ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕННЕАГРАМИ  

 

У 1995 р. Андреас Еберт, читаючи Евагрія Понтійського, дійшов висновку, що він має щось спільне з еннеаграмою. Хоч не все було зрозумілим, але виглядало на те, що це найдревніше існуюче джерело про виникнення концепції еннеаграми і конкретна інформація, на відміну від існуючих легенд і міфів на цю тему. 

Перший єзуїт-еннеаграміст Роберт Охс також вважає, що еннеаграма глибоко закорінена в християнську містику; він розпізнав у ній традицію отців пустелі з IV ст., які розробили християнське розуміння семи головних гріхів і як вони впливали на різні психологічні типи людей. У 1992 р. німецький бенедиктинець Ансельм Грюн визнав, що існує захоплююча паралель між еннеаграмою і наукою про головні гріхи так, як її представляє Евагрій. 

Творчість Евагрія має два пункти, збіжні з еннеаграмою: навчання про гріхи (пристрасті) і піфагорійське розуміння чисел, в якому бачимо суттєву подібність до символіки еннеаграми. 

У творі Про гріхи, протилежні чеснотам Евагрій подає вісім (навіть дев’ять) гріхів або «думок», які відводять від добра. Натхненням послужив текст: „А коли дух нечистий виходить із людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, та не знаходить. Тоді він говорить: Вернуся до дому свого, звідки вийшов. А як вернеться він, то хату знаходить порожню, заметену й прибрану. Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, і входять вони та й живуть тут. І буде останнє людині тій гірше за перше... Так буде й лукавому родові цьому!” (Мт 12, 43-45). За Евагрієм першим злим духом є «обжерливість», яка притягує до себе сім інших гріхів. Вісім гріхів: 

гнів, злоба, гнів (в еннеаграмі 1); 

гординя, зверхність, гордість – 2; 

обман, марнославство – 3; 

заздрість, смуток – 4; 

скупість, грошолюбство – 5; 

нестриманість, захланність, обжерливість – 7; 

нахабність, похітливість, нечистота, розпуста – 8; 

нудьга, лінь, нудьга – 9. (Курсивом подаю терміни з Катехизму УГКЦ). 

Бракує «страху» – 6. Папа Григорій І зменшив цей список до семи знаних нам тепер гріхів. 

 

У Євангелії від св. Іоанна читаємо, що учні зловили 153 великі риби. Св. Ієронім говорить, що колись вважали, що існує 153 види риб. Отож ця цифра символізує універсальність Церкви. Св. Августин подає цілком відмінну символічну інтерпретацію числа 153. Древнє християнство надавало великої уваги символічній інтерпретації біблійних чисел. 

Евагрій інтерпретує число 153 за піфагорійською теорією чисел у введенні до праці Про молитву, яка була підручником контемпляції. 153 розділи цієї праці ввійшли у Добротолюбіє. Евагрій пише: „Ми поділили трактат про молитву на 153 розділи… Там знайдеш символічне пояснення чисел, трикутника та шестикутника – святе пізнання Трійці та порядку світу. Число 100 є квадратом. Число 53 є трикутником і колом, число 28 – трикутник, 25 – коло, бо п’ять, помножене на п’ять, рівняється 25. Отож у цифрі 25 маємо не лише квадрат, бо йдеться про чотири чесноти, але й коло, бо йдеться про істинне пізнання цього світу, а час циклічний… Якщо 153 є трикутником, бо містить у собі багато інших чисел, то знай, що цим трикутником є аскетична практика, фізика та теологія, або віра, надія і любов, або золото, срібло і дорогоцінне каміння…” 

Інтерпретація Евагрія стане яснішою, якщо познайомимося з піфагорійською символікою чисел. 

Трикутні цифри: сума послідовних цифр: 

1+2=3; 1+2+3=6 тощо. 

Квадратні цифри: сума цифр через одну: 

1+3=4; 1+3+5=9 тощо. 

Шестикутні цифри: сума цифр через три: 

1+5=6; 1+5+9=15 тощо. 

Об’ємні цифри: число в квадраті: 

52=25; 62=36 тощо.  

153 є трикутником і шестикутником, символізує Пресвяту Трійцю і цілий світ, створений за 6 днів. 

153=100+28+25. 

100 – квадрат. 

28=4 помножити на 7. 7 чеснот, помножених на чотири символізує їхню велику якість. 28 також означає Пресвяту Трійцю. 

25 – коло, символізує плинність часу і повне пізнання. 

Евагрій створив психологію типів, яка спиралася на поганих «думках» чи гріхах, пристрастях, і космологію. Але не поєднував одне з другим. Це зробив Оскар Ікацо. У творах Евагрія Понтійського ми знаходимо дуже розвинену контемплятивну психологію, яка пізніше була забута в християнстві. Містично-контемплятивні знання Отців Пустелі проникнули до духовності суфістів. Через сто років після смерті Магомета з’явилися побожні мусульмани, які провадили просте життя, відмовлялися від приватної власності, через молитву і медитацію хотіли зазнати любові Бога. Мудрість, яка є стрижнем сьогоднішньої еннеаграми, на протязі століть була усною традицією, яку вчитель передавав учневі. 

Еннеаграма як теорія особистості не відігравала жодної ролі в Гурджиєва. Він ніде не описав дев’ять типів особистостей. В наші часи це зробив Оскар Ікацо, який говорив, що навчився цього у вчителів суфізму в Афганістані. Клаудіо Нараньйо, каліфорнійський психіатр, зацікавився теорією Ікацо й розвинув її. Через нього цю теорію пізнали єзуїти, в першу чергу Роберт Охс. Після років теологічних роздумів і експериментів Орден Єзуїтів вирішив використовувати еннеаграму як засіб духовного розвитку і метод для реколекцій. 

Концепцію еннеаграми можна поєднати з християнською традицією духовного керівництва і з різними психотерапевтичними методами. Таким чином еннеаграма є мостом між християнською духовністю і психологією. Стає також «новою мовою» спілкування між культурами та релігіями. 

Поєднання елементів психології, духовності та теології заважає тим, які притримуються методологічного розділення цих, на перший погляд різних, пояснень дійсності. Різні традиції духовного керівництва, також і ігнатіанська, наголошують на неподільності людської зрілості у психологічно-характерологічному і релігійно-духовному вимірі.