Отець Джон А. Хардон, ТІ  

Чудеса святого Франциска Ксаверія 

переклала Людмила Гарбарчук 

Третього грудня цього року мине чотириста років від смерті св. Франциска Ксаверія. Серед чудес святого, що на сьогоднішній день ще вимагають доказів, існує кілька, які чотирьохсотлітня традиція пов’язує саме з ім’ям святого. Раціоналістична критика свідомо виділила надприродні явища, які були подані у історії його життя. Аргумент – якщо ви можете виключити божественне втручання із життя «одного із найбільш благородних та відданих людей» у історії Церкви, то ви, за логікою, виключаєте божественне втручання також із самої Церкви. Навіть католики виявились під впливом цієї критики. Так, за одним із сучасних авторів: «Це міф, що він, Ксаверій, мав дар до вивчення мов. Єдиною мовою, якою він навчився говорити та писати із прийнятною легкістю була португальська. Також міфом є його велика здатність творити чудеса. Його чудесами були терпеливість, щедрість, його всепоглинаюча любов до Христа, Його Божественної Матері, його безгранична віра до Господа» [ 1

Історія суперечок щодо чудес св. Франциска Ксаверія 

Хоча чудеса св. Франциска Ксаверія «завжди були для протестантської полеміки більмом на оці», перший істотний напад на їх автентичність був зроблений у Англії двісті років тому Доктором Дугласом, майбутнім Єпископом Селісбері (Англіканська церква). У 1752 році він опублікував «Критерії» – «Правила, за якими справжні чудеса Нового Заповіту можна було відрізнити від вигаданих чудес язичників та католиків». Його метою, визнаною особисто, було довести хибність явища, прийнятого у Католицькій Церкві та продемонструвати, «що чудеса, приписувані католицьким святим, є нічим іншим як фальшивками створеними у часи пізніші ніж ті, до яких вони начебто мали відноситися». [ 2] Щоб продемонструвати цю свою тезу, він приводить приклад св. Франциска Ксаверія, якого серед віруючих католиків прийнято вважати за творця чудес, але який, насправді, не мав із чудесами нічого спільного. На підтвердження своєї тези, він приводить «беззаперечний аргумент, що протягом тридцяти п’яти років після смерті Ксаверія, ніхто не чув про його чудеса. «Свідоцтво, яке я приведу як доказ», говорить він, «це свідоцтво Акости, який сам був місіонером серед Індіанців. Його праця, De Procuranda Indarum Salute, була надрукована у 1589 році, тобто через більше як тридцять сім років після смерті Ксаверія. У ній ми знаходимо чітко виражене повідомлення, що жодних чудес серед індіанців місіонери не робили. Акоста сам був єзуїтом, і із його мовчання на тему чудес, ми робимо беззаперечний висновок, що пройшло від тридцяти до сорока років до того часу, коли були видумані чудеса Ксаверія». [ 3

Упродовж наступних ста років за Дугласом слідувала череда протестантських теологів, що повторювали його звинувачення щодо чудес, які робив Ксаверій за свого життя. Серед них були Ле Мезур’є, Фармер, Робертс, Гріер, Венн, Хоффман, які зверталися до «мовчання покоління» після смерті Ксаверія, як до чіткого доказу, що репутація Ксаверія, як чудотворця, є нічим іншим як обманом. Дуглас та його послідовники були спростовані Джоном Мілнером у його «Доказах щодо завершення релігійної полеміки», опублікованої у 1825 році. [ 4

У кінці століття опозиція перемістилася до Америки, де у 1891 році Ендрю Вайт, перший ректор Корнельського університету, опублікував дві статті на тему чудес Ксаверія у щомісячнику Popular Science. Того самого року єзуїт Томас Х’юз опублікував «відповідь» у двох випусках Catholic World. П’ять років потому Вайт знову виступив із твердженням, що немає справжніх чудес у історії Християнства. У своєму твердженні він опирався на ретельному аналізі відомих із життя св. Франциска Ксаверія чудес, який було виконано у двотомному виданні «Історія боротьби науки із теологією у християнському світі» (History of the Warfare of Science with Theology in Christendom). За теорією Вайта, так звані християнські чудеса є тільки «легендами про чудеса,  які оточували життя всіх великих доброчинців людства». У пост-апостольскому християнстві існує «дуже багато прикладів, які дають нам можливість вивчати еволюцію легендарних чудес». Так багато, між іншим, що ретельне дослідження всіх цих чудес є просто неможливим. І замість цього, Вайт надає перевагу «вибору одного, який вибирається тому, що це життя одного із найблагородніших та найвідданіших людей у історії людства, одного, чия біографія знаходиться у всіх перед очима у найменших деталях – св. Франциска Ксаверія». [ 5] Висновок очевидний – якщо можна буде довести, що чудеса, зафіксовані у його житті, це просто легенда, то жодне інше свідчення про чудесне явище у житті будь якого християнського святого, не буде сприйматися як правдиве. 

