9. Автор Сеймових проповідей  

 

Сеймові проповіді поєднують дві традиції: покутну й політичну проповіді. Проголошені королівським проповідником або особистим королівським сповідником (рідше духовною особою, вибраною королем) під час церемонії відкриття засідань Сейму у відповідно видовищній формі, такі проповіді не лише пропагували католицьку віру, але передовсім були більш-менш замаскованою формою презентації думки двору на тему важливих суспільно-політичних питань. У Польщі творцем сеймових проповідей вважається проповідник Стефана Баторія – отець Єронім Поводовський. Він приготував цикл політичних проповідей, але, з огляду на стан здоров’я, не міг їх проголосити, і тому видав їх під назвою Пропозиції з висловів Святого Письма, зібрані на загальний коронний краківський сейм Р. П. 1595 (Краків 1595). Розглядав провини народу й погрожував Божим судом. 

Але вершину досконалості в цій царині здобув отець Петро Скарга в своїм пам’ятнім творі. Його вісім Сеймових проповідей, доданих до другого видання Проповідей на неділі й свята (Краків 1597), містять критичну візію Речі Посполитої і її вад. Королівський проповідник обговорював у них шість найгірших хвороб Польщі: брак любові до батьківщини, внутрішні чвари, толерування єресей, ослаблення влади монарха, погані закони і, врешті, «явні гріхи й злобу». По стану стін показує небезпеку, як загрожує дахові батьківщини, і прагне ремонту й перебудови. Коли представники шляхти і міщанства боялися виразно вказувати на явні гріхи польського суспільства, Скарга з великою мужністю і просто говорив про злодійські серця достойників, які егоїстичну вигоду ототожнювали з суспільним добром або навіть ставили її вище від нього; критикував класову нерівність, яка виражалася в утисканні хлопа; проголошував принцип, що любов до батьківщини повинна бути безкорисливою, і без нарікань в її ім’я потрібно нести жертви для спільного добра: 

«Коли корабель тоне, а вітер його перевертає, то дурний турбується своїми тлумаками й скринями і лежить на них, а рятувати корабель не йде, і думає, що себе захищає, а насправді нищить себе. Бо якщо корабель не рятувати, то він з усім, що має, потоне. А якщо залишить свої скрині й маєтки на кораблі, а допоможе іншим рятувати корабель, забувши про все своє, отоді все своє збереже разом із життям [...]. Якщо з кораблем біда, якщо пробоїни не затикаємо, якщо воду з нього не вичерпуємо, якщо не пробуємо його затримати, якщо для його безпеки всім, що маємо в хаті, не знехтуємо, то він затоне, і ми разом із ним» (Друга проповідь: Про любов до Батьківщини…

Проповіді Скарги повстали під враженням від сейму в Варшаві, який відбувався від 10 лютого до 25 березня 1597 року і закінчився, не прийнявши жодних рішень. Засідання сейму супроводжувалися постійними авантюрами, остаточно посли не лише знехтували справою реформи парламентської системи, але й не ухвалили рішення про податки, необхідні для захисту Речі Посполитої. На хвилі бурхливих дискусій, яких не бракувало в тих часах, Сеймові проповіді Скарги були видом політичної публіцистики, яка презентувала становище королівського двору. Моджевський, Сєніцкий, Оссоліньський такі програми оформляли в промови, Ожеховський – в діалоги, а Скарга, призвичаєний до проповідей, використовував тут форму, яка була йому найближча і через яку вмів найповніше висловитися. Упродовж кількох століть працю Скарги вважали автентичними проповідями, які він проголошував під час згаданого вже сейму. Щойно чужоземець, французький славіст, отець Адам Берга, у 1916 році дефінітивно довів, що Сеймові проповіді в друкованій формі ніколи не проголошувалися. Цей дослідник довів, що польські сейми взагалі не знали практики проголошування проповідей під час засідань, а королівський проповідник не мав мандату посла. Він проголошував проповіді лише в неділі й свята в католицькому костелі в місці, де відбувався звичайний, тобто шеститижневий сейм. Окрім того тодішній польський парламент був багатоконфесійним, і в 1597 році, тобто в році, коли твір надрукували, в сеймі засідало багато сенаторів і послів різних вір, які в святкові дні ходили на свої богослужіння. Як відмічає Й. Тазбір, до друкованих Сеймових проповідей могли ввійти фрагменти проповідей, проголошених Скаргою раніше. Під час написання трактату автор мав за собою велику проповідницьку практику, багато записок чи навіть готових текстів. Під час сейму йому давали голос, а першу таку проповідь виголосив уже 1 травня 1572 року в Варшаві. 

