Частина І  

 

Педагогічна система бл. Марцеліни Даровської 

 

 

Визначні постаті з історії народу, давньої чи сучасної, супроводжують вашу молодість і допомагають розвинутися тій суспільній любові, яка найчастіше називається любов’ю до вітчизни 

 

Іван Павло ІІ, «Лист до молоді всього світу», 1985 р. 

 

 

ВСТУП 

 

Майже 150 років тому, відкриваючи свою першу школу в Язлівці на Поділлі, розпочало діяльність Згромадження Сестер Непорочного Зачаття ПДМ. Незабаром з’явилися нові осередки непорочниць і чергові школи для дівчат. Виховання і навчання в них проводилося згідно педагогічної системи, викладеної блаженною Марцеліною Даровською – засновницею і багаторічною настоятелькою згромадження. Заслуги матері Марцеліни у навчанні жінок неодноразово порівнювалися з роллю отця Станіслава Конарського[1] в освітньому реформуванні міських колегіумів[2]. Підтвердженням результативності й універсальності її педагогічної думки є півтора століття праці сестер-непорочниць, навчальні заклади яких ніколи, навіть у найважчі часи не припиняли своєї діяльності й котрі досконало функціонують і сьогодні. 

У теперішній час освітніх реформ, звертаючись до безперечно цінних і корисних зразків шкіл й освітніх рішень Заходу, доцільно пам’ятати і про педагогічну думку блаженної Марцеліни Даровської, принципи якої вражають універсальністю і відповідністю вимогам сучасного суспільства, оскільки, подібно до концепції Згромадження Сестер-непорочниць, вони народилися з великої народної потреби. Мета існування й особливість цього згромадження у педагогічній роботі, а завдання – відродження сім’ї та суспільства шляхом виховання жінки.  

ІІ Ватиканський Собор у Декреті про оновлення чернечого життя визначає, що усе життя богопосвяченої особи має бути пронизане апостольським духом[3]. Потребу саме такої духовної формації своїх сестер відчула мати Марцеліна, випереджаючи Собор на цілих 100 років. Перш за все це проявилося у її виховній роботі з молодими жінками, веденій за принципом: виховання є навчальним, а навчання – виховним. 

У Заповіті мати Марцеліна писала: Виховання створює людину морально. Наше згромадження обрало своєю метою і присвячує себе вихованню дівчаток, цих майбутніх матерів людського роду. Робота над вихованням, яку сумлінно веде і завжди повинно вести наше згромадження, має свою ідею, якою є формування громадянки Царства Божого. Це означає виховання її не лише розумово і зовнішньо, а передусім морально та внутрішньо і, зрештою, виховання її справжньою християнською дружиною, матір’ю, господинею дому і патріоткою своєї країни[4]. 

Поєднання глибокої духовності й апостольської діяльності є провідною рисою Згромадження Непорочного Зачаття ПДМ. Мати Марцеліна стверджувала однозначно: Без справи виховання не було б непорочниць[5]. 

Педагогічна спадщина блаженної Марцеліни Даровської майже невідома сучасним вчителям та вихователям. Інформація про неї відсутня і в загальнодоступній навчально-виховній літературі. З великим сподіваннями і любов’ю передаємо читачеві скарби духовної та педагогічної праці матері Марцеліни. 

 

 

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ

БЛ.МарЦЕЛІНИ ДАРОВСЬКОЇ 

 

Основу виховної системи матері Марцеліни складають чотири педагогічні принципи, сформульовані нею у 1872 році. Вони використовуються в школах сестер-непорочниць від часу заснування аж по сьогодні. Задокументовано ці принципи у ХІІ розділі «Карток». 

Перший із них говорить: Бог є всім – через усе до Бога[6]. На цьому ґрунтується вся виховна система, базовою площиною якої є світ християнських цінностей. Бог визнаний головною метою, а все, що має людина – її таланти, темперамент й особистість, її життєва ситуація і суспільна позиція – усе це є індивідуальною дорогою до Нього. Завдання мудрого вихователя полягає у тому, щоб розпізнати характер цієї особистої дороги розвитку – дороги до Бога – і вказати кожному вихованцю властивий саме йому напрямок. Кожна дитина є суб’єктом виховання та вимагає відповідної поведінки, індивідуалізації виховних цілей, методів і засобів.  

Принцип другий (частково результат першого) відноситься до нації і визначеної Богом батьківщини – засобів, даних людству для реалізації своїх життєвих цілей. Бог створив нас громадянами, – пише мати Марцеліна. Це накладає на людину певні обов’язки, усвідомлення яких повинно супроводжувати її від наймолодшого віку. Кожна нація має виконувати встановлені Богом завдання. Фундаментальними засадами при цьому є «віра батьків» і відданість Церкві. Тому мати закликає прищеплювати вихованцям почуття національної гідності та вчити їх патріотизму, під яким розуміється ідентифікація з християнським і гуманістичним корінням народу та його найшляхетнішими традиціями. 

Наступний, третій принцип: вірність обов’язкам свого стану. Мати Марцеліна вважала, що кожна людина поставлена Богом у призначеному місці, яке накладає на неї конкретні обов’язки і завдання. Іноді це велика і визначна місія, а частіше – метушня непримітної, одначе важливої з Божої перспективи щоденної праці. Хто вірний в малому – не розчарує й у великому – пише мати, підкреслюючи вагу і сенс дрібних на перший погляд справ. Обов’язки – це поруччя на життєвій дорозі – додає, закликаючи сестер виховувати у своїх підопічних ретельність і сумлінність у виконанні обов’язків. 