В той самий час болландисти старанно збирали всі можливі дані для того, щоб виступити із запереченням і у 1897 році вони опублікували ретельне спростування тверджень Ендрю Вайта та його попередників. Опозиція на останнє спростування не відповіла. Але, на жаль, оскільки спростування залишилося таємницею на сторінках Аналєкти Болландіани, супротивники продовжували публікувати свої «викриття» як беззаперечну правду. Отже, дана праця має на меті повернути це питання до вихідної точки п’ятдесятилітньої давності, на ґрунт документальної історії. Ми будемо слідувати за болландистами у їх стараннях дати відповідь американському критикові, який зібрав разом всі аргументи, які будь коли висувалися проти чудес св. Франциска Ксаверія.  

Мовчання Ксаверія про власні чудеса. 

 

Першим і основним аргументом критиків є відсутність згадок про чудеса у записках самого Франциска Ксаверія. «Під час своєї кар’єри місіонера», говорять нам, «він написав велику кількість листів, які збереглися і були опублікованими, і вони, разом із листами його сучасників, дають чітку картину його життя... Жодної згадки про чудо, що він зробив, немає ані у його листах, ані у будь-яких документах його часів.  

Логічно міркуючи, дане заперечення включає в себе два аргументи: перший, як пояснити мовчання Ксаверія про свої сили робити чудеса, якщо вони в нього взагалі були; по-друге, мовчання тогочасних істориків, друзів святого, його братів по-релігії. Останні не мовчали на цю тему «із лихого недовірливого серця». Навпаки, вони були готові моторненько занотувати найменший прояв того, що вони вважали за свідоцтво Божої ласки». [ 7] Але навіть вони ані слова не говорять про чудеса з рук Ксаверія.  

Відносно мовчання місіонера про самого себе, болландисти називають дане висловлювання принаймні наївним, що «показує наскільки мало американський письменник розумів характер Ксаверія. Так само як колишній професор університету св. Барба шукав людської слави, так і учень св. Ігнатія намагається тепер поховати у безодні забуття незбагненні чудеса, що були створені Богом за допомогою його особи. Остання людина, у якої ми могли би питати про чудеса, які зробив Франциск Ксаверій – це сам Ксаверій. Ми бачимо це із відповіді, яку він дав одного разу, коли його запитали, чи він справді воскресив когось із мертвих». [ 8] На підставі висловлення Орландіні, сучасника, Франциск страшенно почервонів та вигукнув протестуючи: «Ага, то про мене вже говорять, що я воскрешаю із мертвих!» [ 9] Важливо зазначити, що Вайт виключив цей епізод із свого дослідження 1896 року. П’ять років раніше, у статті у Popular Science, він привів цю історію Орландіні, але тільки з метою назвати її «допоміжною легендою», видуманою єзуїтами, щоб пояснити мовчання Ксаверія про свої чудотворні сили. В той же час його увага була звернена на довільне маніпулювання фактами з метою підтримки заздалегідь сформованої теорії. Більш того, той же Орландіні знову дає свідчення, щоб пояснити розбіжність між мовчанням Ксаверія про себе та палкими свідоцтвами тих, хто його знав. «Він пише про свої діяння скромно і сухо, але в той же час, про нього написано дуже багато, щедро та розкішно як і світськими так і членами ордену». [1 0

Сумнівне мовчання сучасної історії 

Але, більш серйозним видається другий аргумент Ендрю Вайта, а саме, «жодної згадки про чудеса, які зробив він (Ксаверій) ... немає у жодному тогочасному документі». Відповідь болландистів була приголомшливою – тогочасні документи аж рясніли повідомленнями про чудотворні сили Ксаверія. Серед ряду згадок, але ні в якому разі не вичерпними, є наступні розповіді, оригінальні, виключно всі взяті із оригінальних документів, написаних перед груднем 1551 року: 

Гаспар Барзе у листі, датованому 13 грудня 1548 року, писав до своїх братів у Португалії, описуючи випадок на Гоа, коли одного разу місіонер затримався у зворотній подорожі із Мису Коморін: «зненацька розповсюдились чутки, що Майстер Франциск помер... Його друзі тяжко засмутилися цією новиною і говорили між собою так: «Хоч це буде коштувати нам 30,000 крузадо, але ми допильнуємо, щоб він був канонізований». І вони почали пригадувати чудеса, великі чудеса, які він робив у той час, коли жив у їх країні. Я не буду вам їх описувати, тому що не пристало нам обговорювати такі речі, хіба що з Богом, щоб подякувати Йому за надання такої ласки». [ 11