Фундаментом Сеймових проповідей було Святе Письмо Старого й Нового Завітів, яке Скарга цитував і коментував згідно з тодішніми методами. Королівський проповідник, як і всі освічені гуманісти тих часів, добре зжився з біблійним текстом. У достатньо послідовній програмі Проповідей чільне місце займали постулати відбудови двох суттєвих джерел могутності держави: неподільність влади монарха у світських справах і винятковість католицької Церкви в справах віри. Це поєднувалося із твердженням, що король є єдиним джерелом права, і ніхто, навіть його дорадники в сенаті, не можуть йому суперечити. Така модель монархічної влади наближалася до теорії і практики абсолютної монархії, яка існувала в західних країнах. Скарга вважав, що сенат послів не здатний впоратися з важливими обов’язками, які взяв на себе. Довірити йому відповідальність за долю Речі Посполитої – це наражати польсько-литовську державу на велику небезпеку, бо посли недосвідчені в політичних справах. І тому Скарга хотів би відібрати в шляхти більшість привілеїв, які вона отримала у XV i XVI століттях. 

Королівського проповідника дуже обурювало, що шляхта не тільки узурпує виключні королівські права, але й порушує права духовенства, пригнічує, незважаючи на навчання Церкви про любов до ближнього, міщан і селян, тим самим підкопуючи суспільну рівновагу в державі. Про важку долю підвладних він згадував у Проповідях на неділі й свята. Болючі зауваження щодо суспільних стосунків на селі, подані в першому виданні Проповідей (1597), Скарга значно розбудував у третьому виданні (1610), додаючи також постулат про скасування вотчинного судочинства, яке віддавало селян під владу і неласку шляхти. 

Сеймові проповіді – приклад проповідей, які картають, борються з вадами й гріхами народу. Вони несли й надію. Найгрізніша в нашій історії восьма сеймова проповідь закінчується ревною молитвою: «А хто ж подібний до Тебе, Господи (в доброті й милосерді)? [...] Повернешся до нас і помилуєш нас, і знімеш з нас нашу злість, і вкинеш у морські глибини всі наші гріхи». На прапорі свого життя Скарга написав гасло великої любові до батьківщини. Зробив це передовсім у знаменитій другій сеймовій проповіді: 

«Якщо тебе забуду, моя батьківщино і мій Єрусалиме, нехай забуду про свою праву руку. Нехай всохне мій язик [...] . Проклятий, хто засмучує свою матір. А яка перша й важливіша мати, як не батьківщина? (Друга проповідь: Про любов до Батьківщини…). 

Петро Скарга був проповідником, який снував реальні плани перебудови життя суспільства в Польщі. Шукав нову концепцію суспільної справедливості, на фундаменті якої можна було би сперти модель життя в тодішній Польщі; вірив, що так відроджена Польща почне відігравати роль провідника в світі християнської культури. Пам’ятаючи, що це католицька країна, захищав віру всюди, де тільки їй щось загрожувало. Промовляв як політик, який оглядає дійсність, витягує висновки з актуальних подій і ситуацій держави. 

Спочатку на Сеймові проповіді не звертали увагу. Видані перший раз у Кракові в 1597 р. (пізніше ще два рази за життя автора: в 1600 і 1610 рр.), швидко пішли в забуття. Їх не перевидавали аж до кінця XVIII століття. За життя Скарги їх додавали, поза Проповідями на неділі й свята (з 1597 року), до Проповідей про сім Таїнств святої католицької Церкви (Краків 1600) або до Принагідних проповідей (Краків 1610).