[III] Роль Пресвятої Богородиці, святих і ангелів у християнському житті  

#154. Безперечно, що є лише один Бог і один основний посередник, Ісус Христос: "Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус"(1 Тм 2, 5). Однак сподобалось Божій Мудрості і Божій Доброті обдарувати нас захисниками, заступниками і взірцями для наслідування, які ближчі нам. Ними є святі, члени містичного тіла Христа, які реалізували в своєму житті божественну досконалість і чесноти Христа, і тепер піклуються про своїх братів. Віддаючи їм належну пошану, ми тим самим почитаємо самого Бога, оскільки вони віддзеркалюють божественні досконалості. Просячи їхнього заступництва перед Всемогутнім, ми тим самим просимо самого Бога. Нарешті, оскільки їхня святість залежить лише від їхнього наслідування божественного Взірця, від міри, в якій вони відтворили Його чесноти, то, наслідуючи їх, ми наслідуємо Ісуса Христа. Побожність до святих не понижує культ Бога і Втіленого Слова, а підтверджує його і доповнює. Оскільки Благословенна Мати Ісуса займає унікальне місце серед святих, то ми спочатку пояснимо її роль в християнському житті.   

 

I. Роль Марії у християнському житті 

 

#155. (1) Засновки. Вони опираються на факті інтимної єдності Марії з Ісусом, іншими словами, на догмі про божественне Материнство. Висновки з цієї доктрини говорять про її гідність і роль матері людей. 

 

A) У моменті Втілення Марія стала матір’ю Ісуса, матір’ю Боголюдини, матір’ю Бога. Якщо ми розглянемо розмову Марії з Ангелом, то відкриємо, що Благословенна Діва є матір’ю Ісуса не тільки як індивіда, але й як Спасителя і Відкупителя світу. Ангел говорить не лише про особисту велич Ісуса. Він пропонує Марії стати Матір’ю Спасителя, очікуваного Месії, Споконвічного Царя відновленого людства. Усе діло спасіння залежить від Маріїного "fiat". Вона розуміє пропозицію Бога; вона приймає її без будь-яких умов чи застережень. Її "fiat" охоплює усю важливість божественного запрошення і поширюється на все діло спасіння. Отці Церкви, йдучи за св. Іринеєм, відмічають, що Марія є Матір’ю Відкупителя, і як така асоціюється з Його ділом Спасіння, в нашому духовному відновленні вона відіграє таку роль, яку Єва зіграла в нашому духовному падінні. 

  

Марія, Мати Ісуса, має найтісніші стосунки з Трьома Божественними Особами. Вона є найулюбленішою Дочкою Отця і Його помічницею у ділі Втілення. Вона є Матір’ю Сина у всій повноті – Він її поважає, любить і слухає у земному житті. Давши Йому Своє тіло і кров, знаряддя нашого спасіння, і взявши участь у Його таїнах, вона тим самим стала другим дійсним чинником, помічницею свого Сина в освяченні та спасінні людства. Вона є живим храмом, упривілейованим святилищем Святого Духа і, в аналогічному значенні, Його Обручницею; бо з Ним і під Його впливом вона спрямовує душі до Бога. 

 

#156. B) В акті Втілення Марія стає також Матір’ю людей. Як ми вже зазначали, n. 142, Ісус є главою відновленого людства, головою містичного тіла, членами якого ми є. І Марія зачала Його саме таким. Вона також зачала Його члени, всіх, хто є Його частинами, хто народжений знову і покликаний об’єднатися з Ним. Коли вона стала тілесною Матір’ю Ісуса, то стала також духовною матір’ю людства. Подія на Кальварії лише підтверджує цю правду. Коли наше спасіння повинно було завершитись смертю Спасителя, Ісус каже Марії: "Ось твій син!" Тоді каже св. Іоаннові: "Ось твоя мати!" Згідно з традицією, яка сягає Орігена, це було заявою, що всі християни є духовними дітьми Марії. Подвійний титул Матері Бога і Матері людей є основою місії, яку Марія виконує в нашому духовному житті. 

 

#157. (2) Марія є похвальною причиною благодаті. Ми бачили, n. 133, що Ісус у прямому значенні є головною похвальною (що заслуговує, гідною заслуг – прим. перекладача) причиною всіх благодатей, які ми отримуємо. Марія, поєднана з Ним в справі нашого освячення, заслуговує для нас ці благодаті, але не так як Христос, а вторинно і "de congruo," (Цей вираз ввів Папа Пій X в енцикліці "Ad diem illum", лютий 2, 1904, де він пише, що Марія заслужила для нас "de congruo" всі благодаті, які Ісус заслужив для нас "de condigno"), тобто, під Христом і через Христа, іншими словами, тому що Він дав їй силу заслуговувати для нас. 

 

"de congruo" – за подібністю, подібно; 

"de condigno" – за гідністю. 

  

Вона заслужила ці благодаті спочатку в хвилині Втілення, коли виразила своє "fiat"; бо Втілення є початком Спасіння. Співпрацювати в ділі Втілення означає співпрацювати в ділі Спасіння і в усіх благодатях, які з цього походять, отож і в нашому освяченні й спасінні. 