У листі Франциска Переза до отців у Коімбрі говориться про два пророцтва, які Ксаверій пророкував у Малакка. Першим було його пророцтво перемоги Християнської армади над язичниками-маврами, за сотні кілометрів від місця події, всупереч всім очікуванням і самий момент, коли перемога була отримана. Друге його пророцтво – це точне передбачення часу, коли помре чоловік на ймення Арасіо. Лист Переза не датований, але з контексту чітко видно, що він був написаний ще за життя Ксаверія. [ 12

У 1545 році після повернення до Риму, Джон Ваз, ліцензіат теології і товариш Франциска у подорожі о Індії, розповідав про низку чудес, які зробив святий. [ 13

Іншу чітку згадку про чудеса Франциска Ксаверія ми знаходимо у листі, написаному із Траванкору у 1548 році. «У якому би місті не зупинявся Франциск, він стає увінчаний такою славою, що аж неможливо повірити. Я не маю наміру писати тут про те, що він робить, такі грандіозні речі, що я сам собі не йму довіри їх відповідно описати на папері. Життя Майстра Франциска викликає таке хвилювання, що його ім’я прославляється на цілу Індію... Як би ж я хотів описати детально всі чудеса, що Майстер Франциск робив. Повірте мені, моя нездатність цього зробити завдає мені більше болю аніж вам. Але я впевнено вас переконую, Господь за його допомогою творить такі дивовижні речі, що законно не можуть бути предметом звичайної розмови». [ 14

У Португалії знаходилося достатньо скептиків, що відмовлялися довіряти палким відгукам про чудеса Ксаверія без, як вони казали, підтвердження зі сторони незацікавленого свідка. Лист, надісланий із Лісабону у 1548 році розповідає про те, як таким критикам довелося замовчати. «Обідаючи на днях із послом імператора» пише кореспондент-єзуїт – «я зустрів там Франціско Гузмана, Дона Педро де Менесеса та ще двох лицарів, що недавно повернулися із Індії. Вони з таким захопленням говорили про нашого Благословенного Отця (Ксаверія), що було очевидно, що то Господь надихнув їх говорити так про нього, для того щоб ясно виявити цьому вишуканому товаристві правду про дивовижні вчинки, які його Величність Господь робить руками Свого вірного слуги, та щоб привести у замішання кількох присутніх недовірливих слухачів». [ 15

Серед інших сучасних свідків був знаменитий Дон Фернандо Мендез Пінто. Покинувши Лісабон з метою подорожі до Індії у 1537 році, він прибув до Малакки у січні 1547 року. «Там» говорить він – «ми застали Преподобного отця, Майстра Франциска Ксаверія, голову Товариства Ісуса в Індії. Тільки кілька днів до того, із репутацією святого, він повернувся із Молуккаса. Люди зовуть його «святий» завдяки його чудесам, свідками яких вони ставали». [ 16

Цього здається достатньо, зазначають болландисти, для того щоб знівелювати твердження про абсолютну тишу тогочасної історії. «Навіть цих кількох згадок, які ми привели, вистачає, щоб більш ніж достатньо підтвердити, що ще за життя Апостол Індії користувався серед своїх братів та людей, із якими працював, заслуженою репутацією чудотворця. Ясно, що у листах місіонерів із Індії та Японії ми не знайдемо більше ніж краплю інформації про всі чудеса, які, пізніше, юридичне розслідування мало за завдання виявити. Але чи ж би ми з цього приводу взяли б ся до утворення легенди?» [ 17

Лист, що дійшов до нас, і який був написаний на Гоа головою єзуїтів невдовзі після смерті Франциска, показує, якою несправедливою є звинувачення у створенні і розвитку легенди Ксаверія, що приписується братам та пізнішим біографам. Це також допомагає пояснити відносне мовчання єзуїтів стосовно чудес св. Франциска у час, коли він був іще живий. «Що стосується смерті нашого отця Франциска» писав Балтазар Діаз – «багато людей у цьому місті, хто жив із ним у різних місцях і бачив як він робив серед язичників такі дива і говорив такі речі, що безсумнівно були надприродними та рівними із тими, про які ми читаємо у життях святих. Особи великих чеснот приходили до мене і питали мене, чому ми не почнемо формальне розслідування та збір свідоцтв про всі ці чудеса з метою його канонізації. Але, тому що я відчував, що цим повинен зайнятися хтось властиво уповноважений, а також із власних причин, я не хотів починати дане дослідження за власним повноваженням». [ 18

