8. Ідея служіння з любові  

 

Якщо ми зробимо ще один крок і поставимо запитання про те, до якої мети спрямовується цей розум, яка рушійна сила, що живить цей порив любові, ми знову повернемось до того, до чого поверталися вже не раз: до служіння Богові, до служіння з любові до Христа, услід за Христом і по стопах Христа. У цьому і полягає те, що можна назвати посланням св. Ігнатія, – в ідеї служіння Богові, апостольського служіння услід за Спасителем, в єдності з Ним, на Його шляхах. 

Історія Церкви дає нам численні та різноманітні приклади подібних ідей, послань, які Бог сповіщав святим, яких вибирав у всі часи, аби яскравіше підкреслити той чи інший аспект християнського життя, який краще відповідав потребам часу. Маючи свою непроминаючу цінність в історії католицької святості в цілому, провіденціальні приготування і влиті дари, аскетичні діла й містичні дари в кожній з цих вибраних душ служать одній і тій самій меті – донести до християнського люду особливе послання. Цим пояснюється одночасно глибока єдність їхнього життя, вражаюча часом різноманітність їхнього життя і спільна риса їхнього життя – вірність євангельській традиції. 

Чисельними та різноманітними є істинні аспекти цього християнського життя, які з часів Євангелія, св. Павла і св. Іоанна відкривав Сам Ісус і Його богонатхненні тлумачі. «Я прийшов для того, щоб ви мали життя і мали з надлишком… Я лоза, а ви гілки… Ми є одним тілом у Христі… Я заручив вас одному мужчині, аби представити Христу чистою дівою… Причасники Божественного єства… Я світло… Віруйте в світло, і будете синами світла… Нехай всі будуть одно, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас одно…». «Життя з надлишком, життя в єдності з лозою, в єдності з Христом – Главою містичного тіла, Мужем душі… Божественне усиновлення, сопричастя з Божественним єством… Світло, що освітлює синів… Єдність з Сином, а в Ньому – з Отцем і Святим Духом…». 

Другий ряд аспектів: «Я дав вам приклад.. В вас повинні бути ті самі почуття, що і в Христі Ісусі: Він принизив Себе Самого… Блаженні вбогі, що плачуть, вигнані…». Наслідувати Христа, уподібнюватись до Нього, брати участь в Його вбогості і в Його приниженнях, знаходити справжнє щастя і справжню радість у безчесті… 

Можна було би ще довго приводити ті тексти, які на протязі століть знаходили свій відгомін у провіденціальних посланнях св. Франциска Ассіського, св. Домініка, св. Іоанна від Хреста, св. Вінкентія де Паоло… 

Через містичні дари, які Бог з надлишком виливав на нього з часів Манреси, Ігнатій отримав послання про апостольське служіння: «Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати Свою душу для відкуплення багатьох. І хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам слугою… І ви будьте подібні до людей, що очікують повернення свого пана… Блаженний вірний і розумний управитель… Дав їм десять талантів і сказав: пустіть їх в оборот, доки я не повернусь…». Слова свого Господа повторює «Павло, раб Ісуса Христа». Ця формула чергується у заголовках його послань зі зворотом «Апостол Ісуса Христа», і її підхоплює в свою чергу «Петро, раб і Апостол Ісуса Христа», «Юда, раб Ісуса Христа», «Іоанн, раб Ісуса Христа», Який послав його, щоб «показати Своїм рабам» таїни Свого Одкровення… 

Паралельний ряд: «Моєю поживою є творити волю Того, хто послав Мене, і здійснити Його діло… Хто буде виконувати волю Мого Небесного Отця, той Мені брат, і сестра, і мати… Я зійшов з неба не для того, щоби творити Свою волю, але волю Того, хто послав Мене – Мого Отця… Бог нехай вдосконалить вас у всякій добрій справі, для виконання Його волі… Той, хто страждає в тілі, перестає грішити, щоб увесь інший час жити у плоті вже не за людською пожадливістю, а по Божій волі… Той, хто виконує Божу волю, житиме вічно…» 

Нехай читач пробачить мені перелік добре відомих текстів Нового Завіту: я вважав це за необхідне, аби показати, де бере свої найглибші витоки та духовність служіння Богові, Божій волі, яка притаманна св. Ігнатію, і чому вона не менше, ніж духовність з’єднання і життя у Христі, складає невід’ємну, дуже важливу частину вже явленої скарбниці оригінальної християнської думки. 

Ми підійшли до самої серцевини духовного життя і вчення нашого святого, містики служіння з любові, більше, ніж містики з’єднання і преображення, як ми вже відмічали у зв’язку з дарами влитого споглядання, якими він був обдарований в надмірі й які головують над усім його внутрішнім життям і направляють його. Це саме можна сказати й про духовні напуття, які він давав іншим: у Вправах, листуванні, Конституціях, як і в «Духовному щоденнику» ми бачимо цю саму головну турботу – знаходити Божу волю, і знаходити її, передовсім, прислуховуючись до внутрішніх просвічень і порухів, але в жодній мірі не відмовлятися від розуму, просвіченого вірою. Ми бачимо тут те саме устремління виконати її в любові до Всевишнього Господа і Вчителя, в любові, наповненій пошаною, ревністю та надією, те саме почуття безмежної відстані, яка відділяє нас від Божественної Величі навіть у моменти самих палких проявів любові. Ми бачимо тут ту саму натхненну відданість Тому, Хто є одночасно найдосконалішим Божим Рабом і нашим Вождем, в Якому ми служимо Богові, – відданість Христу, єдиному Посереднику між нами і Отцем, єдиному Взірцеві, єдиному Шляхові істинного та досконалого служіння. Біля Нього покірною Посередницею, люблячою та могутньою постає Пресвята Діва Марія. Застосування методів, суворий і постійний аскетизм, повне відречення від власного осуду та волі, як і молитва, безустанне єднання з Богом, Якого слід знаходити в усьому, близькість до Христа і навіть найшляхетніші дари влитого споглядання – все це для Ігнатія не є метою: все це засоби звільнення, очищення, скріплення, запалення душі, аби вона могла досконало виконувати своє служіння на більшу Божу славу. 