  

#158. Окрім того, Марія, воля якої завжди була у згоді з Божою волею і з волею її божественного Сина, присвятила своє життя справі спасіння. Вона народила Ісуса, вигодувала Його і приготувала жертву Голгофи. Вона була разом з Ним у радощах і випробуваннях, у праці в Назареті і в Його чеснотах, вона була разом зі своїм Сином у Його страстях і смерті. Під Хрестом вона знов вимовила своє "fiat", мовчки погоджуючись на смерть Того, кого вона любила більше, ніж себе саму, коли вістря меча пробило її серце, сповнюючи пророцтво Симеона: "і меч душу прошиє самій же тобі" (Лк 2, 35). Для багатьох євреїв, присутніх на Голгофі, смерть Ісуса була покаранням злочинця; для небагатьох – вбивством невинної людини; але для Його Матері це була жертва за спасіння світу. Вона бачила в Хресті вівтар, у Своєму Синові – священика, в Його крові – ціну нашого спасіння. Її душа вистраждала те саме, що вистраждало Його тіло, і в єдності з Ним вона віддала себе як жертву за наші гріхи. Які заслуги вона здобула своїм досконалим жертвоприношенням! 

 

Навіть після вознесіння Свого Сина на небо вона продовжувала здобувати заслуги. Відсутність радості Його присутності була повільним мучеництвом. І хоча вона гаряче бажала з’єднатися з Ним назавжди, але, тому що це була Божа воля і ради добра юної Церкви, вона радо прийняла своє важке випробування і таким чином здобула для нас щедрі благодаті. Більш того, вона здобувала великі заслуги ще й тому, що її наміри були досконало чистими, "Величає душа моя Господа" (Лк 1, 46), бо випливали з такої ревності, що повністю реалізовували Божу волю: "Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!" (Лк 1, 38), і тому, що виконувались у найбільш інтимній єдності з Ісусом Христом, першоджерелом усіх заслуг. 

 

Без сумніву, всі ці заслуги вона здобувала спочатку для себе, збільшуючи власну скарбницю благодатей і титули, якими її прославляють; але завдяки своїй участі у справі нашого спасіння вона також здобувала заслуги й для нас; як сказав св. Бернард, вона, яка була повна благодатей, вилила надмір благодатей на нас. 

  

#159. (3) Марія є взірцевою причиною. Після Ісуса Марія є найчудовішим взірцем для наслідуванн. Святий Дух, який перебував у ній задля заслуг її Сина, вчинив її живим образом Христа. Вона ніколи не провинилась навіть у найменшому, вона ніколи не противилась благодаті; навпаки, вона виконала повністю свою обітницю: "Нехай мені станеться за твоїм словом". Отож Отці, особливо св. Амброзій і Папа св. Ліберій, представляють її як закінчений взірець усіх чеснот; "добродійна і сповнена уваги до всіх довкола неї, завжди готова служити їм, ніколи нікого не образила словом чи вчинком, вона любила всіх і всі любили її". (BAINVEL, "Le Saint Coeur de Marie," p. 313). 

 

Буде достатньо відмітити чесноти, згадані в Євангелію:

 

1) Її глибоку віру. Вона без вагання повірила у диво, яке Бог повідомив їй через ангела. Її віру прославила св. Єлизавета з натхнення Святого Духа: "Блаженна ж та, що повірила" (Лк 1, 45).

 

2) Її дівочість виявляється у відповіді до ангела: "Як же станеться це, коли мужа не знаю?" (Лк 1, 34).

 

3) Її покора проявляється у збентеженні, коли ангел прославляв її, і у виразній рішучості стати слугинею Господа, коли вона була проголошена Матір’ю Бога. Вона видає себе в екстатичній молитві Magnificat і в її любові до прихованого життя, хоча вона, як Мати Бога, мала право, щоб її почитали всі створіння.

 

4) Її внутрішні реколекції, коли вона роздумувала в мовчанні все, що стосувалось її божественного Сина: "А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм" (Лк 2, 19). 5) Її любов до Бога і людей, яка спонукала її добровільно прийняти всі випробування свого довгого життя, особливо смерть Сина й болісну розлуку з Ним від моменту Вознесіння аж до моменту її смерті.

  

#160. Цей досконалий взірець є дивовижно притягаючим. По-перше, Марія є таким створінням, як і ми, сестрою, матір’ю, яку ми можемо наслідувати і виявляти їй свою вдячність, пошану й любов. По-друге, вона є легким взірцем для наслідування, бо посвятила себе в звичайному щоденному житті, звичному для багатьох з нас, виконуючи прості хатні обов’язки дівчини й матері, живучи прихованим життям у радощах і болях, у вершинах екзальтації і глибинах покори. Якщо ми наслідуємо Пресвяту Діву, то перебуваємо на твердому ґрунті. Це найкращий спосіб наслідувати Ісуса і отримати повне заступництво Марії. 

 

#161. (4) Марія, універсальна Посередниця благодатей. Дуже давно св. Бернард сформулював цю доктрину добре відомим текстом: "Божою волею є, щоб ми отримали всі благодаті через Марію" ("Sermo de aquaeductu" n. 7). Важливо зрозуміти точне значення цих слів. Очевидно, що коли Марія дала нам Ісуса, Автора і Похвальну Причину благодаті, вона тим самим дала нам усі благодаті. Але йдемо далі. Згідно з ученням, яке з часом стало одностайним, окрема благодать, яку отримують люди, приходить до них безпосередньо через Марію, тобто через її заступництво. І тому постає питання про безпосереднє і універсальне посередництво, але підпорядковане Ісусові.

