3. Після 1540 р. – Вправи  

 

Набагато більше інформації ми маємо про період, який розпочинається затвердженням Ордену: тут ми можемо в деталях прослідкувати за тим, як Ігнатій розумів і реалізовував духовний вишкіл своїх учнів. Окрім інструкцій, які пізніше ввійдуть у Конституції, але відображають суть думки засновника вже в ті часи, основним джерелом у цьому питанні є листування, яке, особливо з 1547 р., коли Полянко став секретарем, понесе вказівки святого до всіх закутків світу і дозволить нам прослідкувати, як він з дня на день керував Товариством. Окреме місце слід відвести споминам Рібаденейри, особливо його невеличкій праці «Про спосіб керування св. Ігнатія», і «Меморіалу», або запискам міністра Гонзальвеза да Камари. Щоб скласти уявлення про те, як Ігнатій повсякденно здійснював духовну формацію, до цих документів можна додати «Щоденні записки» Тьєррі Герартса про життя у Римському колегіумі з 1553 р. до смерті святого. 

Як ми бачимо, в основі духовного вишколу лежали Вправи, які виконувались повністю і на протязі одного місяця. При перших спробах заснувати Товариство, на нараді 1539 р. відмічається, що «ті, кого захочуть прийняти, до закінчення року пробації повинні присвятити три місяці духовним вправам, паломництву і служінню бідним в лікарнях». Два останніх випробування можуть змінюватись, але перше буде залишатись незмінним. У 1541 р. уточнюється, що перше випробування полягає у тому, щоб «займатись Духовними вправами на протязі місяця або приділяти їм кожний день годину чи кілька годин»: це відгомін того, що передбачено у 19-ій замітці Вправ для зайнятих людей. У цьому самому році інструкції щодо заснування колегіумів ще більше уточнюють це перше випробування: «Товариство чи хтось інший за його дорученням повинні місяць проводити з людиною, направленою в колегіум, вправи або духовні бесіди, щоб пізнати її природу, постійність, таланти, схильності і покликання». Постає питання, чи тут йдеться про Вправи у всій їхній повноті чи про будь-які благочестиві вправи. Наступні документи не залишають місця сумнівам. Вже в першій редакції (1546 р.) Загальний екзамен містить чітке формулювання: перше випробування полягає у тому, щоб «займатись Духовними Вправами один місяць. Іншими словами, потрібно екзаменувати совість, обдумувати минуле життя, здійснити генеральну сповідь і усвідомити свої гріхи. Необхідно також роздумувати про діла і таїни життя, смерті, Воскресіння і Вознесіння Господа нашого Христа. Так само необхідно займатись усною і умовою молитвою, – в залежності від спосібностей кожного, як кого навчить Бог». В ІІІ-ій частині Конституцій ранній текст, написаний до 1550 р., ясно вказує на роль Вправ у приготуванні людей, прийнятих до новіціату: «Аби більше прояснити свій розум, розпалити свою любов до Христа, а потім підсилити свою ревність у справах, їм буде корисно на протязі місяця займатися Духовними вправами, як сказано в «Загальному екзамені»; а час виконання залежить від наставника». У 1555 р. Гонзальвез відмітить у своєму зошиті: «Іспанський звичай давати Вправи добрий. Я згадую, як отець якось сказав мені, що не бажає, щоб хтось йшов у колегіум без попередніх Духовних вправ, принаймні, без виконаного Першого тижня…». 

Замітки Гонзальвеза ясно показують, що намічена програма місячних Вправ на початку новіціату виконувалась не завжди. Ми бачимо, без усякого сумніву, що Єронім Надаль виконував Вправи з 5 по 23 листопада 1545 р., а був прийнятий 29 листопада. Петро Канізій виконує Вправи в Майнці під керівництвом Фавра в квітні 1543 р., а вступає в Орден 8 травня. Таких прикладів багато, але про багатьох єзуїтів, які вступили в Орден у перші роки його існування, неможливо сказати точно, виконували вони Вправи чи ні, якщо виконували, то коли. Легко пояснити, чому Ігнатій не думав давати Вправи юному і легкодумному Рібаденейрі, коли приймав його, але в автобіографічних нотатках майбутнього біографа засновника Ордену зустрічається згадка про Вправи, які він виконав пізніше. Зокрема, анкети Надаля, які він заповнював під час візитацій 1562-1566 рр., показують велику невпорядкованість у цьому питанні в перші роки існування Товариства: Адальберт Баусек, який вступив в Орден у 1556 р., виконував Вправи тричі в Інгольштадті на протязі 18 днів і два рази в Римі по 8 і 10 днів; Костер, який вступив в Орден у 1553 р., виконував їх на протязі місяця; Хезіус (вступив у 1549 р.) виконував їх у скороченій формі в Кельні; Іоанн Рубіс за вісім років перебування в Ордені не пройшов жодних випробувань, крім 22-денної служби на кухні; він не проходив новіціат, а відразу був назначений вчителем граматики; Мішель Маріус (вступив у 1555 р.) перед вступом виконував Вправи тричі. У 1557 р. в Римському колегіумі 50 схоластиків виконують Вправи двома етапами, по сім днів кожний, сповідь у передостанній день; здається що говориться про Перший тиждень; деталі вказують на те, що йдеться про нововведення, пов’язані з візитом Надаля. 

Але що би ми не говорили про ці перебої, практично неуникненні в умовах імпровізованих рішень, пов’язаних з надзвичайно швидким ростом Ордену, все ж таки центральні ідеї Вправ, ідеї «Засад і основ» і роздуми «Про Небесного Царя» складають, за думкою Ігнатія, основну пружину всього духовного життя його синів: ідеї прославлення, величного служіння Богові, повної відданості Христові, незрівнянному Вождеві, Якого необхідно наслідувати в безмежності Його любові до людей і жертви, яку Він приніс, щоби повернути їх Отцеві, ідеї, які спонукають у всьому шукати, приймати й виконувати Божу волю. 

