4. Марія  

 

Марія в текстах Бальтазара знаходиться у самому центрі місії Христа. Таке вмісцевлення дозволяє показати правду і красу маріології. Без Марії Христос був би тільки неважливою абстракцією. Любов до Матері є земним фундаментом Його любові, а «без маріології християнство може статись нелюдським». В Марії втілюється жіночий і материнський вимір Церкви. Вона не тільки гарантує фізичний бік людської природи Ісуса, але також і те, що Він розвивається як кожна звичайна людина. Завдяки їй він вчиться по-людському любити, а її турбота розвиває Його свідомість. Марія вводить Ісуса в «традицію батьків», яка приготувала воплочення Слова. 

В Ній відбувається шлюб божественної природи з людською, на що вона дає дозвіл. Відповідає на Божу пропозицію, беручи на себе всі наслідки. Повністю віддає себе Богові. Її «так» з усіма наслідками є відповіддю в імені всього людства і взірцем справжнього жіночого партнерства. Марія постійно вчиться радикального приниження (пор. Ів 2, 4; Лк 11, 27), яке сягає апогею на Голгофі. Перша йде слідами Сина аж до хреста, в темряві й мовчанні. І так є співучасницею Ісусового богозалишення. Симеонове пророцтво про меч, який проб’є її душу, позначає все її життя. Її присутність під хрестом парадоксальним способом унаочнює Його опущення. Залишений Отцем, розстається також зі своєю Матір’ю. 

Марія є найдосконалішим прикладом взаємопроникнення природи і благодаті. Її небовзяття є знаком відвічного обміну між Богом і людиною. Син узяв на небо ту, яка взяла Його з неба на землю. Марія є антиципацією есхатологічної надії створіння і водночас його створеним центром, що охоплює всю спільноту святих. Надія Марії досконала, бо вона перебувала в постійній готовності щодо Бога. І тому може бути допомогою всіх, хто з довірою звертається до Бога. Завдяки участі в місії Христа вона містичним способом присутня в Церкві. Стоїть біля конаючих так, як стояла біля конаючого Сина. Є новою Євою, що молиться «в годині смерті». 

Бальтазар бачить в маріології спосіб подолати напруження в реляціях мужчина – жінка і вчинити їх знаряддям спасіння. Жінка відповідає на слово мужчини і є єдиною можливістю його сповнення. Мужчина по своїй природі приречений на жінку і її плідність. Жінка є дружиною і допомогою мужчини, матір’ю дитини і початком роду. Лише обоє, мужчина і жінка, є образом Бога. Сюди слід вмістити роль і завдання Марії. Від благовіщення поширюється обсяг її материнства: від тілесного й індивідуального до надприродного й еклезіального. Це відбувається у тотальному зреченні, залишенні й болю, в повному підпорядкуванню свого життя місії Христа. І все це – в досконалій свободі, яка не має нічого спільного з безпристрасним виконанням обов’язку. Марія йде шляхом жіночої постави «нерозуміння і мовчання», шляхом, який здається безсенсовним, в самотності й залишенні під хрестом, шляхом вірності Богові до кінця. Її віра має характер довірливого, жіночого віддання, залишаючись зворотною стороною усякої чоловічої гнози і прагнення абсолютних знань. Марія є мовчазною супутницею Сина. Не шукає себе, а її мовчання є активною присутністю, яка подобається Богові. 

Вона є «новою Євою», допомогою «другого Адама» (пор. Бт 2, 18), а її «так» є необхідним для постання Церкви. Бог зробив її Царицею Неба. Прославив свою покірну служебницю, повністю Йому віддану, і вивищив її понад усе людство. Згода Марії на все є антиципацією згоди і постави Церкви, особливо готовності жінок. Гідність жінки має своє особливе обґрунтування в Марії, яка, представляючи Церкву, є властивою відповіддю в діалогу зі Словом Отця. У досконалій єдності з Сином, будучи з Ним єдиним тілом, становить заповідь і антиципацію досконалого з’єднання Христа з усією Церквою. Марія, видаючи щедрий Плід, є парадоксальним взірцем апостольської плідності без участі в апостольськім уряді. Отримує навіть титул Цариці Апостолів. У такому контексті Бальтазар обґрунтував свій спротив щодо жіночого священства.