  

#162. Щоб пояснити цю доктрину точніше, ми процитуємо о. де ля Браса: "Сьогоднішні божественні декрети постановляють, що будь-яка надприродна благодать, дана людям, дається їм за спільною згодою трьох Осіб, і жодним іншим способом. Перше – по волі Бога, Подателя всіх благодатей; потім – по волі Христа, Посередника, який згідно з правом справедливості заслужив і отримав благодаті; і на кінець – по волі Марії, вторинного посередника, яка через Ісуса Христа справедливо (de congruo) заслужила і отримала благодаті" ("Marie, mere de grace," p. 23-24). Це посередництво є безпосереднім у тому значенні, що до кожної благодаті, даної людям, Марія докладає свої заслуги і заступництво. Це не означає, що реципієнт благодатей обов’язково повинен їх випрошувати в Марії. Вона може втручатись непрошеною. Її посередництво є універсальним, тобто покриває всі благодаті, дані людству з часів падіння Адама. Але воно завжди підпорядковане посередництву Ісуса; бо якщо Марія може заслуговувати й здобувати благодаті, то лише завдяки посередництву свого божественного Сина. Таким чином, посередництво Марії лише наголошує на важливості і багатстві посередництва Христа. 

 

Ця доктрина була затверджена в Месалі службою на честь "Марії Посередниці", яку Папа Бенедикт XV затвердив для єпархій Бельгії і інших католицьких єпархій, які про це просили. І тому ця доктрина ортодоксальна і з неї можна черпати практичну користь. Вона повинна надихати нас безмежною довірою до Марії. 

  

ПІДСУМОК: КУЛЬТ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ 

 

#163. Оскільки Марія відіграє таку важливу роль в нашому духовному житті, то ми повинні плекати до неї велику побожність. Побожність означає відданість, а відданість означає дар себе самого. Ми будемо віддані Марії тоді, коли віддамо себе повністю їй і через неї Богові. Роблячи це, ми наслідуємо Бога, який дав Себе і Свого Сина нам через Марію. Ми віддамо їй свій інтелект, коли будемо її згадувати з найбільшим благоговінням, свою волю, коли будемо мати до неї абсолютну довіру, своє серце, коли будемо її любити ніжного і дитячою любов’ю; нарешті, все своє єство, коли будемо наслідувати, наскільки це можливо, усі її чесноти. 

  

#164. A) Глибоке благовоління. Благовоління до Марії випливає з її гідності Матері Бога і з усіх наслідків цієї гідності. Ми ніколи не зможемо адекватно почитати і шанувати ту, яку Втілене Слово вчинило Своєю Матір’ю, яку Вічний Отець споглядає своїм люблячим оком як улюблену дочку, яку Святий Дух вибрав Своєю упривілейованою святинею. Отець, бажаючи прилучити її найінтимнішим способом до справи Втілення, віддає їй найбільшу почесть; Він посилає до неї Ангела, який вітає її як сповнену всіх благодатей і очікує на її "Fiat". Син поважає, любить і слухає її як Свою Матір. Святий Дух радіє в ній. Отож, коли ви почитаємо Пречисту Діву, ми приєднуємося у цьому почитанні до Трьох Божественних Осіб. 

  

Без сумніву, що ми не повинні перебирати міру чи попускати собі в будь-якому надуживанні культом Марії. Особливо ми повинні уникати всього, що наводить на думку про рівність Марії з Всемогутнім Богом, як, наприклад, вважати її джерелом благодаті. Якщо ми будемо дивитися на неї як на створіння без будь-якої величності та пишноти, лише з силою, яку Творець дав їй, тоді не буде небезпеки впадати в крайнощі. У ній ми шануємо і почитаємо самого Бога. 

  

Наше почитання Марії повинно перевищувати почитання ангелів і святих – задля її гідності як Матері Бога, її послузі Посередниці і її великої святості, що ставить її понад усі створіння. І тому побожність, яку ми до неї плекаємо, хоча є тим, що технічно називається "cultus duliae" (почитання – veneration), тобто культом створіння, щоб розрізнити його від (поклоніння – adoration), яке ми віддаємо одному Богові (cultus latriae), однак називається богословами "cultus hyperduliae", щоб показати, що воно перевищує нашу пошану до ангелів і святих. 

  

#165. B) Абсолютна довіра. Ця довіра базується на двох фактах: сила і доброта Марії.

 

a) Її сила полягає в ефективному заступництві перед Богом, який не буде глухим до тої, яку Він шанує і любить більше, ніж усі інші створіння. Марія дала Ісусові своє тіло, людську природу, яка дала Йому змогу здобувати заслуги: вона співпрацювала з Ним своєю працею і стражданнями у справі спасіння. Чи є щось краще, що вона могла би зробити, ніж брати участь в уділенні плодів спасіння? Ісус ніколи не відмовить її проханням, і ми можемо сказати в усій правді, що Марія є всемогутньою у своїх благаннях, "omnipotentia supplex".

 

b) Її доброта є добротою матері до нас, членів Христового тіла, почуттями, які вона мала до свого Сина; тобто матері, яка народжує нас в болях і стражданнях під час мук Кальварії, і її любов до нас можна поміряти лише ціною її жертви. Звідси наша віра й довіра до неї повинна бути міцною та універсальною. 

