3. Перші духовні автори  

 

Читач уже зауважив, що, кажучи про святих і довірених Ігнатія, нам доводилося відмічати твори, дуже важливі для пізнання духовного життя перших єзуїтів, але ці твори, крім деяких невеличких книжок, були опубліковані значно пізніше. Дійсно, дуже помітно, що творчість єзуїтів, авторів праць про духовність, така рясна в пізніші часи, до часів Аквавіви була мало помітною: у ті часи переважають молитовники та невеличкі напуття на подобу вже згаданих праць Канізія і Полянко. 

У 1560 р. о. Іоганн Рейдт видає в Кельні, де викладає з 1557 р., Libellus precum, hymnorum, meditationum; у 1567 р. (можливо, що вже в 1561) Петер Міхаель Брільмахер видав Serta honoris et exultationis ad catholicam devotionem exornandam, де пропонуються благочестиві вправи на кожний день тижня, на честь кожної Особи Пресвятої Трійці на перші три дні, потім на честь святих у середу; на честь Євхаристії у четвер; на честь Страстей у п’ятницю; на честь Пресвятої Діви в суботу; потім сім розважань про чесноти Христа, взяті в Канізія. Також у Кельні, в 1576 р., Франс де Костере, черпаючи натхнення з Тридентського символу віри, публікує для членів Маріанської конгрегації збірку молитов, яка стане в 1579 р. справжнім підручником християнського життя. У першій частині, що містить молитви, різні вправи і роздуми, він захоплюється, як Надаль і Манар, методом Луїса де Гранади, а потім також подає «сім роздумів» про чесноти Христа; друга частина навчає методів позбуватися великих вад; у третій пояснюються поширені церковні обряди; в наступних виданнях додані серії роздумів про життя Марії, про Страсті та про останні речі. В 1572 р. в Венеції невідомі єзуїти видають підручник побожних практик для вірних. У Флоренції о. Едмон Оже, як і Канізій, починаючи з першого видання, приєднує до свого «Катехизму» «збірку різних католицьких молитов і декілька повідомлень для різних читачів». 

Серед цих книжок і напуть в першу чергу слід би було згадати праці Кристобаля де Мадріда (1557) і Фульфіо Андроцці (трошки пізніше) про часте причастя, але ми до цього ще повернемось. Андроцці був каноніком в Лоретто, вступив у Товариство в 1555 р., помер у 1575 р. Його духовні твори були видані в 1579 р. в Мілані о. Адорно. Крім трактату про причастя вони містять короткі «Роздуми про життя і смерть нашого Господа Ісуса Христа» і «Хвалебний стан вдів». Остання праця започатковує довгий ряд книжок, які єзуїти присвятять застосуванню духовних принципів до духовного життя християн різних станів. Пишучи про медитацію, Андроцці також притримується поділу на чотири частини: приготування, представлення, роздуми і молитва, але розуміє це по-ігнатіанському: представлення – уявлення місця, молитва – кінцева бесіда; після роздумів він радить задуматися над тим, як вони були здійснені. В нього також є «седмиця» про чесноти Христа; він додає сюди взірець читання «Отче наш» згідно з другим способом молитви; весь твір насичений емоціями; деякі бесіди з страдаючим Христом нагадують подібні бесіди о. Юбі. 

Особливо плідним був о. Гаспар Лоарте, який опублікував поради до роздумів про Страсті (Рим, 1571) і про таїни вервиці (Рим 1573) та інші. Його Вправи християнського життя, які вийшли в Венеції в 1561 р., повністю зберігаючи практичний і конкретний характер, є невеликим трактатом про духовне життя. Тут ми також знаходимо дві «седмиці» про Страсті та про великі істини – вранці та ввечері кожного дня тижня. Десять розділів присвячено виправленню вад і боротьбі з пристрастями. 

Більш широке призначення мають трактати Хуана Боніфація і Адріана Адріансена. Боніфацій, який на протязі тридцяти семи років викладав граматику, опублікував у 1575 в Саламанці Christiani pueri institution adolescentiaeque perfugium, який, представляючи великий педагогічний інтерес, містить багато аскетичних порад на тему виховання дітей і добра для їхніх учителів. 

Адріансенс, який вступив у Товариство в Лувені в 1546 р., став настоятелем у 1551 р., помер у 1580 р., публікує, починаючи з 1567 р., ряд трактатів фламандською мовою про бідність, послух, сповідь, чернече життя, активне життя, «Духовну гору» (1568 р.), де пише про життя в страху і про досконале життя. Самий відомий його твір, Про Божественні натхнення, вийшов у 1569 р. Це велика праця, повна подробиць, наповнена відступами, є системою вчення про внутрішні порухи благодаті і про духовне розпізнавання. Можна сказати, що він відкриває шлях великим трактатам, які з’являться в наступний період. 

Деякі єзуїти творили подібні трактати вже раніше, але їх твори не були опубліковані. О. Хуан де ла Плас написав два трактати: «Про нашого Господа Ісуса Христа і наслідування Його» і «Про три духовні дороги відповідно нашим Вправам». Ми вже згадували твори Полянко. Самим важливим з невиданих праць є твори Антоніо Кордесеса. Лондонський рукопис містить три його трактати: «Про три життя», «Про шлях очищення» і «Про умову молитву». Кордесес розуміє активне життя як вивчення наук, прояв моральних чеснот, ремесло; споглядальне життя може бути природним і надприродним, а останнє може бути умоглядним або практичним. Звідси походить різниця між схоластичною і містичною теологією: остання піднімається до Бога через очищення, просвічення і з’єднання завдяки дарам Святого Духа як у спокою, так і в дії. Нарешті, змішане життя поєднує активність і споглядання, що легко зробити в теорії і важко – на практиці, оскільки одні жертвують молитвою ради дії, другі нехтують дією ради молитви. Пишучи про шлях очищення, восьма глава другого трактату містить очищення любов’ю. Кордесес вважає, що дуже важливо розрізняти умову інтелектуальну молитву і умову афективну молитву. В першій він відмічає думку, роздум і споглядання, причому останнє може бути простим відпочинком розуміння або походити з особливої дії Святого Духа, який підносить розуміння своїми дарами. Афективна молитва може бути простим устремлінням, відпочинком волі в Бозі або піднесеною молитвою внаслідок дії Бога в душі… В цих думках впізнаємо спадок середньовічних ідей, особливо Гуго Бальмського і Хенндрика Херпа, і передвістя класичних глав Альвареса де Паса про афективну молитву, передвістя не випадкове, бо Альварес де Пас використовував праці Кордесеса. 

Ще важливішим є рукопис з муніципальної бібліотеки Порту: Путівник християнської досконалості, де Кордесес викладає своє духовне вчення, зосереджене на молитві, яка розглядається як дуже важливий засіб для досягнення досконалості. Після деяких загальних постулатів стосовно молитви автор вводить розрізнення розумної та афективної молитви, розпрацьовує першу, яка містить сім етапів: покаяння, вмертвлення, моральні чесноти, християнські чесноти, дари Святого Духа, споглядання, єдність з Богом; потім слідують шістнадцять глав про «шлях афективної молитви», де говориться про форми і ступені любові, яка з’єднує з Богом. Цей простий зміст дає можливість здогадатися, чому, всупереч наполегливим проханням до Вітеллескі в 1629 р., цей трактат не був опублікований: він ніс на собі дуже виразний відбиток ідей, через які в автора були розбіжності з о. Меркуріаном, про що ще буде мова.