Саме з цієї думки починаються документи, представлені Павлу ІІІ і затверджені ним: «Всякий, хто в нашому Товаристві, яке ми бажаємо бачити назнаменованим іменем Ісуса, хоче воювати за Бога під стягом хреста і служити тільки Господу і Римському Понтифіку, Його Наміснику…». І сам Папа в своїй преамбулі відмічає, що паризькі магістри, чиє прошення він приймає, об’єднались, щоб «посвятити своє життя безперестанному служінню Господу нашому Ісусу Христу, нам і нашим наступникам». 

Дуже красномовним є лист, написаний 7 травня 1547 р. студентам-єзуїтам у Коімбрі. До великодушності їх повинні спонукувати чотири причини: велич їхнього покликання як єзуїтів, покликаних перетворити все своє життя і кожний свій вчинок в постійну жертву ради Божої слави і спасіння ближнього; добро, яке несе з собою устремління, духовне подвижництво, мир і радість, дари, обіцяні Богом; «але понад усе я бажав би пробудити в вас чисту любов до Ісуса Христа, бажання Його слави і спасіння душ, викуплених Ним, тому що в цьому Товаристві ви – Його воїни з особливим званням і особливою нагородою»; «якщо ви приймаєте ці обов’язки і бажаєте докласти зусиль до того, щоб сприяти Божій честі, то часи, в яких ви живете, воістину дають вам багато можливостей довести ваше бажання ділом». 

І тому не випадково в Конституціях, які тоді писав Ігнатій, будуть безперервно повторюватись, передовсім в якості мотивів і висновків до найбільш делікатних постанов, такі слова як «служіння Богові», «Божа слава», «на більшу Божу славу», «Божа слава і честь». В оригінальному іспанському тексті «Загального екзамену» і десятьох частинах Конституцій вираз «служіння Богові» або синоніми зустрічаються 140 раз; вираз «слава» – 105 раз; «служіння і хвала Бога» – 28 раз. Іншими словами, у виданні звичайного формату якийсь з цих виразів зустрічається на кожній сторінці, що знаменне ще й тим, що в Конституціях важливе місце займають суто практичні вказівки про навчання і керування, які рідко потребують таких виразів, але ці вирази зустрічаються ще частіше, коли Ігнатій торкається більш духовних справ. 

Не менш знаменним є й те, яке місце займають ті самі ідеї в листах Ігнатія, особливо в тих, що були написані з метою дати духовну пораду, і так з самого початку. У 1525 р. в листі до Агнеси Паскаль він двічі закликає її «служити Богові, ставлячи прославлення Бога понад усе». Коли в 1532 р. він пише з Парижа своєму братові Мартінові, то на одній сторінці тричі зустрічається «служіння і прославлення Господа нашого Бога». У листі до своєї благодійниці Ізабелі Розер від 10 листопада того самого року він обіцяє, що буде вдячним, «якщо Бог удостоїть мене послужити Йому і прославити Його Божественну Велич деякими речами». Служіння і прославлення без кінця згадуються в його порадах, які закінчуються наступним: «Коли така людина, як Ви, вирішує, відважується і починає усіма силами трудитись ради слави, честі й служіння Господу Богові нашому, вона вступає у двобій зі світом і піднімає знамено боротьби зі світським життям і готується відкинути велике, щоб прийняти скромне, вирішивши поставити знак рівності між великим і скромним: честь і безчестя, багатство і бідність, приємне і неприємне, одним словом, світську славу і всі зневаги цього світу…». І далі він розвиває цю тему: тему презирства до світу ради служіння Христові. 

Також ми бачимо, що в його листах вимальовується характерна формула, якою він завжди буде закінчувати свої листи. Лист до Ігнеси Паскаль від 1525 р. він закінчує так: «Нехай Пресвята Діва заступиться за нас, грішних, перед Своїм Сином і Господом і попросить Його, щоби з допомогою праці й страждань Він преобразив наш слабкий і понурий дух у дух сильний і радісний на Свою славу». У 1528 р. він знову їй пише: «Господь світу (…), по Своїй безмежній доброті нехай перебуває в наших душах, щоби в нас завжди виконувались Його воля й бажання». Своєму брату Мартінові він пише у 1532 р.: «Нехай буде угодно верховній Доброті, щоби все спрямовувалось до Його святому служінню і безустанній славі». Нарешті, у 1536 р., в листі барселонському архідиякону Касадору ми знаходимо вираз, який стане постійною формулою: «Я закінчую, просячи Бога в Його безконечній доброті дарувати нам досконалу благодать пізнавати Його святу волю і повністю виконувати її». Те саме ми знаходимо і в пізніших листах: в подячному листі від 22 липня 1556 р. і рекомендаційному листі, даному одному картузцю для отця Леонарда Кесселя. Майже завжди ця формула міститься в кінці листів, які він сам пише або диктує своєму секретареві. Можливо, хтось скаже, що ця формула стилістично проста і не має великого значення. Я так не думаю, а вважаю, що таке постійне повторювання цієї формули виражає те, що займає велике місце в житті святого і в духовному вишколі ним інших – постійна турбота про служіння Богові, про пізнання і виконання Його волі, піклування, яке є суттю Вправ і серцевиною усієї його духовності. 

Таким чином, Ігнатій хоче приготувати, перш за все, вірних і відданих служителів. Якими засобами?