Теорія еволюції легенди Ксаверія 

Всупереч твердженню, що Франциск Ксаверій не зробив ніяких чудес протягом свого життя, опозиція зіткнулася з безліччю свідчень протилежного у всіх відомих біографіях та панегіриках святого. Для пояснення такої ситуації і була створена теорія еволюції легенди. Критики говорили: «Не варто загально звинувачувати ораторів та біографів у свідомій спробі обманювати. Ситуація є такою, що, як правило, вони думають, говорять і пишуть згідно із законами природи, які керують плідним ростом міфу та легенди у затишній атмосфері любові та відданості, які завжди супроводжують великих релігійних діячів у часи, коли люди не мають, або мають дуже мало знань про закони природи, коли мало звертається уваги на наукові докази, та коли той, хто найбільше вірить, стає найбільш заслуженим благодійником». [ 19

На щастя, з метою спростування, Ендрю Вайт ілюструє те, що його школа вважає за «плідний ріст міфу та легенди» у стосунку до чудес Ксаверія. Він бере три біографії святого, написані єзуїтами, і звертає увагу на зріст кількості чудес від першого видання до другого та до третього.  

По-перше, «у 1588 році, тридцять шість років по смерті Ксаверія, отець-єзуїт Маффеі, який був глибоко обізнаний із кар’єрою Ксаверія на Сході, опублікував свою Історію Індії. Хоча він і подав там біографію Ксаверія, що відзначає його палке захоплення цим предметом, він тільки злегка торкнувся теми відомих чудес». 

По-друге, «шість років пізніше, у 1594 році, отець Турселлінус опублікував своє Життя Ксаверія... Дана праця містить суттєвий зріст кількості чудес у стосунку до того, що подавали тогочасні джерела». Якщо попередньо святого представляли як того, що лікує хворих, то тепер йому приписували «виганяння демонів, утихомирення бурі, воскресіння із мертвих та виконання інших різноманітних чудес».  

Нарешті, «у 1682 році, сто тридцять років по смерті Ксаверія, вийшла біографія отця Боора, яка стала класичною. У ній відбувається урізноманітнення старих чудес та додається багато нових. Небагато невеличких чудес у Турселлінуса стає великою кількістю великих чудес у Боора. У Турселлінуса, Ксаверій рятує одну людину від утоплення, у Боора – трьох. У Турселлінуса Ксаверій воскрешає із мертвих чотирьох чоловік, у Боора – чотирнадцять. У Турселлінуса одне чудове постачання води, у Боора – три. Турселлінус не згадує про чудесний полов риб, Боор приводить приклад одного такого полову .... і так далі, довгою чередою чудес». [ 20

Болландисти дуже легко спростовують подібні заперечення. По-перше, стосовно розбіжності у Маффеі та Турселлінуса, то марне робити порівняння у даному випадку ... адже даних двоє біографів мали абсолютно різні цілі. «Люди» говорить Маффеі – «згадували його (Ксаверія) безпомилкові пророцтва та ще більш чисельні чудеса набагато більше разів ніж ми про це квапливо згадуємо, адже ми виконуємо зовсім інше завдання». [ 21] Його завданням було – викласти Історію Сходу, адресатом якої був Філіп ІІ Іспанський, а також написати відгук про дотогочасний поступ португальської колонізації. Але, між іншим, Маффеі зупиняється щонайменше три рази протягом всієї своєї розповіді, щоб розповісти виключно про Франциска Ксаверія, присвячуючи десь біля сорока восьми сторінок опису його подорожей та досягнень. Коли він доходить до розповіді про похорон святого на Гоа, він вибачається, що більше не продовжуватиме цю тему. Більш того, коли канонізаційний процес дослідження благодіяння та чудес св. Франциска почався на Гоа у 1556 році, то до 1588 року там вже було зібрано масу свідчень. Отож Маффеі може бути більш як виправданим за те, що не дає опису «безпомилкових пророцтв та чудес», про які вже написали інші. 

Щодо Турселінуса, то, як кажуть болландисти, буде дуже цікаво дізнатися, про «зміну у відношенні Доктора Вайта до останнього, у творах датованих 1891 та 1896 роками. У 1891 році, коли у щомісячнику Popular Science з’явилися перші статті про Франциска Ксаверія, Турселлінус був взятий за точку відліку у створенні еволюції легенди. Доктор Вайт стверджує, що біографія Турселлінуса заледве згадує якісь чудеса». [ 22] В той же час Томас Х’юз спростовує дане твердження, подаючи документально підтверджені свідоцтва не менш як п’ятдесяти одного задокументованого чуда, зробленого Франциском Ксаверієм протягом життя на Сході. [ 23] Тож у 1896 році, критик святого замінює початок легенди із Турселлінуса на Маффеі. І замість «заледве якісь чудеса», ми отримуємо тепер «містить суттєвий зріст кількості чудес у стосунку до того, що подавали всі тогочасні джерела». [ 24

Боор писав свою автобіографію у 1682 році, у якій він, припустимо, «надзвичайно прибільшує і урізноманітнює» чудеса, які приписувалися Ксаверію попередніми біографами. Подібне приписування є необґрунтованим, тобто довільним, із двох причин – тому що, дає можливість припустити, що «Боор, пишучи свою біографію дев’яносто років після Турселлінуса, не міг мати доступу до будь-яких нових джерел інформації», а також тому, що переплітаються чудеса, зроблені Франциском за свого життя із тими, що були зроблені після його смерті, але за його посередництвом. 