  

1) Вона повинна бути міцною, незважаючи на наші недосконалості і наші гріхи, бо Марія є Матір’ю милосердя, і її рисами є не справедливість, а співчуття, доброта, милість. Знаючи, що ми постійно піддані атакам світу, плоті та диявола, вона милосердиться над тими, які залишаються її дітьми, навіть коли грішать. Таким чином, якщо ми проявляємо найменші бажання добра, прагнення повернутися до Бога, то вона лагідно нас вітає: більше того, дуже часто її співчуття випереджує наші молитви і випрошує для нас благодаті, які народжують в наших душах перше бажання навернення. Церква, свідома цього, встановила для деяких єпархій свято Непорочного Серця Марії, Прибіжища Грішників, титул, на перший погляд дивний, але повністю виправданий, бо вона є повністю чистою, бо її ніколи не торкнула найменша пляма гріха, бо вона виливає безмір свого милосердя на своїх нещасливих дітей, які не були звільнені від отрути пожадливості. 

 

2) Наша довіра до Марії повинна бути універсальною: вона повинна розтягуватися на всі благодаті, які ми потребуємо для навернення, для духовного росту, для стійкості в момент смерті, для витривалості серед небезпек, випробувань і труднощів. Св. Бернард невтомно проголошував довіру до Матері Бога: "Коли шторм спокус збільшується, коли ви перебуваєте серед рифів і нещасть, зосередьте свій погляд на Зірці Моря, названій Марією. Коли вас кидають хвилі гордощів та амбіцій, коли ви вкинуті в води скандалів та суперечок, погляньте тоді на Зірку і призвіть її ім’я. Якщо вал гніву, пожадливості та похоті огорне вашу душу, зверніть свій погляд на Марію. Якщо твої гріхи наповнять твою душу відчаєм, якщо твоя нещасна свідомість битиме тебе соромом і страх покарання паралізує твоє серце, то замість того, щоб потопати в глибинах відчаю, щоб пірнати з головою у безнадію, подумай про Марію. У небезпеках, жалях і страхах думай про неї, промовляй її ім’я. Нехай її ім’я завжди буде на твоїх устах а думка про неї нехай завжди буде у твоєму серці. Йди за нею, щоб сила її заступництва торкнула тебе; наслідуй її, тому що, ступаючи за нею слід в слід, ти ніколи не зійдеш зі шляху; клич її, і ти ніколи не впадеш у розпуку; думай про неї, і ти ніколи не впадеш. Якщо вона триматиме тебе за руку, то хіба ти впадеш? Під її захистом ти не боятимешся; під її керівництвом ти не зашпортаєшся; під її протекцією ти осягнеш ціль". Ми завжди потребуємо благодаті, аби йти вперед і долати ворогів, і тому ми повинні постійно звертатися до тої, яка названа Нашою Панею Неустанної Допомоги і Матір’ю Божественної Благодаті

  

#166. C) Наша довіра до Марії повинна бути підтверджена синівською любов’ю, подібною до любові дитини – справжньою, щирою і ніжною. Визначена Всемогутнім бути Матір’ю Його Сина, і тому обдарована усім найкращим і найпривабливішим, вона є найбільш люблячою матір’ю, чуйною, доброю і відданою. Її серце було створене з єдиною ціллю: любити досконало Боголюдину, свого Сина. Тепер вона переносить цю любов на нас, живих членів Його містичного тіла. Вона об’являє цю любов у таїні відвідин Єлизавети, коли спішить принести їй Того, кого носить у своєму лоні, і чия близька присутність освячує дім Захарії. Пізніше вона показує ніжну любов до людей на весіллі в Кані Галілейській, де її делікатна чуйність просить Сина врятувати господаря від сорому. На Голгофі вона погоджується віддати свій найдорожчий Скарб ради нашого спасіння. Перед зісланням Святого Духа вона молиться за апостолів, щоб випросити для них найбільші дари Святого Духа. 

 

#167. Найпривабливіша і найбільш любляча з усіх матерів, вона є також найбільш любленою матір’ю. Це є одним з її найуславленіших привілеїв. Всюди, де знають і люблять Ісуса, там також знають і люблять Марію. Знаючи суттєві різниці між ними, ми любимо їх обох, але по-різному. Ісуса ми любимо любов’ю, належною Божеству; Марію ми любимо в меншому порядку як Його Мати, з ніжною, щирою і відданою любов’ю. 

  

Ми любимо її з благодушністю, радіючи її величчю, чеснотами і дарами; роздумуємо над ними, захоплюємось ними, радіємо ними і дякуємо їй за її досконалість. Ми любимо її доброзичливо; ми щиро прагнемо, щоб її знали і любили, ми молимось, щоб її вплив на душі поширювався, і до своїх молитов ми додаємо свідчення і вчинки. Ми любимо її синівською любов’ю, з ніжністю і самопосвятою, з відданим почитанням усім серцем, з шанобливою інтимністю дитини до матері. Ми прагнемо підпорядкувати свою волю волі Марії, і звідси – волі Бога. Ця єдність воль є непідробленим знаком дружби. 

 

#168. D) Наслідування Марії є найкращим вираженням пошани до неї. Таким способом ми свідчимо своїми вчинками, своїм життям, а не лише словами, що вважаємо її досконалим взірцем для наслідування. Вище ми відмітили (n. 159), як Марія, живий образ свого Сина, є для нас прикладом усіх чеснот. Уподібнюватись до неї – це уподібнюватись до Ісуса; що може бути кращим від вивчення її чеснот, розмірковування над ними і бажання вводити їх у своє життя? Немає кращого способу виконати це, як чинити все через Марію, з Марією і в Марії. Через Марію, випрошуючи через її заступництво благодаті, необхідні для того, щоб її наслідувати, йдучи через неї до Ісуса. З Марією, тобто, беручи її за взірець і за помічницю, часто запитуючи себе, що би вчинила Марія на нашому місці, і покірно благаючи її допомогти нам чинити згідно з її волею. В Марії, у повній залежності від нашої доброї Матері, приймаючи її точку зору, входячи в її плани, роблячи все так, як вона робила для прослави Бога: "Величить душа моя Господа". 

