1. Місце «Духовних вправ»   

 

В першу чергу слід звернути увагу на ряд фактів. По-перше, упродовж всієї історії Товариства повний курс Вправ вважався основою єзуїтської формації. Так було з першими товаришами св. Ігнатія і, по крайній мірі, з найбільш відомими його наступниками: Полянко відмітив це вже в преамбулі до свого проекту «Директиви до Вправ». Фактом є і те, що ще за життя святого і в перші роки після його смерті була значна невпорядкованість з Вправами. Надаль під час візитацій виявляє, що деякі єзуїти, будучи в Ордені довгі роки, ніколи їх не робили, інші зробили тільки перший тиждень. Але уважне читання документів показує, що всі вважали такий стан речей ненормальним, зовнішні обставини, в яких народжувалось і розвивалось Товариство, не давали можливості робити реколекції. Вище ми бачили, що упродовж всього періоду внутрішньої організації аж до Аквавіви головне завдання настоятелів полягало у тому, щоб добитися повного виконання програми формації, передбаченої Конституціями, яка включала також і повний місячний курс Вправ. Після Аквавіви, як тільки була завершена організація третього року пробації, два повних курси Вправ – в новіціаті й на третій пробації – стають загальним правилом, винятки з якого будуть дуже рідко. 

В період відновлення Товариства блаженний Йосиф Піньятеллі відкриває у 1799 новіціат в Колорно, отриманий від Святого Престолу через герцога Пармського. Прийнявши перших кандидатів, він спрямовує їх до Вправ і дає їх першій групі новиків. У 1814 о. де Клорівьєр був призначений провінціалом єзуїтів у Франції. 3 січня 1815 він розпочинає місячні реколекції для більшості своїх підопічних, з «більше, ніж тридцяти священиками», серед яких багато колишніх Отців Віри «і майже така сама кількість схоластиків і братів-коадьюкторів». Як тільки пройшов важкий період і при о. Ротані завершилась реорганізація нормальної формації, подвійний курс тридцяти денних Вправ стали регулярно виконувати. Так залишається і до сьогоднішнього дня. Ми бачимо, що навіть тоді, коли виняткові обставини змушують настоятелів скорочувати і навіть для декого відміняти третій рік пробації, то завжди турбуються про те, щоб тридцяти денні Вправи були виконані повністю. 

Друге спостереження. Декрет VI Конгрегації 1608 узаконив звичай щорічних восьмиденних Вправ, які молоді ченці робили до рукоположення під керівництвом досконалого отця. З того часу Вправи стали одним з головних засобів духовного вишколу. Таким чином молоді ченці отримували вишкіл в границях Вправ і відновлювали основні теми книжки св. Ігнатія. По суті, вже в 1616 VII Конгрегація, відновлюючи декрет за 1608 р. і наполягаючи, щоб вправи виконувались у повному зосередженні, уточнює, що необхідно «зберігати співвідношення і метод, яких звичайно дотримуються, коли Вправи виконуються повністю». У кодифікації 1923 р. XXVII Конгрегація зберігає те саме формулювання, додаючи посилання на главу «Директиви», де пояснюється як давати Вправи членам Товариства. Безсумнівно, що регулярні вправи упродовж усієї формації, а також і після неї залишають помітний слід у духовному житті єзуїта. Велике значення мають надприродні істини, які становлять стрижень Вправ і стають основною нормою і рушійною силою духовного життя. 

Окрім цього, саме до цього закликають настоятелі Товариства у численних настановах, пов’язаних з Вправами. Коли преамбула офіційних «Директив» за 1599 р. пробує донести до читача цінність, користь і необхідність Вправ, то в першу чергу подає такий доказ: Бог надихнув св. Ігнатію як засновнику зовнішню форму життя і внутрішній дух, притаманний Товариству. «Точно так само, враховуючи, що молитва і спілкування з Богом настільки важливі, що дотримання чернечих правил і духовний розвиток у великій мірі залежать від них, нам було важливо також отримати від нашого засновника метод молитви і вказівки стосовно молитви, щоб усі могли їх притримуватись і завжди мати їх перед очима». У своєму листі за 27 грудня 1834 о. Ротан ще чіткіше говорить про «наполегливість у навчанні й ревному користуванні «Духовними вправами» як дуже важливому засобі розвивати й зберігати у зростаючому Товаристві особливий дух, який у минулі століття давав можливість зробити для Церкви так багато. Дійсно, у Вправах єзуїти могли знайти «дуже прості й дієві методи молитви», завдяки яким зможуть, як і в попередні часи, дуже плідно присвячувати молитві багато часу. Окрім того, тут вони знайдуть «викладеними в чудовій послідовності основні настанови для духовного життя» і, нарешті, багато думок і поглядів, здатних запалити душу: особливу форму молитви, принципи духовної поведінки і основні рушійні сили духовного життя – всі основні елементи духовності. 

Зовсім недавно, у 1838 р., XXVIII Генеральна конгрегація, закликаючи нас жити напруженим духовним життям, проголосила, що це духовне життя повинно «бути цілковито натхнене і проникнуте духом Вправ св. Ігнатія». Конгрегація пише, що «саме у Вправах св. Ігнатій передає нам своє духовне вчення». Ще раніше преподобний о. Лєдоховскі назвав Вправи «коренем духа», притаманного Товариству, коренем, з якого «Товариство народилося і виросло», якому воно завдячує всім тим, чим воно є, і від міцності якого буде залежати міцність усього дерева. 

У цілому такі висновки, як мені здається, майже не піддавались сумнівам ні в Товаристві, ні поза ним. Але розбіжності виникають тоді, коли постає питання, як розуміти цей основний принцип. І ці розбіжності – лише наслідок описаних вище різночитань у розумінні особливої мети Вправ, вказаної самим св. Ігнатієм. 

