[341] Правило четверте. Розмірковуючи над тим, якими постанемо у день Божого суду, треба добре подумати і про те, що б ми хотіли тоді мати за собою у служінні та виконанні своїх обов’язків, і тепер дотримуватися правил, які хотіли б бачити застосованими тоді.

 

[342] Правило п’яте. Відчуваючи прихильність чи чуттєву прив’язаність до осіб, яким хочемо дати милостиню, слід затриматися і добре обдумати подані вище чотири правила, з їхньою допомогою провіряючи і випробовуючи свої почуття, і не давати милостині, аж доки відповідно до цих правил не усунемо своєїневпорядкованої прив’язаності.

 

[343] Правило шосте. Немає нічого поганого в тому, щоби брати блага, які належать Господеві Богу, і розподіляти їх, якщо Господь Бог покликав когось до такого служіння. Одначе в тому, що стосується визначення тієї частини благ, призначених для розподілення поміж іншими, яку використовуємо самі, криється можливість для надуживань та провини. Відтак, застосовуючи наведені вище правила [338-342], можна виправити своє життя і становище.

 

[344] Правило сьоме. З огляду як на вже зазначені причини, так і на чимало інших, завжди краще і безпечніше в тому, що стосується самого себе й утримання свого дому, скорочувати та обмежувати свої витрати; чим більше так чинитимемо, тим більше наближатимемось до нашого Первосвященика, взірця і правила, тобто до Господа нашого Ісуса Христа. З такими міркуваннями узгоджується і рішення Третього Карфагенського Собору (в ньому брав участь святий Августин), який визначив і постановив, що єпископська оселя має бути недорогою і вбогою.

Такого ж правила слід дотримуватися за всіх умов життя, відповідно до становища особи. Для сімейного стану маємо приклад святих Йоакима й Анни, які своє майно розділили на три частини: одну віддали вбогим, другу – на потреби храму, а третю залишили на утримання себе і своєї сім’ї.

 

[345] ЗАУВАГИ,

подані нижче, допоможуть краще відчувати та розуміти

надмірні докори сумління та навіювання нашого ворога

 

[346] Заувага перша. Зазвичай під “надмірним докором сумління” (scrupulum) мається на увазі те, що походить від нашого судження і волі, а саме, коли вважаємо гріхом те, що гріхом не є. Наприклад, хтось випадково наступає на дві соломинки, які лежать хрест-навхрест, і відтак висновує собі, що згрішив, а це не що інше як помилкове судження й аж ніяк не справжній докір сумління у вузькому значенні.

 

[347] Заувага друга. Після того, як наступимо на такий хрест, чи подумаємо, скажемо або зробимо щось подібне, ззовні до нас приходить думка, що ми згрішили, проте водночас нам здається, що не грішили. Так чи йнак, а при цьому відчуваємо занепокоєння, тобто в одну мить сумніваємося, а в іншу – ні. Ось це, властиво, і є надмірний докір сумління – спокуса, що її підсовує нам ворог.

 

[348] Заувага третя. Перший із таких докорів, описаний у першій заувазі, потрібно рішуче відкинути, позаяк він цілковито хибний. Проте другий, що його змальовано у другій заувазі, може протягом певного часу значно сприяти поступові людини, яка виконує духовні вправи, оскільки неабияк очищує та омиває душу, усуваючи від неї все, що хоча б віддалено нагадує гріх, згідно з максимою святого Григорія: “Добрим душам властиво бачити провину там, де жодної провини немає”.

 

[349] Заувага четверта. Ворог уважно придивляється до того, яку душу має людина – просту чи делікатну; якщо делікатну, то намагається зробити її ще делікатнішою і в такий спосіб довести до крайності, щоб легше було її зворохобити і погубити. Якщо бачить, приміром, що людина не погоджується на жоден гріх, ні на смертний, ні на легкий, і навіть думки не допускає про те, щоби свідомо згрішити, то, розуміючи, що не може змусити таку людину до чогось, що хоча б нагадувало гріх, то спонукає її бачити гріх там, де його немає, наприклад, у якомусь не надто важливому слові чи думці.

Якщо ж душа в людини проста, то ворог намагається зробити її ще простішою; приміром, якщо вона досі не надто переймалася легкими гріхами, то він спробує зробити так, щоб її не хвилювали і смертельні гріхи; а якщо трохи переймалася, то щоб переймалася менше або й узагалі не звертала на них уваги.

 

[350] Заувага п’ята. Людина, яка прагне до поступу в духовному житті, має завжди діяти у спосіб, протилежний тому, як діє ворог. Інакше кажучи, якщо ворог намагається зробити душу простою, то вона має дбати про те, аби зберігати чутливість. Так само, якщо ворог пробує схилити душу до надмірної чутливості, вона повинна змагати до такої міцності, яка б забезпечила їй цілковитий спокій.

 

[351] Заувага шоста. Іноді така добра душа, зберігаючи вірність Церкві чи думкам наших зверхників, хоче щось сказати чи зробити задля Божої слави, проте ззовні приходить думка або спокуса цього не казати чи не робити, щоб, наприклад, не впасти у марнославство, чи з інших подібних причин. У такому випадку слід піднести свій розум до нашого Творця і Господа, і якщо побачимо, що це відповідає нашому обов’язку служіння чи, принаймні, не суперечить йому, то маємо діяти всупереч такій спокусі, відповідаючи спокусникові словами святого Бернарда: “Не для тебе я почав і не для тебе закінчу”.

 

[ПРАВИЛА ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ДУМАТИ, СУДИТИ І ВІДЧУВАТИ РАЗОМ ІЗ ЦЕРКВОЮ]

 

[352] Щоб перебувати на правильній позиції

у воюючій Церкві, потрібно дотримуватися таких

ПРАВИЛ

 

[353] Правило перше. Відклавши будь-яке власне судження, діяти так, щоб наш розум завжди був готовий виявити послух у всьому справжній невісті Господа нашого Ісуса Христа, святій матері нашій ієрархічній Церкві.

 

[354] Правило друге. Хвалити сповідь перед священиком, долучення до Святих Таїнств щороку, краще – щомісяця, і ще краще – щотижня, додержуючись при цьому належних умов.

 

[355] Правило третє. Схвалювати часту участь у святій Літургії, а також співання піснеспівів, псалмів та довгих молитов у церкві і поза нею; так само й години, встановлені для відправи богослужінь церковного правила, усіляких молитов та всіх канонічних часів.

 

[356] Правило четверте. Вельми вихваляти монашество, дівицтво й повздержливість; також і подружжя, проте меншою мірою, ніж будь-що з переліченого раніше.

 

[357] Правило п’яте. Вихваляти монаші обіти послуху, убогості та чистоти й інші обіти відречення, які провадять до досконалості. Також пам’ятати, що обіти мають стосуватися того, що сприяє досягненню євангельської досконалості, то не слід давати обіти, які від цієї мети віддаляють, наприклад, обіт стати купцем чи одружитися.

 

[358] Правило шосте. Хвалити мощі святих, вшановуючи їх і молячись до святих; схвалювати стояння у храмі з нагоди певних свят, прощі, відпусти, ювілеї, хрестові походи та запалювання у храмах свічок.

 

[359] Правило сьоме. Схвалювати церковні приписи щодо постів та стриманості, наприклад, під час Великого Посту, “постів чотирьох пір року”, у навечір’я празників, у п’ятниці і суботи; також і покути, не тільки внутрішні, але й зовнішні.

 

[360] Правило восьме. Вихваляти будівлі та оздоблення церков, а також статуї та ікони, які слід вшановувати залежно від того, кого вони зображають.