Підставою для заперечень є те, що «Ксаверій помер сто тридцять років тому і, певне, що місцеві жителі, для яких він робив свої чудеса, їх діти та внуки теж уже померли». [ 25] Отже, маємо свідчення того, що Боор використав свою уяву, щоб покращити Турселлінуса. В реальності Боор мав цілу скарбницю інформації, юридично підтвердженої, до якої Турселлінус не мав доступу, тому що вона ще не була зібраною. Як уже зазначалося раніше, канонічне дослідження життя та чудес Ксаверія розпочалося на Гоа у 1556 році і лиш у 1616 році, у Памплоні, було закінчено. Ксаверій був беатифікований у 1619 році і канонізований у 1623. У цьому проміжку, відповідно до фактів, сотні осіб дали свої свідчення під присягою, що особисто зазнали, або бачили, або дізналися від достовірних свідків про певні надприродні дива, вчинені Франциском Ксаверієм. Чистий виказ даних показань свідків займає 506 сторінок Монументи Ксаверіани. Дійсними, із перших рук, свідченнями є наступні показання свідків під присягою, взяті по порядку, тобто один за другим, із Епіскопального Процесу у Кохіні у 1616 році:  

Купець-свідок, що давав показання, маючи дев’яносто вісім років, знав Франциска Ксаверія з того часу, коли мав одинадцять років і був його слугою-компаньйоном у різних подорожах. Серед інших чудес він розповів також про випадок, коли місіонер врятував команду корабля, на якому плив. Вони вже були без свіжої питної води три тижні і майже помирали від спраги. Франциск наказав принести певну кількість морської води, поблагословив її і дав їм напитися. Вода була надзвичайно свіжою. [ 26

Вдова, якій було більше восьмидесяти років, свідчила про раптове припинення чуми того дня, коли тіло Ксаверія було привезено до Малакки. На той час їй було п’ятнадцять років. Тижнями, до моменту привезення Францискового тіла, багато людей помирало від чуми кожного дня. Від того моменту, від страшної хвороби не померла ані одна людина. Чума просто зникла. [ 27

Наступною була також вдова віком понад вісімдесят років, яка крім усього іншого, дала свідчення в тому, що коли їй було одинадцять років, вона бачила і чула місіонера. Його вже тоді вважали за святого і «повсюди приписували йому великі чудеса». [ 28

Наступні четверо свідків подали свій вік як 120, 75, понад 70 та понад сто. Кількість свідків, що давали показання під присягою, у цьому місті була шістдесят три, всі вони були віком більше ста років і більшість з них або жила, або працювала з Франциском Ксаверієм. 

Але справа не тільки в тому, що Боор мав у своєму розпорядженні більше свідоцтв, ніж було доступно попереднім біографам, адже багато надзвичайних випадків трапилося не упродовж життя Ксаверія, а вже після його смерті. Таким чином знімається питання розповіді у більш ранніх біографіях про події, які ще не мали місця. Лише у Буллі про Канонізацію описано вісім чудес, засвідчених та підтверджених клятвою, які сталися за посередництвом св. Франциска після 1552 року. Ось вони, у зазначеному порядку: відновлення роботи кінцівок, паралізованих з народження, привернення до життя дитини, яка вважалася померлою і готовою до поховання, повернення зору сліпому чоловікові, виздоровлення прокаженого, вилікування від кровоточивої внутрішньої пухлини, вилікування від раку грудей, повернення до нормального стану покритих язвою ніг, миттєве зцілення сліпої паралізованої людини – привернення їй зору та можливості рухатися. [ 29

Мовний дар Святого Франциска Ксаверія 

Серед чудес, які приписувалися Францискові Ксаверію, його дар до іноземних мов завжди знаходився під великим сумнівом. «У всіх своїх листах» говорять критики – «Ксаверій постійно згадує про свої труднощі із різнобарв’ям мов різноманітних племен серед яких він бував. Він розповідає про те, як він переборював ці труднощі: часом вивчаючи лише певну кількість виразів даної мови, щоб передати найголовніші церковні постулати, часом залучаючи на допомогу інших, для того щоб якось скласти до купи найголовніші частини релігійного вчення і просто механічно вивчити його напам’ять, часом залучаючи перекладачів, часом за допомогою мішанини різних діалектів та навіть жестів». Така історія. А тепер легенда. «Але під час канонізаційного процесу у Римі, у промовах, що були виголошені, і, наприкінці, у папській буллі, було зроблено великий наголос на те, що Ксаверій володів мовним даром». [ 30