Нарешті, у четвертому принципі вона наказує навчити дітей думати. Метою матері Марцеліни є виховання розумних жінок, здатних висловлювати зважені погляди і цінності; жінок, які свідомо формуватимуть свою життєву дорогу, своє середовище, сім’ю та оточення. Це «думати» стосується також самого знання: учениці непорочницьких шкіл мали знайомитися з різними науками, пізнавати найновіші досягнення і теорії, поширювати свої інтелектуальні горизонти, однак не заучуючи все напам’ять, а вивчаючи структуру окремих ділянок знань, їх внутрішню організацію, закони і методологію. 

Ці принципи донині залишаються основою програм непорочницьких навчальних закладів, які можна назвати авторськими школами матері Марцеліни. Незважаючи на труднощі в прагненні індивідуалізації виховання і навчання, у всіх дидактичних починаннях нашого згромадження домінують «особотворчі» цілі. Ми навчаємо для того, щоб краще виховувати. Школа – це знаряддя виховання. 

 

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ І МЕТОДИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 

 

Систему творить не лише формулювання мети та принципів виховання і навчання, а й окреслення організаційних методів, засобів та форм діяльності. Мати Марцеліна Даровська визначила їх дуже точно і чітко, одночасно закликаючи сестер слідкувати за розвитком науки у цій галузі.  

Напрями і методи освітньої концепції матері Даровської пролягли у чотирьох площинах: 

-              домінанта правди і довіри як дух родини, 

-              домінанта індивідуалізації і «перспективності мислення», 

-              домінанта безкорисливості та чистоти помислів, 

-              домінанта виховання в процесі навчання. 

 

Правда і довіра – дух родини 

 

Кожна людина має власний, лише їй призначений шлях розвитку і свої життєві завдання, проте напрямок цієї дороги завжди має бути підпорядкований вимозі всесторонньої моральної правди. (Живи правдою – завжди, всюди, у всьому, на кожному кроці, незважаючи ні на що[7] наказує мати як сестрам-вихователькам, так і вихованкам). Умовою дотримання цього напрямку, способом осягнення правди є, на думку матері, вміння неупереджено мислити. Тому необхідно навчити дітей об’єктивно оцінювати власні вчинки і все, що їх оточує. Нагодами до такого навчання забезпечить саме повсякденне життя з його поточними обов’язками. Мати радила: У роботі з дітьми будь надзвичайно уважною, особливо коли йдеться про правду, про сумлінність. Скеровуй їх строго і рішуче, а щоденні справи стануть тобі у пригоді[8]

Правда і любов є основою виховання. Вони одночасно становлять і мету, і принцип роботи педагога. Виховання передусім повинно спиратися на підвалини правди і любові, – пише мати Марцеліна, – правди з Богом, правди з собою, правди з іншими. З цього випливають основні чесноти, котрі велетенськими кроками формують і вдосконалюють дитячу особистість: 

Правда з Богом – це віра 

Правда з собою – це покора, 

Правда з іншими – це сумління[9]

Правда з собою – це бачення своїх почуттів, своїх прагнень, своїх вчинків такими, якими вони насправді є[10] – уточнює далі мати. Протилежністю правди є самолюбство, яке веде до фальші. Треба виховувати так, щоб молода людина хотіла знати правду про себе, аби не перекладала на інших вину за свої поразки і помилки, щоб, врешті, не ошукувала сама себе в баченні власної особи. Здатність до ретельної самооцінки є запорукою справжнього розвитку. Фальш, неправда, брехня – це нещастя, бо неправда принижує людину, забирає у неї повагу й довіру[11]

Щоб вести дитину цим шляхом, вчитель-вихователь зобов’язаний сам уникати всього викривленого і двозначного. Він повинен жити правдою. Потрібно створити атмосферу правди, яка поступово стане життєвою необхідністю вихованців. Будьмо, отже, завжди і всюди в правді – наказує мати своїм сестрам-вихователькам, обіцяючи: А та атмосфера правди, в якій житимуть діти, проникне в них, зробить брехню бридкою, а правду вкорінить в їхніх серцях[12]

Наведені вище принципи виховних дій вимагають виконання ще однієї важливої умови: створення клімату взаємної довіри. Довіра і правда допомагають процесу виховання. Будучи взаємопов’язаними, вони облагороджують людину, формують її особистість: Довіра ушляхетнює, підіймає з упадку, недовіра ж принижує[13]. Довіра повинна бути двосторонньою. Вихователь не лише здобуває довіру дітей, а й сам їх нею обдаровує, бо цього вимагає моральний імператив правди: Завжди потрібно бути пильними, але також довірливо і приязно ставитися до дітей[14]

Довір'я дітей і молоді здобувається послідовною і терпеливою працею, адже його не можна наказати, нав’язати[15]. Мати радить: Ніколи не вимагай до себе довіри, а покірно працюй, щоб її удостоїтись[16]

Ця праця полягає на створенні атмосфери правди, про яку вже йшла мова раніше, а також родинного клімату, адже між монахинями і дітьми повинні бути досконалі родинні стосунки.[17] Ті «родинні стосунки» – це послідовна вимога, а також і взаємна прив’язаність, тепло, відчуття безпеки і щасливе дитинство, яке стане своєрідним посагом для майбутнього дорослого життя. Нехай же ці діти матимуть у нас щасливе дитинство, – пише мати, – щоб таким чином ми підготували їм надійне майбутнє, стійке супроти усіляких труднощів і болю, які неуникненно траплятимуться на їхній життєвій дорозі[18]

«Родинний дух» – це також атмосфера радості та безтурботності, яка має стати тлом цього щасливого дитинства. Ніколи не нарікай, веди дітей весело![19] – наказує мати Марцеліна сестрам-вихователькам.  