 

#169. Саме такі схильності ми повинні мати, щоб приносити свої молитви на честь Марії: промовляючи "Богородице Діво" і "Ангел Господній", які нагадають нам про подію Благовіщення і про величний титул Матері Бога; промовляючи "Під твою милість" з актом довіри до тої, яка є нашою заступницею; промовляючи "Вервицю", якою єднаємось з нею в її радостях, скорботах і славних таїнах, які легко освячують наші радості та скорботи в єдності з нею і з Ісусом; і нарешті, "Маленька Служба до Пречистої Діви" постійно нагадує нам про її велич, святість і освячуючи місію доброї Матері. 

 

АКТ  ПОВНОГО  ПОСВЯЧЕННЯ  СЕБЕ  МАРІЇ 

 

#170. Природа і значення цього акту. Цей акт побожності містить у собі всі інші. Як пояснив Гріньйон де Монтфорт, він полягає у повному дарі себе самого Ісусові через Марію. Він містить два елементи: акт посвячення, який повинен час від часу відновлюватись, і звичайна постава, у якій ми живемо і діємо в повній залежності від Марії. "Акт посвячення", говорить Гріньйон де Монтфорт, "полягає у повному відданні себе Марії і через неї Ісусові як її раба". Нехай нас не шокує слово "раб", яке сьогодні вважається огидним, але означає слугу Бога. Монтфорт говорить, що звичайний слуга отримує свою заробітну плату і в будь-яку мить може звільнитися з праці. Він віддає лише свою працю, але не віддає свою особу, свої права, свою власність. Раб добровільно погоджується працювати без оплати праці, довіряючи своєму господареві, який забезпечить його їжею і житлом, і тому віддає йому себе назавжди – з усім тим, чим він є і що має, аби жити в повній залежності від господаря в дусі любові. 

 

#171. Подібно і в духовних справах: досконалий слуга Марії віддає себе всього їй і через неї Ісусові: 

 

a) Своє тіло з усіма чуттями, вживаючи їх лише з волею Благословенної Діви і її Сина. Окрім того, він заздалегідь погоджується з Божим Провидінням на хворобу і здоров’я, життя і смерть. 

 

b) Все земне майно, використовуючи його лише в підлеглості Марії, для її честі та Божої слави. 

 

c) Свою душу з усіма її здатностями, піддаючи їх під керівництво Марії для служіння Богові та добра душ, зрікаючись усього, що суперечить її освяченню і загрожує її спасінню. 

 

d) Всі свої внутрішні та духовні скарби, свої заслуги, вартість і благальну силу своїх побожних учинків. Усе це ми віддаємо Марії до тої міри, що вони можуть бути передані комусь іншому. Пояснимо останнє твердження: 

 

1) Наші заслуги у властивому значенні (de condigno), якими ми здобуваємо для себе збільшення благодаті і слави, не можуть бути віддані комусь. Коли ми даруємо їх Марії, то не для того, щоб вона віддала їх комусь іншому, а ввіряємо їй, щоб вона їх примножувала для нас. Інакше з заслугами "de congruo", які можна жертвувати за інших, і саме їх ми віддаємо Марії у її повне розпорядження. 

 

2) Таким чином ми дозволяємо їй користуватись ними і вільно розпоряджатися спасительною цінністю наших вчинків і відпустів, які з них випливають, бо це можна подарувати іншим. 

 

3) Через чесноту посвячення себе Марії ми віддаємо їй навіть благальну вартість наших вчинків, тобто наших молитов і добрих дій настільки, наскільки вони наділені такою дієвістю. 

 

#172. Якщо ми здійснили акт посвячення, то вже без її дозволу не можемо розпоряджатися добром, набутим для неї. Однак, ми можемо і часом повинні просити її заступництва для людей, з якими ми зв’язані і щодо яких маємо якісь зобов’язання. Найкращий спосіб поєднати своє віддання Марії і зобов’язання щодо інших – віддати їй усіх своїх близьких: "Я весь Твій, всі мої близькі є Твоїми". Таким чином Пресвята Діва візьме те, що ми їй віддамо, і для того, щоб допомогти тим, кого ми віддали під її заступництво, докладе свої заслуги і заслуги свого Сина. І тому наші близькі нічого не втратять.

 

#173. Користь акту посвячення. Це акт повного зречення, віддання себе, корисний в собі і, що більше, який містить акти найвищих чеснот: культу, смирення і довірливої любові. 

 

1) Це акт культу щодо Бога-Слова, яке стало Тілом, і щодо Марії, Матері Бога. Ним ми визнаємо Божу владу над собою і свою мализну та проголошуємо всім серцем і душею права на нас, які Бог дав Марії. 

 

2) Це акт смирення, бо ним ми визнаємо свою мализну і безпомічність. Ми знімаємо з себе все, що отримали від Бога, і через її руки повертаємо все від Подателя, і під Ним і через Нього отримуємо кожний добрий дар. 

 

3) Це акт довірливої любові, бо любов полягає у дарі з себе; а дати себе повністю і без застережень зумовлює абсолютну довіру і живу віру. 