Критика саме цього аспекту відноситься до особливо невдалих, оскільки всі точки над «і» було розставлено ще на канонізаційному процесі триста років тому. Весь перебіг справи був викладений Бенедиктом XIV у трактаті про Героїчні Чесноти: 

Під час римського дослідження життя Франциска Ксаверія, один теолог, Яків Пічентіно, виступав проти мнимого мовного дару Ксаверія, цитуючи фрагменти даних листів, де Ксаверій говорить про те, яких зусиль йому коштувало навчитись мови майбутніх новонавернених. Пічентіно дав відповідь кардинал Готті, який захищав цей дар Франциска, розмежовуючи: 

«Це не лише відповідає діянням благодаті, а від людини вимагається використати всі можливі людські засоби з метою досягнення поставленої мети. У даному випадку, це позитивний аргумент на користь божого дару Франциска, який вчив і таким чином прикладав зусилля, щоб опанувати іншу мову. Якби він цього не робив, це граничило би із необачністю, щоб не сказати зарозумілістю». 

Документально доведені джерела не говорять про те, що св. Франциск не мав мовного дару протягом раннього періоду апостольства. Це співпадало би, сказав Кардинал, з тим, що сталося у випадку Апостолів, яким мовний дар був божественно дарований, але не зразу, коли їх призвав Христос, а лише після того, як на них зійшов Святий Дух. [ 31

Крім того, як виявляється із Канонізаційних документів, то там не було жодного твердження, що божий дар, про який йдеться мова, був чи то довгостроковим чи то перманентним надбанням. Ультраконсерватори, цитовані болландистами, звели б можливо до двох випадків, коли св. Франциска розуміли різні люди з різними мовами: одного разу на Траванкорі, другого на Ямагучі. У Буллі про Канонізацію така точка зору знаходить схвальне підтвердження, там говориться: «Часом (quandoque) було так, що коли він промовляв до групи людей різних націй, то кожен слухач розумів його на своїй рідній мові». [ 32] Але з іншого боку, у своєму звіті, Аудитори Вищого суду Римсько-католицької церкви схиляються до протилежної точки зору. «Ксаверій» говориться в ньому, «славився своїм мовним даром, адже він говорив вишукано і плавно на мовах, яких він ніколи не вчив, мовах різних народів, до яких він йшов проповідувати Євангеліє. Він говорив так, наче народився і виріс серед них. І дуже часто траплялося так, що в той час, коли він проповідував, люди різних національностей чули, що він звертається до них їх власною мовою». [ 33

Погляд Церкви на чудеса Ксаверія 

Щоб відповісти на не-католицьку критику чудес Ксаверія, достатньо звернутись до фактів сучасної історії. Але у католиків існує також інший критерій, на основі якого виноситься рішення у справі – освідчення духовної влади. Тут факти найбільш переконливі, адже кожна офіційна заява Церкви щодо даної справи, приписує Апостолу Індії чудотворні сили, що вважаються не тільки справжніми, але й настільки винятковими, що можливо за винятком Франциска Ассизького та Антонія Падуанського, є унікальними у історії Християнської агіографії.  

Таким чином у Папському бреве про Беатифікацію, виданому у 1619 році Папою Павлом V, Папа проголошує, що «Франциск Ксаверій, протягом всього свого життя священика, був наділений Господом багатьма надзвичайними (multiseteximiis) дарами – даром моральної чесноти, даром благодаті, чудотворним даром». [ 34

У своєму Зверненні до Колегії Кардиналів у 1622 році, коли Григорій XV на закритій Консисторії виніс кандидатуру Франциска Ксаверія на обговорення стосовно канонізації, він сказав: «Оскільки святість його життя, репутація чудотворця (claritudomiraculorum) та бажання людей співпадають у їх судженні про цю видатну людину, справжнього Апостола Індії, вважається доречним щоб він був піднятий до рангу святості». [ 35] Кардинали, що брали участь у Консисторії, індивідуально, та на письмі висловили свою думку стосовно того, чи повинен бути Франциск Ксаверій канонізованим. Їх висловлювання короткі, кожне розміром один абзац, деякі менше ніж п’ятдесят слів, але кожне висловлювання, у самий недвозначний спосіб трактує claritudomiraculorum Франциска як безперечний знак, що Святий Дух виявляє своє бажання, щоб Його Слуга був шанований як святий. 