 

Індивідуалізація і «далекоглядність» 

 

Щоб вшанувати окрему Божу думку щодо кожної людини, у процесі виховання необхідна індивідуалізація. Адже надзвичайно важливим завданням у всіх педагогічних починаннях є індивідуальне ставлення до кожної вихованки, її характеру, нахилів, вад і чеснот, рівня розвитку. Одна дитина потребує лагідності, – повчає Мати, – іншу ніжність дратує; одну треба заохочувати, а з іншою пожартувати, третю тримати міцно, з четвертою порозумітися – до кожної підбирати засоби, що найбільш відповідають її особі, її потребам[20]

Отже, з кожною ученицею необхідно поводитися по-різному, пристосовуючи спосіб та методи виховання до її темпераменту і потреб. Щоб не втратити з поля зору жодної особистості, не розчинити нікого в натовпі, виховання не може бути масовим. Кількість дітей позначається на можливостях вчителя, тому мати Марцеліна була прихильницею невеликих навчальних груп. Вона лімітувала прийняття вихованок до своїх шкіл, щобсприяти святому обов’язку оточення кожної дівчинки такою опікою, наче та єдина учениця[21]

Індивідуалізація виховного процесу вимагає терпеливості й далекоглядності. Ці риси мати називала перспективністю мислення. 

Будьте далекоглядними! – наказує своїм сестрам, посилаючись на розуміння і терпливість Найвищого, які мають бути найдосконалішим зразком усіх людських починань. Пригадує також власні виховні зусилля, людини дорослої і свідомої, в роботі над собою, над викоріненням своїх вад і слабостей; зусилля, які часом тривають роками і дають невеликий ефект… Все ж таки Бог з нами та з іншими терпеливий, будьмо й ми до інших терплячі[22]

Терпеливість не означає схвалювання зла і споглядання крізь пальці на вади і порушення вихованців. Вимогливий вихователь не припинятиме зусиль для того, щоб їх усунути, щоб вивести дитину на відповідну їй дорогу. Він є послідовним у стимулюванні позитивного розвитку вихованця: не лише створює виховні можливості, а й дбає, щоб ці можливості були використані. Вихователь повинен собі ставити довготривалі цілі (сучасна освіта називає їх загальними цілями) і завжди бачити виховну перспективу, щоб у боротьбі за дрібне не втратити з поля зору те, що є найважливішим у розвитку молодої людини. Власне це у своїх листах мати називала «перспективністю мислення».  

Між постулатами високих вимог до дитини і потребою терпеливого чекання, на думку матері, немає суперечностей: Будьте далекоглядними. Чи вам здається, що є певна суперечність в тому, коли говорю, що треба вимагати і все ж таки чекати? Позбавляти дітей зла, бачити їх справжніми і терпеливо чекати? Ні! Суперечності в цьому немає. Ми не допускаємо зла, а розуміємо, що дитина не може відразу виправитись. У цьому є різниця: якщо допускаю, то закриваю, оправдовую; коли чекаю, то дивлюсь і бачу, але не випереджаю Бога. Тому протистою злу, але завжди терпеливо. Пам’ятайте, що одна хвилина благодаті може змінити душу[23]. 

Мати Марцеліна нагадує також про необхідну у всіх починаннях атмосферу любові та правди: А з дітьми завжди будь спокійною, щоб дитина бачила, що ти не гніваєшся на неї, що її любиш; тоді вона гляне на тебе з довірою і все прийме[24]. Однак не можна, дотримуючись родинної атмосфери і залишаючись правдивими, відкривати перед вихованками всю свою виховну перспективу, бо вони могли б неправильно її зрозуміти, а «перспективне мислення» – витлумачити як потурання злу. Будьмо далекоглядними, але не показуймо їм цієї далекоглядності, – пише мати, – бо це виявилося б для них шкідливим, осмілило б їх чинити зло[25]

При цьому вихователь не може бути скептиком і песимістом. Умовою його поведінки є оптимізм, надія і бачення всього добра, яке є в дитині, навіть якщо б це добро в ній лише потенційно проглядалося і проявилося тільки в майбутньому. 

