[III] Любов і жертва в християнському житті   

 

#328. Оскільки любов і самопожертва – частини християнського життя, то яка їхня роль? В одних аспектах маємо згідність думок, в інших – розбіжність. Практично, сучасні автори різних шкіл доходять подібних висновків. 

 

#329. (1) Усі погоджуються, що об’єктивно і в порядку користі любов стоїть на першому місці. Любов – ціль і суттєвий елемент досконалості, як ми це довели в першій тезі, N. 312. Саме на любов ми повинні звертати увагу в першу чергу, повинні шукати її безустанно, бо любов закликає нас до самопожертви і надає їй основну цінність. І тому суттєво, щоб духовний керівник навіть початківців настійливо спрямовував до любові до Бога; але він повинен виразно пояснити, що любов полегшує самопожертву, але не звільняє від неї. 

 

#330. (2) Стосовно хронологічного порядку, всі погоджуються, що ці два елементи нероздільні й ідуть разом, що більше, вони повинні сполучатися один з другим. Це тому, що на землі немає справжньої любові без самопожертви, а самопожертва ради Бога – найкращий знак любові. 

 

Постає запитання: який елемент, у хронологічному порядку, слід більше виділити – любов чи самопожертву? Існують дві відмінні школи й напрямки думки. 

 

#331. A) Св. Франциск Сальський, спираючись на авторитет багатьох представників бенедиктинської і домініканської шкіл та звертаючись до ресурсів, якими може розпоряджатись відновлена людська природа, спочатку наголошує на любові до Бога – щоб краще прийняти і практикувати самопожертву. Але він не виключає останньої і вимагає від любові до Бога самозречення і самопожертви. Для того, щоб краще осягнути свою мету, він робить це з великою обережністю і поштивістю. Це стає очевидним у першій главі "Введення до благочестивого життя": "Справжнє благочестя зумовлює не часткову, а повну любов до Бога… Оскільки благочестя полягає в осягненні необхідного рівня любові, то воно чинить нас не тільки активними й ретельними в дотриманні Божих заповідей, а й збуджує виконувати добрі діла з люблячою жвавістю, навіть якщо це не заповідь, а тільки рада". Але щоб дотримуватись заповідей, йти за радами й натхненнями благодаті, необхідно практикувати вмертвіння вищого ступеня. Окрім того, святий говорить, що любов до Бога розпочинається від очищення себе не тільки від важких гріхів, а й від легких і від схильностей до суєтних й небезпечних речей, а також від злих потягів. Коли він говорить про чесноти, то не забуває їхню аскетичну сторону; хоча він зосереджений на тому, що все повинно бути охоплене любов’ю до Бога і до ближнього. 

 

#332. B) З другого боку, ми маємо школу св. Ігнатія і Французьку Школу XVII століття. Не забуваючи, що любов до Бога – мета, яку необхідно осягнути і яка повинна оживляти всі наші дії, вони ставлять на перше місце, особливо для початківців, зречення, любов до Хреста, умертвіння пристрастей як найпевніші засоби для осягнення реальної ефективної любові. Представники цих шкіл побоюються, що якщо на цьому не наголосити на початку, то багато душ стануть жертвами ілюзій, вважаючи себе успішними в любові до Бога, а в дійсності їхні чесноти більше сентиментальні й позірні, ніж реальні. Звідси ці прикрі падіння, коли приходять великі спокуси й духовна посуха. Окрім того, смілива самопожертва ради любові до Бога веде до більш щедрої і більш постійної любові, й постійне практикування цієї любові поступово завершує духовну будівлю. 

 

#333. Практичні висновки. Не маючи бажання довести до ладу ці контроверсійні питання, ми пропонуємо деякі висновки, які вважаються найбільш розсудливими в цих школах. 

 

A) Слід уникнути двох крайностей: 

а) бажання передчасно вести душі так званим шляхом любові, не навчивши їх важкої дисципліни щоденного самозречення. У цьому випадку ілюзії культивуються і з часом створюється грунт для прикрого падіння. Скільки душ, зазнавши чуттєвої втіхи, яку Бог уділяє початківцям, і вважаючи себе утвердженими в чеснотах, не уникали нагоди до гріха і вчинили важкі гріхи! Вони могли захистити себе умертвіннями, справжньою покорою, недовірою до своїх сил, рішучою боротьбою із пристрастями. 

 

b) Друга крайність: постійно говорити про самозречення і умертвіння, не роз’яснивши, що це тільки засоби, щоб осягнути любов до Бога, і прояв цієї любові. Деякі люди мають добру волю, але не мають відваги, і тому не впевнені в собі. Вони стануть впевненішими й відважнішими, якщо їм показати, що зречення стануть легшими, якщо здійснюватимуться ради любові до Бога: "Там, де любов, там ніщо не важко"

 

#334. B) Якщо цих крайностей вдалося уникнути, то духовний керівник повинен звернути увагу на те, яка дорога найкраще відповідає характеру підопічного, де він отримає найбільше благодаті. 

 

a) Існують ніжні душі, які не мають жодної схильності до умертвіння, поки не будуть деякий час практикувати любов до Бога. Така любов недосконала і сентиментальна, а не великодушна й тривала. Проте, якщо хтось скористається з перших досягнень початківців і покаже їм, що справжня любов вимагає зречення, і спонукає їх практикувати покаяння ради любові до Бога і переконає їх, що умертвіння необхідні для того, щоб уникати гріхів, то їхня воля стане міцнішою і в якийсь момент вони зрозуміють, що самопожертва і любов до Бога повинні йти в парі. 

 

b) З другого боку, якщо хтось має справу з енергійною людиною, призвичаєною діяти з почуття обов’язку, то може на початку наполягати на самозреченні як на наріжному камені любові й заохочувати її практикувати покаяння, покору і умертвіння, прищеплюючи до такої суворої аскези мотиви любові до Бога й ревність до спасіння душі. 

 

Отож, любов і самопожертва повинні поєднуватись, і тоді стане очевидним, що ці два елементи змішуються і вдосконалюють один одного.