Зідно із висловлюванням Кардинала Монте: «Він сяяв у величі багатства своїх чудес» [ 36]. Кардинал Бандіні: «Він притягував зачерствілі серця людей до правдивої віри своїми багаточисельними чудесами». [ 37] Кардинал Джіннасі: «Волею Господа він лікував хворих, воскрешав мертвих, розмовляв маючи мовний дар». [ 38] Кардинал Мілліні: «Він був осяяний блиском такого багатства таких великих чудес, що я вважаю, що Ваше Святійшество можете без вагання занести його до каталогу святих». [ 39

У Буллі про Канонізацію, виданій 6 серпня 1623 року Папою Урбаном VIII, чудеса св. Франциска займають основну частину дев’ятнадцяти сторінок, ін-фоліо, всього документу. Щодо чудес, що мали місце протягом життя святого, Папа говорить: «Він був визнаний достойним щедрого дару Божого – апостольської Іскри Господньої, його апостольство було ознаменоване ... знаменнями, чудесами, божественною силою та здібностями». [ 40] Далі слідує детальний опис вісімнадцяти чудес із життя св. Франциска, які Церква вважає за документально доведені: 

Крім тих, про які ми вже згадували, першим чудом, вказаним у документі, був дар духовного піднесення. Під час відправлення меси, він дуже часто возносився у духовному пориві так, що присутнім було важко привести його до нормального стану. [ 41

У інших випадках, під час Служби Божої люди бачили, як він піднісся десь на лікоть від землі, так що «дивлячись на велич чуда, люди могли усвідомити святість слуги Божого».  [ 42

Після його приїзду до Індії, трапилося одне із «найбільших чудес, які він зробив з метою виховання вірних», коли юрба язичників-бадагів зненацька напала на християнське поселення, щоб убити його мешканців. Але юрба кинулася навтьоки, коли Франциск вийшов їм назустріч у супроводі таємничої фігури, чия велич і сяйво вселили жах у нападників. [ 43

На Коморіні, коли язичники не вняли його словам, Ксаверій попросив відкрити гробницю, що була замкнена день тому. Тоді, промовляючи, що це буде знак Господньої прихильності християнству, він наказав тілу піднятися. Померлий воскрес, а, як наслідок, сотні тубільців прийняли християнство. [ 44

Іншого разу, у тому ж самому місті, Франциск вилікував жебрака із покритими язвами ногами, коли у героїчному пориві випив гниючу воду, у якій промивалися гниючі рани. [ 45

Також, у східній Індії, Ксаверій воскресив молодого чоловіка, що помер від заразної лихоманки і якого несли на кладовище. [ 46

У місті Комбутур хлопчик впав до глибокої криниці і втопився. Пізніше його тіло витягли на поверхню. Франциск молився на мертвою дитиною, і, «взявши його за руку, наказав в ім’я Ісуса піднятися. Хлопчик миттєво повернувся до життя». [ 47

У Японії, купець, що довгі роки був сліпий, повернув собі зір, коли Франциск прочитав Євангелію на зробив знак Хреста над його головою. [ 48

Одного разу, маленьке розп’яття, яке місіонер згубив у океані, йому приніс морський краб, коли місіонер досяг берега. [ 49

І знову, у відкритому морі під час шторму, шлюпку для висадки на берег, у якій він знаходився, відірвало від місця швартування. Вона згубилася десь серед хвиль. Три дні по тому, у відповідь на Ксаверієві молитви, шлюпка прибилася до корабля і стала вздовж його корпусу, готова для висадки, як ніби нічого й не сталося. [ 50

Як приклади його пророцьких сил можна привести наступне. Франциск напророкував долю двох кораблів, що випливали з порту – один буде знищений бурею, а другий, менший та старший, безпечно прибуде на місце призначення. Іншого разу, він, підійшовши до вівтаря служити месу, раптом повернувся до людей і попросив їх помолитися за душу торговця вином, що тільки-но помер. Відстань до місця події вимірювалася дванадцятьма днями подорожі. Він також пообіцяв щедрому благодійникові, що Господь винагородить його, повідомивши йому час, коли той помре. Багато років по тому, будучи у доброму здоров’ї, чоловік зненацька отримав вість і помер з миром у Христі. [ 51

З часу його канонізації у 1623 році, Святіший Престол обдарував Франциска Ксаверія низкою нових почестей. Кульмінацією всього стало проголошення його небесним патроном всіх Католицьких Місій. І, постійно, у своїх листах та постановах, Римські Понтифіки однозначно підкреслювали його надзвичайний дар чудотворця та пророка. 