Мені здається, що ви дивитесь на ваших дітей крізь чорні окуляри! – пише мати в листі до сестри Філомени. – Може, я погано висловлююсь: не хочу сказати, що бачите більше злого, аніж є насправді, але дивитесь недостатньо перспективно[26]

 

Чистота намірів та безкорисливість 

 

На думку матері Марцеліни, провідною рисою вчителя-вихователя, яка генерує усі інші, є безкорисливість. У цьому понятті міститься колосальне багатство повсякденної поведінки. Безкорисливість – це наслідок любові та її щоденна супутниця[27]

Матеріальна безкорисливість, що для багатьох зараз є такою важкою і навіть незрозумілою – це лише початок. Значно важчою і глибшою є психологічна безкорисливість, а найскладнішою – безкорисливість серця. Адже існує плата, що не вимірюється в матеріальних благах, і її не враховувати, не брати до уваги – це найважче. На смертному одрі мати просила одну з сестер, щоб та переказала вихованкам: Повтори їм, що я прошу, нехай будуть безкорисливими (…) Зараз зникає почуття чистоти (…) А інша річ, яка зникає – безкорисливість. Нехай вони будуть безкорисливими[28]

У листі до сестри Каролі знаходимо також наказ безкорисливості щодо сестер-виховательок і загальних статутних засад непорочницьких шкіл: Доки є діти в нашому закладі, нічого від них не приймається, це раз і назавжди встановлено[29]

Для правди і чистоти виховної діяльності важливішою від матеріальної безкорисливості є безкорисливість серця. Вона веде до чистоти почуттів і чистоти намірів; до того, щоб вихователь в роботі з дітьми не шукав власного задоволення чи заспокоєння своїх амбіцій, а щоб був, за словами матері, «без себе». Цю думку Марцеліна Даровська висловила в листі до випускниці Нижнева Софії Мальчевської, яка незабаром мала стати вчителькою: Моя дорога дитино, у роботі з собою та іншими необхідна правда і сумлінність. Не шукай ілюзій, не хизуйся сама чи своїми ученицями[30]

Така безкорисливість вихователя є основною умовою довіри дітей, про здобуття якої він повинен дбати і яку віднайде лише тоді, коли вихованець побачить у ньому свого найкращого друга: Треба, щоб діти бачили в нас своїх найкращих друзів і саме так на нас дивилися. Для цього потрібна постійна віддана турбота про їхнє добро[31].  

Атмосфера правди, любові, безкорисливості та моральної чистоти – прищеплення саме таких принципів і життєвих позицій повинні підготувати вихованців до майбутнього дорослого життя; дати їм силу захищати ці принципи у середовищі, в якому їм доведеться жити. Добро, яке оточує її в школі та щасливе дитинство не становить самоцілі, а лише є засобом, дорогою до основної мети: морального відродження суспільства. Школи сестер-непорочниць ніколи не були закритими середовищами, навпаки: вони завжди виховували для світу. Діти не повинні лише сховатися в нас, пильновані далеко від світу, – стверджувала Мати, – вони мусять виховатися, тобто приготуватися до життя. У житті ж їх чекає боротьба з фальшивими принципами, з розчаруваннями і злом (…), отже, вони повинні формуватися не в тісній фальшивій скромності, а в чистоті, тобто у правді та красі всесторонніх принципів і почуттів, щоб виросли чистим поколінням[32]

 

Виховання в процесі навчання 

 

Блаженна Марцеліна неодноразово підкреслювала службову роль навчання у відношенні до виховання. Про це мати виразно говорить до сестер-виховательок у 1906 році: Ми виховуємо дітей не для того, щоб навчити їх історії, музики і т.д., а для того, щоб розвинути в них надприродне життя, а разом з цим дати їм розумовий розвиток (…). Якщо б Згромадження уподібнилося до наукових інституцій – зникла б мета його існування[33]. При цьому вона вимагала ґрунтовного викладання шкільних предметів[34]

Система навчання і виховання матері Марцеліни була глибоко новаторською для свого часу[35]. Надзвичайно провокативною справою було навчання релігії. Сьогодні навіть важко уявити катехизацію, яку проводили б не монахині, але тоді це новаторське рішення зустріло сильний спротив. Мати виступала також за часте Святе Причастя, а для цього у той час були необхідні особливі дозволи. Іншим новаторським кроком у справі виховання і навчання стало трактування рідної мови – після релігії найважливішого предмету в школах сестер-непорочниць – і мови викладання. 

Мати Марцеліна високо цінувала рідну мову, вбачаючи в ній Божий дар і відображення народного духу; боролася за повернення її значення у суспільстві. У той час в навчальних закладах і пансіонатах викладання велося чужими мовами, тому новаторського підходу Мати вимагала як від сестер-виховательок, так і від самих дівчат, котрі повинні були уважно слухати лекції, а пізніше переказувати їх своїми словами. 

Метою навчання у школах сестер-непорочниць був різносторонній розумовий розвиток – здобуття ученицями основ знань, які в майбутньому мали забезпечити їм повноцінне функціонування у світі, самовдосконалення і подальший розвиток. Ми повинні, – говорила мати, – упродовж цих кількох років, які вони проведуть у нас, лише подати їм ключ до кожної науки, познайомити з нею настільки, щоб вони запалали любов’ю до подальшої праці та до постійного самовдосконалення в житті[36]

Вже тоді, в окупаційних умовах другої половини ХІХ століття метою навчання було те, що сьогодні становить один із найважливіших постулатів реформованої освіти: пробудити і розвинути в них розумове життя[37]