Думки про служіння Тому, Хто представ перед нами як Возлюблений нашої душі, не виключають містику з’єднання і преображення. Св. Ігнатій не виключає думки про єдність з Богом у Христі, про преображення наших душ благодаттю і про помешкання в нас Божественних Осіб. Але йому, в атмосфері глибокої віри, в якій він живе, ці чудові явища здаються самозрозумілими, як природні наслідки – так що ми не повинні про них турбуватися – з виконання Божої волі, яке залежить від нашої вірності. Ігнатій завжди постає вождем, який зосереджує наші думки та сили в точці, з якої ми можемо дієво й рішуче прямувати до осягнення головної цілі життя, яка є випробовуванням. 

Щоб переконатися у відмінності перспективи, необхідно лише паралельно прочитати, наприклад, декілька сторінок св. Ігнатія і декілька сторінок св. Іоанна від Хреста: за однаково сильними словами однаково глибокої любові до Бога, однакового самозречення ми відразу відчуємо відмінність основної думки. Чи слід задавати собі питання, котра з двох ідей, ідея єднання чи ідея служіння, є більш традиційною, більш євангельською, більш досконалою, ніж інша? Гадаю, що ні: це відмінні послання, однаково приємні Богові і передані Ним двом великим святим для їхніх сучасників і для майбутніх поколінь Церкви. 

Зрештою, духовність служіння Богові не була новою: і вже був приклад такої духовності. Хіба сам св. Бенедикт не визначив те життя, яке описав у своєму Правилі, як «школу служіння Богові»? І справді, не тільки праця, літургійні служіння, але й усе життя ченця підпорядковане цій думці про служіння Божественному Володарю. Але й тут є одна відмінність: у св. Бенедикта мова йде передовсім, якщо можна так висловитися, про «домашнє служіння» Богові, Отцю родини, Якому пильно прислуговують Його раби в Його домі з шанобливою любов’ю… У св. Ігнатія це, скоріше, служіння в чистому полі і навіть на шляху, в далеких подорожах за дорученням господаря. Апостольське служіння, яке для бенедиктинців назавжди залишиться можливим продовженням внутрішнього служіння, у єзуїтів стане, навпаки, служінням, яке підпорядкує собі всю їхню організацію і не менш важливим, ніж особисте служіння Господу. Але, незважаючи на значні відмінності між цими двома духовностями внаслідок відмінностей у служінні, єдність глибинної точки зору породила в них деякі подібності, які відразу кидаються в очі, як тільки ми виходимо за межі їх поверхневих і суто зовнішніх особливостей. 

Можливо, що важче було би знайти до св. Ігнатія духовне вчення, так само глибоко зосереджене на виконанні Божої волі, на дієвій покорі цій волі. У древності, як і в Середні віки, існували довгі коментарі до слів «нехай буде Твоя воля» з молитви «Отче наш», обдумувалась і проповідувалась синівська покора Божому провидінню. Піддаючись цьому провидінню, дехто навіть переходив через розумну межу, і в часи Ігнатія іспанській Інквізиції приходилось мати справу з тими, які віддавались провидінню аж до повної бездіяльності… Але мені здається, що ніхто з великих духовних авторів до Ігнатія не наголошував так сильно, як він, на цій відданості Божій волі, передовсім тими богоугодними ділами, які вимагає від нас служіння Богові, з’єднуючи в серцевині духовного життя ці дві ідеї – ідею служіння Богові з покірністю Божій волі. 

Служіння, виконання Божої волі, з Христом-вождем, вслід за Ним, в єдності з Ним: тут Ігнатій не вносить нічого нового; у своїй вірності євангельським таїнам, в своєму ніжному благоговінні перед Людською природою Ісуса Христа він просто приєднується до великої середньовічної течії, передовсім цистерціанської і францисканської, почитання святої Людської природи. Він цілком відмінним, індивідуальним способом акумулює цю, вже давню, традицію, аби надати власним думкам про служіння Богові і про покору Божій волі щось більш конкретне, більш притягуюче і, передовсім, щоби виявити все їхнє богословське значення, всю істину надприродного порядку, де Христос є єдиним Посередником, єдиним Шляхом, що веде нас до Божої слави. 

Тим самим, служіння з любові, апостольське служіння ради більшої Божої слави, у відреченні від усякого себелюбства і від усякої власної вигоди, вслід за Христом – ось у чому полягає основна суть послання, яке Бог звістив Ігнатію, щедро обдарувавши його містичними дарами. 

Тепер нам слід побачити, як сини засновника сприймали це послання, зберігали його і користувались ним.