2. МАРІЯ, МАТИ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ  

 

284. Разом зі Святим Духом посеред народу завжди перебуває Марія. Вона зібрала учнів разом, щоб закликати Святого Духа (Ді. 1, 14), і так учинила можливим місіонерський вибух у день П’ятидесятниці. Вона – Мати Церкви-проповідниці, й без неї ніколи не зрозуміємо дух нової євангелізації. 

 

Дар Ісуса своєму людові 

 

285. На хресті, коли плоть Христа страждала в драматичній зустрічі гріха всього світу з Божим милосердям, присутність Матері й товариша втішала Його. У цю критичну хвилину, перед тим як завершити місію, дану Отцем, Ісус промовив до Марії: «Жінко, ось син твій». Потім промовив до улюбленого учня: «Ось матір твоя» (Йо. 19, 26-27). Ці слова Ісуса на порозі смерті виражають, перш за все, не побожну турботу про свою маму, а об’явлення таїни особливої місії в ділі спасіння. Ісус віддає нам свою Матір, яка стає нашою Матір’ю. Тільки після цього Ісус відчув, що «все вже довершилося» (Йо. 19, 28). Біля стіп хреста, в цю важливу годину нового сотворення, Христос веде нас до Марії. Він веде нас до Неї, бо не хоче, щоб ми йшли без Матері, а люд бачить у цій материнській іконі всі таїни Євангелія. Господові не подобається відсутність у його Церкві жіночої ікони. Марія, яка народила Ісуса з великою вірою, також супроводжує «решток її нащадків, що зберігають заповіді Бога і мають свідчення Ісуса Христа» (Одк. 12, 17). Внутрішній зв’язок між Марією, Церквою і кожним вірним, оскільки вони у різний спосіб народжують Христа, дуже добре виразив блаженний Ісаак де Стелла: «У богонатхненних Писаннях те, що в загальному відноситься до Церкви, діви і матері, у частковий спосіб відноситься до Діви Марії [... ] Також можна сказати, що кожна віруюча душа є обручницею Божого Слова, матір’ю Христа, дочкою і сестрою, дівою і плідною матір’ю [... ] Христос перебував дев’ять місяців в лоні Марії; у святині віри Церкви перебуватиме аж до кінця світу; а в християнській душі через пізнання й любов перебуватиме на віки вічні» [1]

286. Марія вміє печеру для звірів перетворити в дім для Ісуса, маючи вбогі пеленки й велику ніжність. Вона, служебниця Отця, ликує, прославляючи Його. Вона, наша товаришка, завжди чуває, щоб у нашому житті не бракувало вина. Її серце, пробите мечем, розуміє всі страждання. Як мати всіх людей, Марія є знаком надії для тих народів, які терплять біль родів, допоки не народиться справедливість. Вона – місіонерка, яка підходить до нас і супроводжує по житті, відчиняючи своєю материнською ніжністю наші серця для віри. Вона – справжня мама, йде разом з нами, бореться разом з нами і безперервно обдаровує нас Божою любов’ю. За посередництвом різноманітних марійних культів, зв’язаних головно з її святинями, Марія бере участь в історії кожного народу, який прийняв Євангеліє, і є частиною його історичної тотожності. Багато християн хрестять своїх дітей в марійних святинях, тим самим виражаючи віру в материнство Марії, яка народжує для Бога нових дітей. Саме там, у святинях, можна відчути, як Марія збирає довкола себе дітей, які з великими зусиллями подорожують, щоб Її побачити і щоб Вона поглянула на них. Там Бог дає їм силу зносити життєві страждання і втому. Як і святому Хуану Дієго, Марія дає їм ніжність материнської втіхи і шепоче на вухо: «Нехай не тривожиться твоє серце [. .. ] Хіба я, твоя Мати, не стою тут?» [2].

 

Зірка нової євангелізації 

 

287. Ми просимо в Матері живого Євангелія заступництва, щоб це запрошення до нового етапу євангелізації прийняла вся Церква. Марія – жінка віри, яка живе вірою і йде з вірою [3], і «її виняткове паломництво віри є постійною вихідною точкою для Церкви» [4]. Вона піддалася Святому Духові, який веде її дорогою віри в місії плідного служіння. Сьогодні ми звертаємо до Неї свій погляд і просимо допомоги, щоб проголошувати всьому світові послання спасіння і щоб нові учні ставали євангелізаторами [5]. У цьому євангелізаційному паломництві не бракує періодів посухи, темряви, важкої праці – того, чим жила Марія роками в Назареті, поки Ісус зростав: «Це початок Євангелія – доброї і радісної новини. Але в цьому початку не важко помітити своєрідну працю серця, пов’язану з різновидом «ночі віри», якщо говорити мовою святого Йоана від Хреста, якоюсь «заслоною», через яку необхідно пройти, щоб наблизитися до Невидимого і жити в єдності з таїною. Саме у такий спосіб Марія упродовж багатьох років жила в єдності з таїною свого Сина та йшла вперед дорогою віри» [6].