Одночасно мати Марцеліна застерігала від переобтяження пам’яті учениць, розуміючи, що надмір енциклопедичних знань веде до автоматизму і механічного, пасивного запам’ятовування, яке не лише не розвиває, а й, зрештою, блокує творче мислення. Даючи настанови поглиблювати в ученицях «розумове життя», мати Марцеліна підкреслює: Це тим легше здійсниться, чим менше вони будуть переобтяжені запам’ятовуванням[38]. Для цієї перестороги мати знаходить моральне обґрунтування: Не годиться нам вимагати від дітей понад силу, бо в такому випадку вони призвичаюються до недбальства, не надто ретельно вивчаючи довгі лекції[39]

У такій атмосфері непорочницьких шкіл молодь вчилася думати, мати самостійні судження і бути обов’язковими в праці. У час, коли скрізь усе буквально завчали напам’ять (т. зв. «методика нігтя: звідси – доти»), мати Марцеліна запровадила лекції і дискусії. Сьогодні вони нам видаються цілком очевидними, але століття тому були абсолютно новаторськими. 

Окрім впровадження нових методик навчання, сестри створювали програми, писали і друкували у власній друкарні підручники. 

Сенсацією у той час було і введення у школах непорочниць фізичного виховання. 

Крім цього, дівчата вивчали мови – як рідну, так і кілька іноземних. Вимагався високий рівень володіння чужими мовами, щоб вихованкам, які використовували рідну мову в своєму середовищі, не дорікали, що, мовляв, роблять це через незнання французької чи німецької мови, а лише щоб було видно, що вони цінують мову своєї батьківщини. Мати Марцеліна, згадуючи перші роки перебування в Язлівці, писала: Коли ми прибули в Галичину, рідною мовою говорили лише прості люди. Вона була виключена з виховних закладів, салонів і майже цілком із родинного життя. 

Виховання і навчання довірених їм дівчат сестри закінчували лекціями з педагогіки, щоб майбутні матері знали як поводитися зі своїми дітьми: На останньому щаблі нашої виховної системи разом з ученицею оглядаємо все, чого досягли ми і дитина – це і є її досвід на майбутнє[40]

У 1911 році в Язлівці був виданий підручник педагогіки матері Марцеліни – результат багатолітньої праці, роздумів і досвіду. Початки праці над ним знаходимо в кореспонденції з отцем Юліаном Фелінським вже наприкінці 70-х років ХІХ століття[41]. 

 

ВИХОВНА АТМОСФЕРА 

 

Виховні принципи, напрямки їх реалізації, а також методи праці в комплексі створюють виховну атмосферу. Чудовою ілюстрацією цієї атмосфери шкіл сестер-непорочниць є фрагмент некрологу, написаного по смерті блаженної Марцеліни Даровської колишніми вихованками і надрукованого 11 січня 1911 року в краківському «Часі»: 

П’ятого січня в Язлівці в монастирі Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії відійшла у вічність Марцеліна Даровська – Засновниця і протягом 56 років Мати цього Згромадження. Ким вона була, що в її особі втратило – Згромадження могло б само розповісти, якщо б знайшло слова у цій тяжкій жалобі, в яку занурене. Ми, її вихованки і вихованки Згромадження, знаємо лише, що вона була його душею і серцем. Яким саме було це серце – свідчать незабутні спогади проведених в монастирі років; свідчить атмосфера, яку вона вміла створити і якої вже більш ніколи не зустріти нам у житті. Атмосфера злагоди і любові, сердечного святого тепла, яке випромінювало внутрішню красу, що так гармонійно розповсюджувалася назовні. Це була справді Божа атмосфера, де не вбивав духу формалізм, де в ім’я добра не жертвувалося красою, де сердечність поєднувалася зі слухняністю і, не ламаючи індивідуальності та ініціативності, навчали шанувати і поважати владу. 

Суспільну втрату важко окреслити. Ця особистість мала величезний вплив. Своїм глибоким вихованням, опертим на наріжному камені Правди, звертаючи всю свою істоту до Бога, вона виростила безліч дівчат із тих сотень, що пройшли через її руки в п’яти почергово створених домах (Язловець, Нижнів, Ярослав, Новий Сонч і Шиманів). А вони, на сьогодні вже бабці й матері, розповсюджують її вплив і далі. Це виховання, що за найкрасномовнішими і найкориснішими свідченнями сягало Святого Письма, при ґрунтовній релігійності було також глибоко патріотичним. Національність мати Марцеліна вважала шляхетністю, яка зобов’язувала до особливої вірності й пошани. Позитивні сторони народного характеру розвинути, а негативні з особливою турботою виполоти – ось що було метою її життя. Любов’ю до батьківщини та її історії мати пов’язувала минулу славу з надіями на майбутнє, акцентуючи на обов’язках суспільної праці. Родинні почуття – цемент, що з’єднує між собою окремі особи, – підносила до рівня Божої місії. Не знищувалося нічого, що могло б бути шляхетно розвинуте, а якщо нищилося, то пояснювалося чому, залучаючи індивідуальну волю причетної до цієї справи людини. Не чинилося нічого насилу, а виключно з любов’ю, і тому це залишилося назавжди, навіть коли ми вийшли з-під її безпосередньої опіки. 

Ми, її вихованки, в ім’я правди, якою нас навчено жити, в урочисту хвилину прощання визнаємо, що закладені тут підвалини можуть бути названі підвалинами цілого життя – і є ними, сьогоднішньою дорогою довіри і любові у вічність. На свіжій і такій святій для нас могилі дозвольте нам поєднатися з дорогим серцю Згромадженням однією молитвою за нашу спільну Матір, однією скорботою і благословенням її пам’яті. 