 

Можна сказати, що якщо це посвячення вчинено добре, якщо воно постійно і щиро відновлюється, то має більшу вартість, ніж героїчний вчинок, який надає нашим діям значення заслуги і можливість отримати відпуст.

 

#174. Плоди акту посвячення. Вони випливають з його природи.

 

1) Цим актом ми прославляємо Бога і Марію безприкладним способом: ми віддаємо себе Богові назавжди, з усім, чим ми є і що ми маємо, без обмежень, і чинимо це на подобу Божественної Мудрості, тобто, відчиняємо себе Богові таким способом, який Він вибирає, щоб прийти до нас, і звідси: способом, який Його найбільше радує.

 

#175. 2) У такий спосіб ми також забезпечуємо своє особисте освячення. Марія допомагає освячувати тих, які, віддавши їй себе самих і своє добро, є її власністю. Вона буде вибирати для нас найкращі благодаті – щоб забезпечити наш маленький духовний скарб, щоб він зростав і приносив плід у відповідну пору, і так аж до години смерті. Вона допоможе нам своїми надмірними заслугами, здобутками і могутнім заступництвом у Бога. 

 

3) Третім плодом посвячення себе Марії є освячення нашого ближнього. Особливо це стосується довірених нам осіб. Вони отримають користь з нашого дару. Ми можемо бути певними, що якщо довіримо Марії розподіляти наші заслуги, то вона вчинить це з більшою мудрістю. Вона є більш розсудливою, ніж ми, більш дбайливою і більш відданою. Як наслідок цього, наші друзі та рідні від цього лише виграють. 

 

#176. Можна заперечити, що таким актом ми відчужуємо своє духовне добро, свої заслуги, відпусти та молитви, продовжуючи тим самим своє перебування у чистилищі. По суті – це правда; але це вирішується у питанні довіри до Бога. Ми покладаємося більше на Марію, чи на себе самих і своїх друзів? Якщо на Марію, то не треба побоюватися, тому що вона буде піклуватися нашими душами і нашим добром краще від нас самих. Якщо ні, то слід утриматися від цього акту повного посвячення, через який ми потім будемо жаліти. В любому випадку, не можна робити цей акт посвячення без глибоких переконань і мудрої поради. 

 

II. Роль святих у християнському житті 

 

#177. Своїм могутнім заступництвом і шляхетним прикладом Святі в блаженному спогляданні Бога допомагають у нашому освяченні, допомагають нам чинити поступ у практикуванні християнських чеснот. Отож, ми повинні їх почитати, благати та наслідувати. 

 

#178. (1) Ми повинні почитати їх. Усе добро, яким вони володіють, є працею Бога та Його Божественного Сина. Як звичайні природні створіння, вони є віддзеркаленням божественних досконалостей. Їхні надприродні якості є працею божественної благодаті, яку Ісус заслужив для них. Навіть їхні заслуговуючі вчинки, які є їхніми в значенні, що їхня свобідна воля співпрацювала з Всемогутнім Богом, не применшують цінний дар Божественної Доброти, яка завжди є першою і рушійною причиною. І тому, коли ми почитаємо святих, то в них почитаємо Бога і Ісуса. 

 

Ми почитаємо святих як:

 

а) живі храми Триєдиного Бога, який зволив поселитися в них, прикрасити їхні душі чеснотами та дарами, спонукав їх до дії, результатом яких були заслуги, і на кінець коронував їх благодаттю, яка допомогла їм витривати до кінця.

 

b) Ми шануємо їх як прибраних і улюблених дітей Отця, який огорнув їх батьківською турботою і навчив як відповісти на Його любов і зростати у святості та досконалості.

 

с) Ми вітаємо їх як братів Христа, вірних членів Його містичного тіла, з якого вони черпали духовне життя і культивували його в постійній любові.

 

d) Ми поважаємо їх як храм Святого Духа, як Його слухняних учнів, для яких Його натхнення були дороговказом проти сліпих схильностей зіпсутої природи. Отець Оліер висловлює це так: "Ви зможете краще почитати життя Бога, передане святим; ви будете почитати Ісуса Христа, який надихає їх і через свого божественного Духа з’єднує їх у Собі. Сам Ісус Христос проголошує в них славу Бога; Він надихає їх співати гімн прослави; через Нього святі прославляють Бога тепер і в вічності"

 

#179. (2) Нам слід молитися до святих, щоб через їхнє потужне заступництво отримати необхідні благодаті. Посередництво самого Ісуса Христа є необхідним і повністю достатнім у собі; однак, з огляду на те, що святі є членами воскреслого Христа, їхні молитви єднаються з Його молитвами. Таким чином молиться усе містичне тіло Спасителя, що сильно зворушує серце Бога. Отож, коли ми молимося в єдності зі святими, то єднаємо свої благання з благаннями містичного тіла Христа і таким чином забезпечуємо їхню ефективність. Що більше, святі будуть раді заступатися за нас: "Вони люблять нас як брати, народжені від того самого Отця, і співчувають нам. Бачачи наш стан і пам’ятаючи, що вони були в такому самому положенні, вони впізнають в нас себе самих, які прагнули долучитися до слави Христа. Яку радість вони відчувають, знаходячи душі, до яких можуть долучитися у прославленні Бога!" (о. Оліер). Їхня доброта і сила повинні надихати нас до повної довіри до них. 

 

Особливо ми повинні молитися до них у дні їхнього почитання. Таким способом ми ввійдемо в дух літургії Церкви і братимемо участь в особливих чеснотах, які практикували різні святі. 

