Анна Ґріґо  

 

Багаті дітьми 

 

переклала Ліля Старосельська-Ортинська 

 

Завдяки любові мають багато дітей. Не тому, що постійно «залітають». І не тому, що неблагополучні. Одні дивляться на них із заздрістю, інші – зі співчуттям. Бо в їхніх домах ніхто ніколи не є самотнім, хоч і не завжди вистачає на квиток в кіно. 

Багато дітей мають католики і алкоголіки – таку суспільну думку наводить Вєслав Лось, власник видавництва ЛосьГраф, батько чотирьох синів і двох доньок. Різниця у віці між найстаршим та наймолодшою – двадцять років. Про Терезу Лось, зграбну та молодечу матір шістьох дітей, знайомі свідчать: з кожною дитиною молодіє, напевно, любить родити. «Не люблю, – перебиває Тереза. – Але дітей ніколи не буває досить.» Обоє посміхаються. 

Не завжди вони думали таким чином. Йде 1990 рік. Живуть з двома синочками у маленькій кімнаті, навіть не сподіваються на щось більше. Проблеми на роботі, з грошима, жодної перспективи. Тереза на прогулянці з дітьми чує: шкода, що не більше. А вона власне вагітна втретє. Розгублена. Не хоче жити. Друзі радять: позбудься. Чоловік рішення залишив їй. «На кожному розі я бачила рекламу гінекологічних кабінетів. Якогось дня, йдучи за хлібом, зустріла подругу. Вона сказала: «Бог дає дитину, дасть і на дитину». Я про себе подумала: «Дурниці!». Однак поїхала до Ченстохови. Сиділа перед іконою Марії і плакала. Згодом людські обмови перестали мене боліти, народила сина. Він був іншим від старших: постійно тримав мене за руку, чемний, ніколи не мала з ним проблем. Ніби дякував за життя» – очі Терези наповнились слізьми. 

Для Елі Конєчної, вчительки з Вішньової, чоловік різьбяр є мужчиною її життя. «Але четвертої дитини не планували, – розповідає Еля. – Я вже мала більше сорока! Закривала живіт різними блузами, але й так за мною оберталися». Боялася. Конєчним живеться нелегко. Чоловік хворіє на алкоголізм (Еля каже написати: мудрий, прекрасний мужчина), здібний майстер. Від часу до часу має замовлення, але якраз тоді їх не було. Про важке минуле Еля не хоче розповідати. Старші діти допомагали, але вона не любить ними прикриватись. Сьогодні найстарший Пшемек вчиться на лісника, Ага закінчує школу, чотирнадцятирічний Мачєй без страху керує трактором на полі. Про наймолодшого братика говорять: «Наша втіха. Вніс у дім стільки радості. Мама ніколи не нарікає. А батько поволі видужує». 

Дитина є даром, не приходить на світ з порожніми руками – стверджує Богуслав Бернард, голова Товариства Багатодітних Родин у Варшаві. Має цьому докази. З власного життя: п'ятнадцять років тому, коли народилася п’ята їхня дитина, власне втратили дах над головою, він став безробітнім. «Я народила, і після цього ми отримали кооперативну квартиру. Чоловік знайшов менш оплачувану, але спокійнішу працю» – розповідає Божена Бернард. Також є багато прикладів з Товариства: хтось захистив докторську, отримав роботу, виграв у лотерею, видужав, примирилась родина. «Сьогодні чергова дитина обтяжує чоловіка. – говорить Бернард. – Не вміє з цим справлятись, тому трактує себе як невдаху і боягуза. Хоче бути головою родини, але дикий польський капіталізм нав’язує йому різні проблеми. Часто чоловіки втікають від відповідальності, відходять. Не отримують відповідної допомоги, щоби перетривати в кризі». 

«Чергова дитина міняє перспективу життя. Коли дітей було двоє, вистачало двох рук, аби тримати їх за ручки. Тоді я вважала, що я повна господиня свого життя, пораджу собі. Але п’ятеро – це вже їзда без страховки. Немає іншого виходу, як довіритись Тому, Хто це все придумав» – сміється Божена Бернард. Одноголосно стверджують, що віддання Богу себе і своїх дітей все змінює. У багатьох родинах навернення прийшло разом з наступною дитиною. Можливо все приходить із безсилля, з вичерпанням людських сил. Тереза лось застерігає: «Не даю нікому рецепта. Я йду такою дорогою і не поміняла б її на жодну іншу. Але не кожен може це подужати». 