Атмосфера шкіл сестер-непорочниць не завжди цінувалася вихованками, які деколи по-молодечому «бунтувалися» щодо того чи іншого правила, необхідного для врегулювання спільного життя, зокрема в інтернаті. Проте з перспективи пройдених років колишні учениці з великою мірою поблажливості згадують ці недоладності або навіть помилки і часто зі сльозами в очах повертаються пам’яттю до минулого, яке стало вагомим фундаментом усього дорослого життя. 

 

РОЛЬ ЖІНКИ В СВІТІ 

ВІДПОВІДНО ДО ВИХОВНИХ ПОЛОЖЕНЬ 

БЛ.МАРЦЕЛІНИ 

 

Виховна система матері Марцеліни, як і школи сестер-непорочниць, спрямована на жінку, яка повинна виконати певну роль в суспільстві та світі. Вимір цієї ролі є позачасовим: виходить за рамки певного століття, політичної ситуації чи навіть окремо взятого народу. 

Патріотизм матері не обмежувався турботою лише про свою країну. У Заповіті вона пише: У нашому вихованні ми повинні шанувати національність[42]. Тому сестри-непорочниці вели школи у різних державах і для дівчат різних національностей з урахуванням специфіки кожної з них. Чи Згромадження повинно мати виховні доми лише в одній країні? Ні (…) Можемо мати їх по цілому світі й усюди будемо виховувати учениць у дусі та характері місцевого народу. Польку треба виховувати полькою, німкеню – німкенею, а француженку – француженкою[43]. 

В іншому місці вона прямо говорить до сестер-виховательок: Берімося до пташенят з усіх гніздечок: годуймо, пильнуймо і, можливо, з них виростуть велети![44]. 

Метою педагогічної праці матері було не виховання освіченої і зразкової учениці. Захоплювала її ідея поступового відродження жінки, через жінку – родини, а через родину – нації і світу. У 1856 році Марцеліна Даровська писала: Як через жінку прийшов на світ гріх, так через жінку прийшло й визволення світу (…). Тому кінцевою, проте головною метою нашого згромадження (…) є підтримати Її (Марії) справу – реабілітацію жінки. 

Висловлені у ХІХ столітті думки матері Марцеліни про роль жінки і родини можна зіставити з пособорною теологією Івана Павла ІІ. Потрібно заново уяснити собі багатосторонній вклад жінки у життя цілих суспільств і народів. (…) Суспільство найбільше завдячує генієві жінки (…), який дуже часто проявляється без розголосу, в щоденних міжособистісних стосунках, а особливо в житті родини. (…) Саме через присвячення себе іншим жінка щодня виявляє глибоке покликання свого життя. Вона, можливо, краще, ніж чоловік, бачить людину, оскільки дивиться серцем[45]

Підтримка жінки і родини була провідною думкою усієї апостольської діяльності блаженної Марцеліни. У час окупаційного гніту, за словами о. Й. Воронецького, Бог наказав Марцеліні охороняти святість родинного життя, більше того – вести бій за позиції жінки у всіх сферах людського життя. 

На реколекціях для вихованок у 1881 році вона говорила: Світ є віддзеркаленням родини, весь занепад якої проявляється в сумному стані сьогоднішнього суспільства і волає: виправлення, відродження, святості. 

Мати неодноразово підкреслювала значення подружжя в житті жінки. У 1909 році в молитвенику «Діти Марії» вона писала: Найтіснішими для жінки є узи подружжя.  

Разом з тим із цілковитим реалізмом мати Марцеліна застерігала: У житті нам доводиться продиратися крізь темряву, ранити ноги об терни! Особливо ж складним може виявитися подружній шлях, бо він на все життя з’єднує двох істот, інакше вихованих і зовсім різних[46]. 

На запитання, хто повинен бути першим для жінки: чоловік чи дитина? – отримуємо шокуючу відповідь: Чоловік перший, а дитина друга. Таким є Божий порядок. Здавалося б, дитина більше належить тобі, аніж чоловікові, а тим часом інакше: для дитини тебе можна кимось замінити, а для чоловіка – ніким[47]. 

Підкреслюючи покликання жінки-дружини, мати Марцеліна не менш виразно визначила вихованкам покликання жінки-матері: Що мати прищепить, те не пропаде. На жаль, часто матері так виховують, що нічого не прищепляють! Якою важкою є їхня відповідальність! Материнство – це сила! Закладені матір’ю принципи є немовби безсмертними. Можуть захитатися, але не зітруться ніколи… Відносини з дітьми є справою першорядної, безмежної ваги в обов’язках жінки[48]

… Жінка, мати нового покоління є матір’ю майбутнього, бо доглянуті її рукою діти і молодь – це майбутнє світу. Жінка – то ангел родинного життя… або його отрута[49].  

Мати була переконана, що ознакою варварства народу… є низьке становище жінки, її зневажання. Приниження жінки, потурання і сприяння її зіпсутості є доказом занепаду суспільства…. Якою є жінка – такою буде родина і таким буде суспільство[50]. 