 

#180. (3) І понад усе ми повинні наслідувати чесноти святих. Кожний з них намагався відтворити божественний взірець і до кожного з них ми повинні приходити, слухаючи слова ап. Павла: "Тож благаю я вас: будьте наслідувачами мене!"(1 Кор 4, 16). У більшості випадків святі культивували особливі чесноти, які є їхніми характерними рисами. Деякі з них спрямовували свої зусилля головно на розвиток духа віри, надії і любові; інші зосереджувались довкола духа жертовності, покори чи вбозтва; інші вправлялись у розторопності, мужності чи чистоті. Ми можемо просити в них благодаті їхніх характерних чеснот, будучи впевненими в тому, що вони володіють особливою силою отримати їх для нас. 

 

#181. Ось чому ми повинні мати особливу побожність до святих, які жили в подібних до наших умовах, які виконували ті самі обов’язки, які ми повинні виконувати, і практикували чесноти, які нам найбільше потрібні. 

 

Ми повинні також мати особливу побожність до наших святих-патронів, бо вони заступаються за нами. Якщо порухи благодаті спрямовують нас до інших святих, чесноти яких більше відповідають потребам наших душ, то немає жодних перешкод у культивуванні побожності до них. 

 

#182. У такому розумінні побожність до святих найбільш корисна для нас. Приклад людей з пристрастями, які ми маємо, і які були піддані тим самим спокусам, що і ми, і здобули перемогу з допомогою благодатей, які й нам дані, є могутньою спонукою засоромити нас у нашій слабодухості і підсилити в нас рішучість докласти всіх зусиль для реалізації наших постанов. Ми таким чином природнім способом застосуємо до себе самих слова св. Августина: "Чи ти не можеш зробити те, що вони зробили?" 

 

III Роль ангелів у християнському житті 

 

Роль ангелів у християнському житті випливає з їхніх стосунків з Богом і Ісусом Христом. 

 

#183. (1) Перш за все ангели об’являють Божу велич і досконалість. "Кожний символізує індивідуально якийсь атрибут безмежного Буття. У деяких ми бачимо Його силу, в інших – Його любов, ще в інших – Його силу. Кожний є відтворенням якоїсь краси божественного Оригіналу; кожний поклоняється Йому і прославляє Його в досконалості, яку зображає" (о. Оліер). Отож в ангелах ми почитаємо самого Бога. Вони подібні до дзеркал, які відображають досконалості свого безмежного Творця. Підняті до надприродного стану, вони мають частку в житті Бога; переможні у випробуваннях, вони радіють Блаженним спогляданням: "Їхні Анголи повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі"(Мт 18, 10)

 

#184. (2) Коли ми розглядаємо їхній зв’язок з Ісусом Христом, то не є абсолютно певним, що вони отримують благодать від Нього; але є очевидним, що в небі вони об’єднуються з Ним, Посередником у всіх релігіях – аби поклонятися, звеличувати і прославляти Велич Всевишнього. Їхнє блаженство полягає в тому, що надавати прославленню Бога більшого значення: "Через якого Ангели звеличують, Панування почитають і Сили благоговійно схиляються перед Твоєю Величчю". Отож, коли ми з’єднуємося з Ісусом Христом у почитанні Бога, то водночас з’єднуємося з ангелами і святими в небесній гармонії, що чинить звеличування Божества досконалішим. Ми можемо сказати разом з о. Оліером: "Нехай всі Ангельські Хори та всемогутні Сили, які рухають небесними сферами, завжди виливають перед Ісусом Христом у молитві прославлення наші бажання. Нехай вони завжди дякують Тобі, Господи, за всі природні та надприродні дари, які ми отримуємо з рук Твоєї доброти"

 

#185. (3) З цього подвійного розгляду виникає, що вони турбуються нашим освяченням. Оскільки ми маємо разом з ними частку в божественному житті і, подібно їм, ми поклоняємося Богові в Ісусі Христі, то вони прагнуть нашого спасіння – щоб ми змогли приєднатися до них у прославленні Бога і радості блаженного споглядання. 

 

a) І тому вони з радістю приймають дану їм місію допомагати в нашому освяченні. Псалмопівець говорить, що Бог довірив праведну людину їхньому піклуванню, щоб вони могли супроводжувати її: "бо Своїм Анголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх"(Пс 91, 11). Св. Павло додає, що ангели є Божими слугами, і допомагають людям успадкувати спасіння: "Чи не всі вони духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?"(Євр 1, 14). Фактично, вони палають бажанням зібрати вибрані душі, аби замінити ними вакантні місця пропащих ангелів – щоб вони замість них прославляли і почитали Всемогутнього. Переможці демонів, вони оберігають нас від підступних ворогів наших душ. Ми повинні просити їх допомагати нам відганяти напади диявола. 

 

b) Вони заносять наші молитви Всемогутньому, приєднуючи до них свої благання за нас. Наше право – закликати їх, особливо в хвилини випробувань, і, що найважливіше, – в годину смерті, щоб вони захистили нас від нападів ворогів і запровадили наші душі до раю. 