«Діти дають мені неперевершену силу» – каже Еля Конєчна. Початок завжди важкий. При гикавці першого сина Тереза Лось викликала швидку, впевнена, що дитина помирає. Божена Бернард не зводила очей з первородного. Виховання одинака видається матерям надзвичайно важким завданням. Пильнують, здувають пилинки, тлумлять опікою. Перворідний ледве дихає з такої опіки. Батьки розповідають: з кожною дитиною проходиться кір і щеплення, зубні пластинки, прищі, розбиті ноги і шиті рани, розчарування першого кохання, бійки, вередування, нелюбі вчителі, бунт. Але з кожною наступною дитиною все переживається легше. Вже відомо, що дворічна дитина бореться за своє і є егоїстом, чотирирічна – з захопленням сквернословить, аби привернути до себе увагу, шестирічна – краде ляльку у сусідів. При третій дитиній складність дозрівання вже менше бентежить. З приводу відкинення вже не спішать з дитиною до психолога. А навіть відчувають полегшення, бо в тому часі авторитетом для підлітка стають брат чи сестра. Колись Тереза Лось почула роздратований голос старшої доньки: «Чи Йонатан (п'ятнадцять років) міг би на хвилинку перестати дозрівати, я хотіла б з ним порозмовляти». З кожною дитиною батьки здобувають все більше мудрої дистанції. 

Богуслав Бернард недавно зауважив: «Мої діти кращі за мене. Я хотів більше отримати, а не заробити. Одинак сам з’їсть всю шоколадку. У нас якщо б хтось спробував сховатися тихо в куточку і з’їсти її сам, то вислідять і дістане. Нас теж виховують. Спочатку я мав навколо голови великий ореол батьківського авторитету. Зараз вже вмію просити пробачення перед дітьми за свої помилки. Зараз я сильніший. Коли я працював на телебаченні і наша родина вже не вміщалась в полонеза, то купив деу. Єдине таке авто на ексклюзивному паркінгу. Я вже навчився не ганятись за думкою інших». 

У їхніх домах царює творчий безлад. «Я мала вибір: або прибирати, або розмовляти і бавитись з дітьми. – Зізнається Тереза Лось. – Але перед святами робимо генеральне прибирання. Коли діти малі, то маєш брудні стіни, плями на підлозі, вищерблені горнятка. Кудись зникають твої улюблені речі та косметика. Не терплю безладу» – посміхається. Коли їй все набридає, йде до «нормальної» подруги в гості. Посидить у чистому помешканні, відпочине. І за дві години біжить додому як на крилах. Діти ставлять собі за мету злагоду між батьками. Мама і тато часом мають різні точки зору, навіть скандалять. Тоді малі плачуть. Старші діти купують батькам квитки в кіно. Потомство солідарно зникає з дому. Аби вони мали час лише для себе. 

«Багатодітність вчить бути, а не мати. – говорить Еля Конєчна. – Це чудово. Багато спілкуємось. Бо час – це не гроші, час – це любов». Буває часом зовсім немає грошей, тоді треба щось комбінувати. Діти сягають по свої збереження: «Тобі позичити?». Юдита Лось підсумовує: «Або впасти в розпач, або пристосуватись. Коли маємо дно з фінансами, то що зробиш? Жартуватимеш! Батьки вважають, що якщо є менше грошей, то світ менше спокушає». «Трохи біди є найкращим вчителем. – підтримує тата Вєслав. – Голова спокійна, не просиш колу і чіпси, а хліба ніхто не викидає». 

У їхньому домі, така само як і у Лосів та Бернардів, двері завжди відчинені. Гуртом веселіше – це чую від кожної родини. «Голо і радісно» – сміються. 20 серпня 2005 року Еля Конєчна має в гаманці 10 злотих. До зарплати тиждень. Чоловік різьбяр не має замовлень. Ніхто не хвилюється, що буде на обід. Викопають картоплю, є квасне молоко. Мають курей, знесуть яйця. Еля зробить великий сирник, не дуже солодкий, бо цукор шкідливий. «На селі більше видно біди, але якщо хтось любить землю, вона його завжди вигодує». Якщо б не було нічого на городі, завжди можна спекти хліб. 

У багатодітних діти розвиваються в пришвидшеному темпі. Тільки малий Лось пішов до школи, отримав зауваження: читає за швидко. Старші сплять над книжками, молодші їх наслідують. Легко йдуть на контакт. Вміють попросити про допомогу або її запропонувати. Літній підробіток, модний одяг та ґаджети – це для них норма. Є майстрами логістики. «Емпатія є необхідна, якщо світ хоче тривати далі» - дивлячись на дітей, говорить Еля Конєчна. І додає: «Індивідуальності із вразливими серцями будуть елітою майбутнього». 

 

Анна Ґріґо (народжена 1949 р.), закінчила факультет міжнародного права Варшавського університету, журналістка та письменниця.