Аналізуючи духовність згромадження, мати Марцеліна стверджувала: Сучасний світ потребує зміцнених Святим Письмом жінок. Не вистачить вести в пасивній покірності тихе і замкнуте життя, необхідно опиралися зіпсуттю[51]. 

Ця думка для матері була такою зрозумілою, що вже у 1859 році в так званій «Нікейській замітці» вона пише до о. Кайсевича: Зміну світу необхідно починати зі зміни, очищення й удосконалення жінки… Мудрих і мужніх жінок сьогодні потребує світ. Виховати йому таких – воля предвічного Бога і завдання нашого Згромадження. 

Мати чітко ставить перед своїми вихованками це усвідомлення відповідальності жінки не лише за власний дім. 

Ми, мої найдорожчі, – говорить мати до колишніх вихованок на їхньому з’їзді у 1904 році – маємо завдання відносно часу, в якому живемо, і покоління, до якого належимо, відносно світу! Над кожним тяжіє частка суспільної відповідальності. Суспільна праця в католицькому дусі та солідарність у цій праці є обов’язком нашої жінки. Йдеться не лише про ваше особисте добро і щастя, а й про вас у відношенні до суспільства: щоб ви були в ньому не дармоїдами, а співробітницями. Навіщо ж вас ця земля тримає, якщо не служитимете їй![52]  

 

ЗАКІНЧЕННЯ 

 

У контексті вищесказаного виразно вимальовується постать Марцеліни Даровської – видатного педагога (на жаль, сьогодні маловідомого) і творця авторської виховної системи. Її система – це антропологічно-персоналістична педагогіка правди, довіри і співпраці, що знаходилася на протилежному полюсі до пануючого у ХІХ столітті наказово-репресивного укладу. Концепція матері Даровської, будучи надзвичайно новаторською, свого часу зустріла чимало спротиву. Досі вражає її актуальність та близькість ключовим постулатам нинішньої реформованої освіти. 70 років тому на виховну систему матері Марцеліни першим звернув увагу тогочасний шкільний візитатор (куратор) Міністерства віровизнань і загальної освіти ІІ Речі Посполитої Й. Розкошни, який писав:  

Справа Марцеліни Даровської є цінним даром у скарбниці народу поряд з багатими дарунками інших польських творців. Завдяки таким пожертвам попередніх поколінь сьогоднішні працівники не мають потреби шукати для себе зразки в інших країнах, а з доречною і радісною гордістю можуть відкривати скриньку вітчизняних запасів і черпати з неї багатющий матеріал для побудови вільної держави (…) 

Її заслуги для жінок сміливо можна поставити поряд із заслугами Конарського для чоловіків. Як він, відкривши Collegium Nobilium, розворушив і просвітив чоловічі уми, так само і вона 100 років опісля заснувала школи для дівчат, щоб розворушити і просвітити уми жінок – також nobilium. Як він, так і вона, вважають та вірять, що відродження народу, як і його занепад,йде згори (…) 

Даровська реалізує те, що добре усвідомив Чацький[53], пишучи: «Без раціональної освіти жінок даремно реформувати чоловіків». Потрібно пам’ятати, що перші школи, які під австрійським пануванням заснували сестри-непорочниці, кинули революційні, як на ті часи, виховні гасла практичності, господарності, правдивості. Кинули їх кому? – багатим землевласникам. Кинули їх як вказівки для доньок, для родин, а через них для країни. Відбувалося ж це ще до позитивізму, до усуспільнення, до повістей Пруса[54]

У попередніх розділах неодноразово підкреслювалась актуальність виховної думки матері Марцеліни Даровської у світлі сучасних педагогічних засад. Отже, у загальних рисах спробуймо зіставити сьогоднішні освітні тенденції та виховну стратегію із педагогічною думкою блаженної Марцеліни. Уникаючи повторень, обмежимось головним характеристиками: 

1)           Відхід сучасної школи від моделі «кузні знань» – до кузні людини.  

Мати визначала ці засади першоосновою виховання, а школу називала місцем виховного навчання.  

2) Відхід від об’єкту учня до суб’єкту вихованця. 

Мати не лише прагнула співпрацювати із вродженим потенціалом учня, а й вважала, що власне виховувати і навчати – це означає відкривати у вихованцеві та розвивати закладені Богом можливості. 

3)           Відхід від ерудиційності й енциклопедизму до інноваційного виховання та прагматичного приготування учня-вихованця до самостійного і суспільно-корисного життя.  

Мати відкидала перевантаження пам’яті дитини, наказувала навчати самостійно мислити, робити висновки, синтезувати. 

4)           Відхід від буквального заучування підручника до вивчення методології використання джерел знань. 

Мати вимагала такого навчання, яке виробляло б не лише самостійність мислення, а й вміння самостійно віднаходити ключі до знань і потребу постійного їх поглиблення. 

5)           Відхід від заінтелектуалізованої індивідуалістичної формації до формації громадянської. 

       Мати прагнула, щоб школа готувала до відповідальності за родину, країну, Церкву, вимагаючи участі в апостольській діяльності та формування суспільної справедливості. 

6)           Відхід від стратегії примусового навчання до вироблення інтелектуальної і виховної стратегії заохочення: учень повинен бути суб’єктом, виконавцем свого розвитку, а вчитель повинен цей розвиток стимулювати і направляти. Завдання школи – забезпечити йому такі можливості. Звідси серед іншого випливає обмеження кількості учнів в класі. 

