2. Другорядні джерела  

 

Ми не будемо зупинятися на обговоренні кожного з джерел, з яких були почерпнуті деякі уривки Вправ, таких як Arte de server Dios Альфонса де Мадрида, праця, яка вплинула на «Начала й основи», сторінки з «Уставу християнського воїна» Еразма, звідки було почерпнуте вчення про застосування засобів з урахуванням остаточної мети, проповідь абата Вернера, яка надихнула роздуми «Про два стяги», план Spiritualibus ascensionibus Гархарда з Цутфена, який підказав деякі особливості порядку Вправ, Scala meditatoria з Rosetuma Яна Момберта (Маубурна), яка вплинула на метод трьох здатностей душі, і деякі інші. Можна, не применшуючи принципіальної оригінальності св. Ігнатія, визнати дуже правдоподібним і навіть дуже ймовірним існування таких запозичень, які дозволили йому поповнити первісний текст деяких частих своєї праці, додати якісь примітки, а може й цілу вправу до вже готового стрижня книжки. Це було би подібним до того, що сталося з Конституціями. Але дуже рідко можна вказати на подібні запозичення з впевненістю, якщо немає других даних про те, що святий дійсно знав і читав цю книжку. По суті, йдеться про ідеї й порівняння, які в якійсь мірі були спільними для всіх духовних течій того часу. Ми могли говорити про залежність контемпляції «Про Небесного Царя» від прологу Гауберта Вагада з «Квітів святих», тому що відомо достовірно, що Ігнатій читав цю книжку, і ймовірно, що саме це видання. Але, роздумуючи апріорі, ми могли би накреслити цікаву паралель між цією контемпляцією і прологом до Правила св. Бенедикта: тут святий патріарх звертається до учня, який, «відмовившись від власної волі, аби воювати під проводом Господа нашого Христа, істинного Царя, бере до рук тверду і прекрасну зброю послуху». Якщо добавити до цього тексту слова ніжної прив’язаності до Христа з того ж Правила: «Нічого не ставити вище любові до Христа… Не, думати, що в нас є щось цінніше від Христа», – то можна визнати, що збіг тут не стільки в словах, скільки в тому, що складає найглибшу суть цього споглядання. Хоча Ігнатій був у Монтсеррат, то малоймовірно, що читав монастирське Правило, і ми знаємо, що вже з часів Лойоли він носив у собі ідею величного служіння Христові, величному Цареві. 

Після того, що вже було сказано про укладення Конституцій, слід додати декілька слів про їхні джерела. Серед Series dubiorum зібраних Полянко між 1547 і 1549 рр., друга містить 144 пункти, взяті з уставу св. Августина і Правила св. Бенедикта, з правила і конституцій францисканців. Ці пункти були запропоновані для того, щоб їх розглянути й вирішити, чи не буде доречно включити їх у Конституції. Для основних рис, для нової концепції чернечого життя, вперше розробленої в Конституціях, і яка вже знаходилась у своїх основних рисах в «Положеннях» Павла ІІІ, було би важко знайти інші джерела поза особистим досвідом Ігнатія в питаннях потреб Церкви, а також ідеї цілопальної жертви, неподільного служіння Христу в особі Його Намісника, як це було представлено вже в обітах на Монмарті. І цей досвід з самого початку є особистим досвідом Ігнатія. Деякі важливі пункти хтось міг йому підказати. Ми знаємо від нього самого, що ідея заснування колегіумів разом зі схоластикатами прийшла від Лайнеза. Полянко, окрім значної ролі в праці над впорядкуванням і укладенням Конституцій, сам представив чи передав Ігнатію багато окремих пропозицій. Але найважливіші ідеї і найхарактерніші формулювання належать Ігнатію, і тому посеред тексту, написаного вправним пером Полянко, ми раптом зустрічаємо абзац у складному, але ясному й сильному стилі Ігнатія: секретар не посмів це редагувати.