, що не стають перед таким героїчним вибором, пригадати, який сенс материнства. Біблія поєднує одночасно його зі словом «життя». Після вигнання з раю Адам другий раз дає ім’я своїй дружин, називає її Єва. Єврейське звучання її іменні Хавва яке походило від хай – «що живе». Саме так було описане покликання Єви, яка стала матір’ю всіх живих (Бт.3,20). Жіночність переплелася з материнством, а материнство – з даром життя. Цю залежність добре розуміли перші матері, описані у Біблії, – Сара, Ревека і Рахель. Змагалися зі своєю неплідністю, вели боротьбу не лише за особисте щастя, але також, не знаючи про це, – будували майбутній вибраний народ. 

Давати життя, це не тільки фізичне народження дитини, але також його психічне і духовне народження, яке вирішує про те, що новонароджений стає повністю людиною. Цей психічний і духовний вимір материнства не залишився збережений лише для жінок, які народжують дітей у прямому значенні. Жінка може взагалі не народжувати дітей, а для багатьох бути матір’ю, так як це сталося на прикладі Матері Терези з Калькути. Материнство у всіх своїх вимірах не може існувати без сказаного цілою собою «так» новому життю. 

Часом це є результатом радісного і довгого очікування на дитину, інколи згода на її існування. За тим першим «так» ідуть наступні, які перекладаються на конкретні рішення жінки-матері. І саме так материнство стає даром із себе. «Жінка, даючи свою згоду бути матір’ю, дає себе повністю – до кінця – таким чином через цей дар народжується нове життя – нова людина – дитина.(…) Цей принцип давання і обдаровування набирає взаємного характеру. Матір, даючи, – отримує». Євангеліє підкреслює, що добро, яке ми отримуємо – це, передусім радість. «Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко – з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам’яті про болі нема!» (Йн 16,22). Великою радістю є те, що видаєш дитину на світ, а потім кожного дня доглядати за маленькою людиною, бачити її перші кроки і чути перші слова, бути присутньою у її перших радощах та смутках, навчати перших слів молитви і перший раз провести до школи, супроводжувати її вхід у доросле життя – дружбу, вибір, перше кохання, і, нарешті, по-справжньому радіти, коли знайде у житті своє місце. 

Радість і глибокий сенс материнства легко загубити у потоці звичайних, щоденних, а часто важких справ – серед проблем подружжя, здоров’я, фінансів, помешкання, виховання…

Тим більше, світ, який сьогодні стоїть на стороні цивілізації смерті, не сприяє материнству. Не притягують його кольорові жіночі магазини і телевізійні ток-шоу, в яких дитина стає щонайбільше розкішним додатком до життя. Держава не розбещує, будуючи фінансову політику про сім'ї на системі посібників. Сусіди не зберігають (а часом і родина), реагуючи з критикою про звістку наступної вагітності. 

Тому сьогодні, може більше ніж раніше, матері потребують підтримки. І тому в нормальній ситуації тією підтримкою у першому ряді має бути чоловік – батько дитини. Жінка потребує його підтримки, «потребує його присутності, прийняття, любові, а також доцінення її ролі над опікою дитини». Дякуючи його любові, стає кращою матір’ю, а будуючи сильний зв'язок між собою і чоловіком, дає своїй дитині найкращий урок життя і любові. Для розвитку повної людської природи потребує однаково матері і батька. Як писав Ерік Фром, «Мама є домом, з якого виходить, є природою, глибиною, океаном; Батько не дає жодного такого натурального дому(…), він дає щось інше для людського існування; світ думки, предметів, які створюють людські руки, світ права і ладу, дисципліни, подорожі і пригод. Батько ж тим, який навчає дитину і показує йому дорогу і світ». Це велике завдання. 

На щастя ні мама, ні батько не залишаються самі у виконані своєї місії. Дати життя не полягає на тому, щоб його створити, лише передати. Існує Хтось, хто є джерелом життя і любові, Сотворителем і Дателем – Батьки тільки є посередниками у Його діяннях. Кожна дитина безпосередньо є Його дитиною – улюбленою одвічною любов’ю (Єр 31,3) і добре знаною ще перед формуванням в утробі матері (пор. Єр. 1, 5). Можна Йому їх довірити без жодних проблем. 

Занурення у Джерелі життя і любові, створює шанс не лише нашим дітям, але також і нам – їх матерям і батькам. Причинами багатьох батьківських проблем часто стають турботи із прийняттям власного життя. Коли життя не сприймають як дар, коли не проживають його в поставі вдячності для Дателя, важко ділитися  з ним іншими. Можливо драматичний спад народжуваності у багатьох країнах є на першому ряді результатом неприймання дару життя, стомлення життям. 

Ісус каже: Прийдіть до мене всі (Мт 11,28) і дозвольте дітям приходити до Мене (Лк 18,16 ), бо Я є воскресінням і життям (Йн 11,25). Віра в те, що Він піклується про наших дітей і про нас самих, дозволяє з більшою свободою виконувати материнське (і батьківське) покликання.