Мати закликала вчителя до стратегії заохочення, а також радила заслужити любов і довіру вихованців. 

7)           Модну зараз євроінтеграцію концепція матері Марцеліни доповнює постулатом виховання в учневі відповідальності не лише за світ, а й за формування власної родини і батьківщину. 

Заохочуємо ближче познайомитися з педагогічною думкою блаженної матері Марцеліни Даровської, котра не лише випередила власну епоху, а й зараз дивує актуальністю і близькістю до найбільш істотних тенденцій розвитку сучасної школи. Ця думка виросла із розуміння найглибших потреб рідного народу і вражає своєю універсальністю та позачасовістю. Вона може і повинна стати дороговказом у час складних пошуків і трансформацій у сучасній освіті[55]



[1] Конарський Станіслав (пол. Konarski Stanislaw, 1700-1773) – польський монах, педагог, політичний письменник, поет, драматург, реформатор освітньої галузі. У 1740 р. у Варшаві заснував Collegium Nobilium – новаторський навчальний заклад із високим рівнем навчання. У його виховній програмі важливе значення надавалось патріотизму. С. Конарський ввів викладання природничих наук, залучив нові методики навчання, працював над оновленням навчальних посібників, турбувався про відповідну освіту викладачів тощо. – Прим. ред. 

[2] Див. Й. Розкошни «Виховна система М. Даровської», Радом, 1928. 

[3] Документи Другого Ватиканського Собору. Декрет про пристосоване оновлення чернечого життя, п. 8. 

[4] Заповіт матері Марцеліни, 1884. 

[5] Конференція 7 листопада 1890 р. 

[6] Ця та всі подальші цитати взято з «Карток», ч.1, розд. ХІІ. 

[7] Лист до с. Філомени від 2 липня 1872 р. 

[8] Лист до с. Пії від 7 травня 1887 р. 

[9] Реколекції перед Зісланням Святого Духа. 

[10] Там само. 

[11] Лист до В. Вибрановської від 25 лютого 1888 р. 

[12] «Картки», ч. 1, розд. ХІІ. 

[13] «Картки», ч. 1, розд. ХІІ.  

[14] Там само. 

[15] Лист до с. Євгенії від 15 квітня 1880 р. 

[16] Лист до с. Анелі від 24 листопада 1885 р. 

[17] Рекреаційні розмови. 

[18] Там само. 

[19] Там само. 

[20] Звіт на І Капітулу в 1874 р. 

[21] Лист до З. Мальчевської від 20 лютого 1892 р. 

[22] Конференція 7 жовтня 1906 р. 

[23] Конференція 7 жовтня 1906 р. 

[24] Там же. 

[25] Там же. 

[26] Лист до с. Філомени від 12 жовтня 1900 р. 

[27] Див. В. Сковрон «Виховна система матері Марцеліни», Шиманів, 1987.  

[28] Щоденник останньої хвороби матері Марцеліни. 

[29] Лист до с. Каролі від 6 грудня 1904 р. 

[30] Лист до З. Мальчевської від 20 лютого 1892 р. 

[31] «Картки», ч.1, розд. ХІІ. 

[32] С. Гертруда Скужевська «Записки про Матір». 

[33] Конференція для сестер-вчительок, 1906 р. 

[34] «Про навчання і виховання», 1863. 

[35] Див. Е. Яблоньська-Дептула «Марцеліна Даровська Непорочниця», Люблін, 1996. 

[36] Звіт ректорки наук с. Гертруди Скужевської на Капітулу. 

[37] Звіт ректорки наук с. Гертруди Скужевської на Капітулу. 

[38] Там само. 

[39] Там само. 

[40] «Про навчання і виховання», 1863. 

[41] Див. лист до о. Юліана Фелінського від 27 вересня 1879 р.  

[42] Заповіт, 1884. 

[43] «Про дух Згромадження». Коментар, розд.ХІІ, 1887. 

[44] Звіт матері Марцеліни на Капітулі, 1909. 

[45] Лист Святішого Отця Івана Павла ІІ до жінок, 1995, п.8, п.9, п.10. 

[46] Реколекції «Про різні шляхи», 1881. 

[47] Там само. 

[48] «Чотири реколекційні бесіди», Язловець, 1904.  

[49] «Нікейська нотатка», 1859. 

[50] Передшлюбні реколекції для внучки. 

[51] «Про дух Згромадження», 1887. 

[52] «Чотири реколекційні бесіди», Язловець, 1904. 

[53] Чацький Тадеуш ( пол. Czacki Tadeusz, 1765-1813) – польський освітній та економічний діяч, історик. Діяч Едукаційної комісії, яка займалась питаннями освіти і просвітництва. З 1803 р. візитатор (куратор) шкіл Волинської, Подільської і Київської губерній; співзасновник Козятинського Ліцею (1805), Вищої волинської гімназії в місті Кременець (1805; від 1819 – ліцей). Т. Чацький спричинився до поширення шкіл, підтримував шкільництво. – Прим. ред. 

[54] Й. Розкошни «Виховна система М. Даровської», Радом, 1928. 

[55] Див. В.Сковрон «Значення системи М.Даровської для сучасної польської школи», Шиманів 1988 і С.Славінські «Директор як відповідальна за формацію вчителів особа», Ченстохова, 1996.