 

#186. Ангели-охоронці. Деякі ангели наділені повноваженнями допомагати індивідуальним душам: це ангели-охоронці. Це традиційне вчення Отців, основане на текстах Св. Письма і підтримуване солідними мотивами. Воно затверджене Церквою у святі на честь ангелів-охоронців. Мотиви для підтримання цього вчення випливають з нашого стосунку до Бога, бо ми є Його дітьми, членами Ісуса Христа і храмами Святого Духа. О. Оліер говорить: "Оскільки ми є Його дітьми, то Він призначив нашими вчителями принців Свого царства, які вважають за честь мати такі обов’язки. Оскільки ми є Його членами, то Він бажає, що ці духи, які служать Йому, були також біля нас і допомагали нам. Оскільки ми є Його храмами, в яких Він Сам перебуває, то Він бажає, щоб ангели ширяли над нами – так як вони ширяють над нашими церквами, так, що, схиляючись перед Ним у поклонінні, вони могли постійно Його прославляти, прохаючи за наші прогрішення і виправляючи їх". О. Оліер говорить, що Бог бажає тісно з’єднати з допомогою ангелів Тріумфуючу та Воюючу Церкви: "Він посилає ангелів – щоб вони з’єдналися з нами в одне тіло Церкви на небі та на землі. 

 

#187. Завдяки ангелу-охоронцю ми маємо постійний контакт з небом. Щоб отримати всю користь з його опікунства, ми повинні часто думати про нього, чинячи його об’єктом пошани, довіри і любові. 

 

a) Ми шануємо його вітанням – як привілейоване створіння, яке постійно оглядає лице Бога і яке є для нас представником нашого Небесного Отця. І тому ми не повинні робити нічого, що би засмутило чи не сподобалось нашому ангелові; навпаки, ми повинні намагатися давати йому докази нашої пошани до його вірності та лояльності в служінні Богові. Таким способом ми найкраще проявлятимемо до нього свою пошану. 

 

b) Ми показуємо йому свою довіру, пам’ятаючи про його потужний захист і незмінну доброту до нас, і також про обов’язки, накладені на нього Богом. Оскільки він добре знає підступи диявола, то ми повинні його закликати особливо тоді, коли піддаємося нападам цього віроломного ворога, а також в усіх небезпечних ситуаціях, в яких його передбачення і винахідливість будуть великою допомогою. Нас слід звертатися до нього за допомогою, коли розпізнаємо своє покликання, тому що він найкраще знає провіденціальні плани Бога щодо нас. Нарешті, в усіх важливих справах з нашими ближніми дуже добре звертатися до їхніх ангелів-охоронців – щоб вони допомагали їм. 

 

c) Ми показуємо ангелові-охоронцеві свою любов, коли ставимось до нього як до свого постійного товариша, завжди готового прийти нам з допомогою, значення і важливість якої зрозуміємо лише в небі. Але вірою ми можемо зрозуміти вже тут, хоч і недосконало, його значення для нас, і цього буде достатньо, щоб бути йому вдячним і любити його. Коли самотність звалиться на нас тягарем, то будемо пам’ятати, що ми не одні, що біля нас присутній відданий і великодушний товариш, на якого ми можемо покладатися і дружньо з ним розмовляти. Будемо мати свідомість, що, шануючи свого ангела-охоронця, ми тим самим шануємо Самого Бога, якого представляє наш ангел, і будемо часто з ним з’єднуватися – аби краще прославляти Бога.

 

ПІДСУМОК 

 

#188. Бог застосовує різноманітні засоби для нашого освячення. Він входить в наші душі – щоб дати нам Себе самого і освячувати нас. Щоб наділити нас силою підніматися до Нього, Він обдаровує нас надприродним організмом, який складається зі звичайної благодаті, чеснот і дарів. Звичайна благодать проникає в усі закутки душі, перемінює її і робить Богоподібною. Чесноти і дари вдосконалюють наші здатності й дають їм змогу, з допомогою актуальної благодаті, чинити надприродні акти, які заслуговують вічне життя. 

 

#189. Божа любов на цьому не зупиняється. Бог також посилає Свого Єдинородного Сина, який, ставши одним з нас, став досконалим прикладом, нашим провідником у практикуванні тих чеснот, які ведуть до досконалості й до неба. Божий Син заслуговує для нас благодать, необхідну для того, щоб йти Його слідами, незважаючи на труднощі, які ми знаходимо в собі й довкола себе. Для того, щоб здобути нас для себе, Він з’єднує нас з собою, наділяючи нас через Свого Божественного Духа життям, яке є Його в усій повноті. Завдяки цьому Він надає нашому навіть найменшому вчинкові безмірне значення, бо ми стаємо одним цілим з Ним, наші вчинки мають частку в Його вчинках. З Ним і через Нього ми можемо адекватно прославляти Всемогутнього Бога, отримувати нові благодаті й щораз більше уподібнюватись до нашого Небесного Отця, виробляючи в собі Його божественні досконалості. 

 

Марія, будучи Матір’ю Ісуса і Його співробітницею, хоч і вторинним способом, у справі Спасіння, співпрацює в розподіленні благодатей, які Христос заслужив для нас. Через неї ми йдемо до Нього і через неї ми випрошуємо благодать. Ми почитаємо і любимо її як Матір і намагаємось наслідувати її чесноти.

 

І останнє, Ісус, будучи Главою не тільки людства, але також ангелів і святих, дає нам їх як могутню допомогу і захист проти нападів диявола і як охорону для нашої слабкої природи. Їхній приклад і заступництво є для нас баштою сили. 

 

Що ще Бог може вчинити для нас? Якщо Він дає нам себе так безкорисливо, то чи ми не відповімо на Його любов? Чи ми не будемо намагатися розвивати в собі божественне життя, яким Він так щедро ділиться з нами?