Відповідно до цього, Олександр VII, незабаром після канонізації Ксаверія, санкціонував вставку, датовану третім грудня, у Мартиролог Католицької Церкви: «... Апостол Індії був видатним по кількості навернених язичників та по величі своїх чудес, особливо якщо йдеться про воскресіння мертвих та силу пророцтв». [ 52

І, більш недавно, Папа Пій XI, у трьохсоту річницю канонізації св. Франциска, описав «Небесного Патрона Поширення Віри» як такого, хто «заради спасіння душ багато разів перетинав величезні відстані на землі та на морі, був першим, хто приніс ім’я Христа людям Японії, ставав перед лицем страшної небезпеки, пережив неабиякі випробування, окропив спасительними водами Хрещення незліченну кількість людей та робив безліч найрізноманітніших чудес». [ 53

Таким чином, у світлі всіх свідоцтв, наукових, як видно із канонічного процесу, незаперечних та офіційних, як показано у офіційних церковних документах, неможливо позбавити Франциска Ксаверія титулу, який дали йому нащадки – «чудотворець сучасного Християнства». Чудеса, які він зробив, роблять висновок Болландисти, бентежать тільки тих, хто заперечує надприродне. Для всіх інших це виконання обіцянки Христа, яку Він дав Своїм апостолам: «у Ім’я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип.’ють, не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, і добре їм буде!» [ 54

 

Отець Джон А. Хардон, Т.І. 

Вест Баден Коледж 

Вест Баден Спрінгс, Індіана 

 

[ 1] З особистих причин буде краще не ідентифікувати автора даного твердження. 

[ 2] Цитата із: Мілнер «Докази щодо завершення релігійної полеміки», Лист XXII, Філадельфія, 1825. 

[ 3] Там же. 

[ 4] Мілнер показує, що Дуглас сфальсифікував свідчення Акости. Останній не тільки не мовчить щодо чудес Ксаверія, але чітко говорить: «З ним пов’язують так багато і таких великих знамень, і все це добропорядні свідки. Так свідчили навряд чи про будь-кого, крім апостолів». Там же. 

[ 5] Вайт, Ендрю Д., Історія боротьби науки із теологією, Нью Йорк, 1908, II, стр. 5. 

[ 6] Там же, стр. 6. 

[ 7] Там же, стр. 8. 

[ 8] Analecta Bollandiana, Bruxelles, 1897, XVI,  57 f. 

[ 9] Orlandini, Historia Societatis Iesu, lib. VIII, n. 29. 

[ 10] Там же. 

[ 11] Selectae Indiarum Epistolae, Florentiae, 1887, Epist. XI, стр. 54. 

[ 12] Там же, Epist. XV, стр. 73. 

[ 13] Там же, Epist. III, стр. 6. 

[ 14] Там же, Epist. IX, стр. 38. 

[ 15] Monumenta, Historica S.I.,Epistolae Mixtae, Vol. I, Epist. 172, стр. 559. 

[ 16] Figuier, Bernard, Les Voyages Adventureux de Fernand Mendez Pinto, Paris, 1628, стр. 1037. 

[ 17] Analecta Bollandiana, XVI, 60. 

[ 18] Selectae Indiarum Epistolae, Epist. XXXVIII, стр. 182. 

[ 19] Вайт, oр. cit., стр. 21. 

[ 20] Там же, стр. 14 ff. 

[ 21] Analecta Bollandiana, стр. 61. 

[ 22] Там же. 

[ 23] Catholic World, Sept., 1891, стр. 840 f. 

[ 24] Вайт, oр. cit., стр. 14. 

[ 25] Там же, стр. 17. 

[ 26] Monumenta Xaveriana, Processus Cocinensis, II, 449. 

[ 27] Там же, стр. 451. 

[ 28] Там же, стр. 453. 

[ 29] Там же, Bulla Canonizationis, pстр. 716-22. 

[ 30] Вайт, oр. cit., стр. 19 f. 

[ 31] Папа Бенедикт XIV, Героїчні чесноти, Лондон, 1852, III, 225. 

[ 32] Monumenta Xaveriana, стр. 710. 

[ 33] Папа Бенедикт XIV, loc. cit. 

[ 34] Monumenta Xaveriana, Breve Beatificationis, стр. 680. 

[ 35] Там же, cta in Consistorio Semipublico, стр. 687. 

[ 36] Там же, стр. 688. 

[ 37] Там же, стр. 689. 

[ 38] Там же. 

[ 39] Там же, стр. 690. 

[ 40] Там же, Bulla Canonizationis, стр. 705. 

[ 41] Там же, стр. 708. 

[ 42] Там же. 

[ 43] Там же, стр. 710. 

[ 44] Там же. 

[ 45] Там же. 

[ 46] Там же, стр. 711. 

[ 47] Там же. 

[ 48] Там же. 

[ 49] Там же, стр. 713. 

[ 50] Там же, стр. 712. 

[ 51] Там же, стр. 713 ff. 

[ 52] Там же. Elogium S. XaveriiInserendum Martyrologio Romano, стр. 727. 

[ 53] Acta Apostolicae Sedis, Vol. XIV, 1922, 632 f. 

[ 54] Mark 16:17 f. 

American Ecclesiastical Review том 127, жовтень 1952, стр. 248-263 

www.therealpresence.org/archives/Miracles/Miracles_005.htm