288. В євангелізаційній діяльності Церкви існує марійний стиль. Бо кожного разу, коли дивимось на Марію, починаємо вірити в революційну силу ніжності й любові. В Марії ми бачимо, що покірність і ніжність – це чесноти не слабких, а сильних, які не потребують знущатися над іншими людьми, щоб відчувати свою перевагу. Споглядаючи Марію, відкриваємо, що та, яка прославляла Бога за те, що «скинув могутніх з престолів» і «багатих же відіслав з порожніми руками» (Лк. 1, 52-53), вносить домашнє тепло в наші пошуки справедливості. Вона також пильно зберігає «все це, роздумуючи в своїм серці» (Лк. 2, 19). Марія вміє розпізнати сліди Святого Духа як у великих подіях, так і в непомітних. Вона споглядає таїну Бога в світі, в історії, в щоденному житті кожного і всіх. Вона молиться і працює в Назареті, вона – наша Богоматір готовності, яка «швидко» (Лк. 1, 39) залишає свою місцевість, щоб допомогти іншим. Ця динаміка справедливості й ніжності, споглядання й готовності допомагати іншим робить її еклезіальним взірцем для євангелізації. Ми благаємо Марію допомагати нам своїми материнськими молитвами, щоб Церква стала домом для багатьох, матір’ю для всіх народів, і щоб Вона вчинила можливим народження нового світу. Воскреслий промовляє до нас з силою, яка наповнює нас безмірною довірою і непорушною надією: «От, нове творю все» (Одк. 21, 5). Разом з Марією прямуймо довірливо до цієї обітниці й молімося: 

 

Діво і Мати Маріє, 

Ти, натхнена Святим Духом, 

прийняла Слово життя 

у глибині покірної віри, 

повністю віддана Споконвічному. 

Допоможи нам сказати «так» 

нагальному як ніколи заклику 

проголошувати Добру Новину Ісуса. 

 

Ти, наповнена Христом, 

принесла радісну звістку Йоану Хрестителю, 

і він звеселився в лоні матері. 

Ти, охоплена великою радістю, 

співом прославляла великі діла Господні. 

Ти стояла непорушно під хрестом 

з непохитною вірою 

і отримала радісну втіху воскресіння. 

Ти зібрала учнів, щоб очікувати на зіслання Святого Духа 

і народження Церкви-проповідниці. 

 

Вимоли для нас новий запал воскреслих, 

щоб ми могли передати кожній людині Євангеліє життя, 

яке перемагає смерть. 

Дай нам святу відвагу шукати нових шляхів, 

щоб до кожної людини дійшов 

дар нев’янучої краси. 

 

Діво слухання і споглядання, 

Мати любові, обручнице вічних заручин, 

заступайся за Церкву, найчистіша її іконо, 

щоб вона ніколи не зачинялася і не зупиняла 

поривів встановити Царство. 

 

Зірко нової євангелізації, 

допоможи нам сіяти у свідченні сопричастя, 

у служінні, у ревній і щедрій вірі, 

у справедливості й любові до вбогих, 

щоб радість Євангелія 

дійшла до всіх кінців землі 

й жоден закуток не був позбавлений її світла. 

 

Мати живого Євангелія, 

джерело радості для маленьких, 

молися за нас. 

Амінь Алилуя. 

 

Дано в Римі, на площі Святого Петра, на закінчення Року віри, 24 листопада, Празник Ісуса Христа, Царя Всесвіту, 2013 року – перший рік мого Понтифікату. 

 

ФРАНЦИСК 



[1] Isaac de Stella, Sermo 51: PL 194, 1863.1865.

[2] Nican Mopohua, 118-119.  

[3] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium, про Церкву, розділ VIII, 52-69.  

[4] Йоан Павло ІІ, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), 6: AAS 79 (1987), 366.  

[5] Див. Propositio 58.  

[6] Йоан Павло ІІ, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), 17:   AAS 79 (1987), 381.