Щойно ми в цьому переконалися: для «Директив» Вправи – це, перш за все, єзуїтська школа молитви. На цій їхній ролі наголошує і о. Ротан. Подібна ідея лягла також в основу критичних відгуків, які з’явились при Меркуріані й були спрямовані проти Кордесеса і Бальтазара Альвареса і їх уроків молитви. Основний закид в адресу їхніх форм молитви полягав у тому, що вони відхиляються від методів, запропонованих у Вправах. Тим самим, навіть будучи чудовими самі по собі, вони не підходять ченцям Товариства. Також і ті, хто зараз бачить особливу і основну мету Вправ у здійсненні досконалої єдності з Богом, природно бачать в них особливий шлях, яким єзуїти повинні йти до такої єдності, мети всякої духовності. 

Сам св. Ігнатій у десятому зауваженні порівнює перший тиждень Вправ з «дорогою очищення», другий – з «дорогою просвічення». Ідея була підхоплена і розвинута в анонімних Директивах, які чотири тижні Вправ співвідносять з традиційним розподілом на три дороги, четвертий тиждень – з «дорогою з’єднання і досконалості». Ці погляди під впливом Гіля Гонзалєза перекочували до «Директив» 1591 р. і в кінцевий текст 1599 р. В останній частині «Директив» були спроби показати, що Вправи – введення у практику трьох класичних доріг, тому містять у собі всю структуру класичних учень про духовне життя. Тут ми бачимо відправну точку концепції, яку запозичать пізніші єзуїтські автори, які пробують в границях Вправ знайти повний опис трьох доріг, і тому в більшій чи меншій мірі пояснюють книжку св. Ігнатія як основний і повний документ духовності Товариства. 

Інші коментатори навпаки – будуть вражені пропусками, які помічатимуть, зіставляючи Вправи з іншими планами всебічного духовного наставництва. Їх буде дивувати також ціль, така точна і така своєрідна, ясно викладена вже в назві й у першій заувазі, й значне місце, відведене вибору. Внаслідок чого вони будуть наполягати, що цей текст – не систематичний виклад духовного вчення, а простий практичний посібник до Вправ, які робляться з метою вибору життєвого стану чи зміни життя в границях уже вибраного стану. Також, яку би цінність вони не приписували Вправам, яке би багатство духовних принципів тут не містилося, ці автори вважають, що не має сенсу шукати в них всю духовність єзуїтів. Вони визнають у них винятково потужне і глибоке коріння, але не все дерево; гілки дерева тягнуться набагато далі. 

По суті, здається, що слід взяти щось з обох точок зору, уникаючи крайнощів і категоричності. 

Дійсно, якщо ми вивчимо книжку Вправ як історики, щоби визначити її первісне значення, з якою метою вона писалася, то правильним буде друга точка зору. Це метод, який дозволяє знайти і прийняти Божу волю стосовно вибору стану життя або зміни й впорядкування життя в границях уже вибраного стану. Увесь зміст Вправ містить досвід самого автора, його пережиття в Лойолі, Монтсерраті й Манресі при переході від служіння земному цареві до служіння Богові. У Вправах цей досвід переведено на мову загальних формул, які підходять іншим людям, які також бажають вчинити цей перехід. Але Вправи жодним чином не претендують бути повним посібником до всього духовного життя. 

Але ще за життя св. Ігнатія в цих формулах виявили таке багатство і широту, які неможливо було пояснити тільки частковою метою, яка надихнула їх появу. Книжка передбачала, щоб її використовували частково: ті, хто хоче просто «отримати настанови про свої обов’язки і осягнути душевний мир», хто не здатний до шляхетного служіння Богові – що є метою повного курсу Вправ, але може прийти до істинного і твердого християнського життя. Щодо молодих єзуїтів, то засновник, як ми бачили, вважав, що повний курс Вправ повинен навчити їх молитися і присвятити своє життя Богові. Таким чином, йдеться вже не тільки про приготування, вибір чи утвердження в виборі, а про справжнє введення в духовне життя, йдеться, щоб повністю розгорнути справу освячення на різних рівнях з усіма важливими складниками: очищенням, реформою життя і з’єднанням з Богом. 

Друге значення Вправ у багатьох випадках буде на першому місці. Ці зміни здійсняться в ході розвитку Вправ у двох напрямках і повністю закінчаться на початку XVII ст. З одного боку, Вправи, які колись робились для того, щоби задати напрямок життю або повернути людину до Бога після періоду охолодження чи кризи, тепер виконуються систематично як звичайний і постійний засіб внутрішнього оновлення і розвитку. З другого боку, разом з індивідуальними вправами під керівництвом інструктора, який пристосовує виконання Вправ до особливої ситуації і потреб душі, поширилось колективне виконання Вправ. У таких випадках люди отримують спільні поради керівника і теми для роздумів, а зустрічаються з ним індивідуально для духовного керівництва. Завдяки регулярному поверненню до головних духовних тем Вправ, їх повторному й щораз глибшому виконанні сукупність духовних принципів і таїн – головна сила, яка спрямувала Ігнатія на шлях святості, починає керувати також і всім духовним життям його синів і мирян, які роблять ці Вправи. Загальні настанови під час колективних Вправ природним способом приведуть до того, що єзуїти включать усі свої духовні настанови в рамки Вправ, гнучких і вигідних, які ведуть до очищення і прикладаються до різних рівнів духовності. Головні ідеї будь-якої всеохоплюючої духовної системи самі собою поєднувались для єзуїтів або з якимись опрацюваннями книжки Вправ, або з простими й випадковими зауваженнями, або з окремими словами, довгі й глибокі роздуми над якими давали щедрі плоди.