II. ВИМОГИ  ЩОДО  КЕРІВНИКА

 

1. ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД ВПРАВ

 

Проведення духовних Вправ – це передача власного досвіду, і тому їх не може проводити той, хто їх сам не пройшов.

Керівник повинен мати досвід болючого відкриття себе перед іншою людиною, повинен пережити біль сумніву власних переконань, нищення фальшивого образу себе самого і Бога. Він повинен також увійти в усі свої рани, особливо в ті, які виникли в конфліктах з іншими людьми на протязі всього життя і впливають на його міжособові стосунки.

Нездатність бачити свої рани і небажання їх переживати призведе до постання захисних механізмів під час індивідуальних розмов: раціоналізації і проекції.

Інтелектуалізація, яка загрожує керівникові, полягає в логічній інтерпретації досвіду реколектанта і стосунків з ним. В інтелектуальних інтерпретаціях бракує емпатії і спів відчування з реколектантом. Без емпатії керівник буде говорити розумні речі і об’єктивно правильні, але вони не будуть відповідати дійсним проблемам реколектанта. Керівник буде робити свої висновки на базі інтелекту, тому що неспроможний емпатично зрозуміти те, що діється в емоційній сфері реколектанта.

З інтелектуалізацію пов’язана проекція. В духовних розмовах керівник буде проектувати на реколектанта свої проблеми, несвідомо накидати йому свої труднощі і рішення. Твердження св. Августина: Годую вас тим, чим сам живу, в даній ситуації дуже вимовні. І все це буде відбуватися несвідомо, підкріплене об’єктивними доказами.

Керівник повинен добре себе знати, щоб уникнути цього.

Керівник повинен вміти постійно аналізувати свій спосіб реагування у всіх міжлюдських ситуаціях. Карен Хорні описує психоаналітика: Аналітик, який хоче діяти згідно з пропонованим ним методом, повинен приязно ставитися до людини і ясно усвідомлювати всі свої проблеми. Якщо аналітик не розуміє свої комплекси, то не буде їх поборювати в пацієнта. Аналітик повинен постійно займатися глибоким самоаналізом. Перш, ніж вирішувати чиїсь проблеми, необхідно навести повний лад зі своїми проблемами. Лише тоді можна аналізувати інших людей.

Зауваження Карен Хорні стосуються нерелігійного психоаналізу. І хоч духовні Вправи ставлять іншу ціль і користуються іншими методами, то елементи психоаналізу присутні, особливо в першому тижні. Особливо це стосується людей з емоційними проблемами, які не мали контактів з психологами. Реколектант, увійшовши в свої проблеми, може відчути потребу допомоги психолога після реколекцій.

І хоч керівник не повинен виконувати функції психоаналітика в стислому значенні, але повинен розуміти те, що відбувається з реколектантом, і своїми порадами не звести реколектанта на манівці – фальшиві шляхи вирішення проблем.

Керівник не може піддаватись неконтрольованій спонтанності, в якій будуть проявлятись його невпорядковані проблеми. Розпізнавання свого реагування є необхідною умовою об’єктивного розпізнавання почуттів, реагування і постав реколектанта.

Піддавати сумнівам особисті постави веде до кризи віри і навіть до кризи особовості. Реколектант може мати враження, що все, що робив до цього моменту, було неправильним. І тому він схильний перебільшувати те, що було і є негативним в його реагуванні і поставах. Керівник повинен його зрозуміти, співвіднісши це ці своїм досвідом.

Керівник, який не може оцінити кризу реколектанта, наражається на такі небезпеки:

а) припинити кризу дешевим потішанням, похвалами і звертати увагу реколектанта на справи, не зв’язані з динамікою Вправ, через це може бути втрачений шанс вийти з недозрілих постав;

б) ввести реколектанта в кризу, яку він неспроможний пройти на даному етапі розвитку, і яка може вразити нервову структуру, яка до сих пір якось функціонувала.

Криза, яка розбиває незрілі структури особи або, іншими словами, незрілу систему цінностей, є досвідом, що дозволяє автентично прийняти Добру Новину про безконечну Божу любов. Термін Казимира Домбровського позитивна дезінтеграція добре відповідає цьому етапу духовних Вправ.

Керівник повинен шукати відповідь на питання – як провести реколектанта через кризу не тільки зовнішнім способом (теоретична інформація), але через внутрішні пережиття.

З кризою пов’язаний стан підвищеного емоційного напруження. Постає питання – як впливати на реколектанта в стані кризи. Стан емоційного напруження може виникнути внаслідок зовнішніх або внутрішніх проблем. В такому стані людина більше податна на сугестії інших.

Хитання власної тотожності, непевність себе самого веде до того, що людина легше і безкритично підлягає впливам інших людей. Буває, що в такій ситуації особа просить сказати ясно – що їй робити, хоче, щоб керівник прийняв рішення замість неї. Керівник повинен в такій ситуації бути дуже врівноваженим і спокійним, не давати готових рішень, а спрямовувати реколектанта до відкривання своєї свободи, до відваги і почуття відповідальності за своє життя.

В стані високого емоційного напруження сугестії зі сторони керівника повинні бути добре виваженими. Він повинен усвідомлювати, що вони будуть сприйматися також через запитання, які він задає, тон голосу, жести тощо. Важливо, щоб керівник умів оцінити емоційне напруження реколектанта і пристосовувати шлях Вправ до конкретної ситуації. Якщо керівник – сильна особа, то повинен уважно контролювати те, що говорить і пропонує реколектантові.

Під час реколекцій реколектант може велику увагу надавати словам керівника, висловлених мимоходом, спонтанно, які керівник не вважає суттєвими.

Св. Ігнатій володів глибокою психологічною інтуїцією і, усвідомлюючи це, заборонив під час реколекцій заохочувати реколектанта до життя євангельськими радами.

Зменшення впливу керівника на реколектанта повинно відчиняти реколектанта на дію Божого Слова. Реколектант повинен шукати відповідь, в першу чергу, в розмові з Богом, а потім вже в розмові з керівником.

 

2. ПОСТАВА ВІРИ

 

Проводити реколекції, по своїй суті, означає ділитися своїм досвідом віри. Керівник сам під час реколекцій був оздоровлений і врятований Богом, і тому за посередництвом духовних Вправ ділиться отриманим здоров’ям і спасінням з тим, хто того прагне.

Керівник і реколектант зустрічаються на ґрунті віри в дії Божого Слова. Віра керівника повинна проявлятися в молитві за реколектанта, в пошані його особи і свободи.

 

2.1. Молитва за реколектанта

 

Керівник в якійсь мірі відповідає за реколектанта. Практика показує, що часом це великий тягар. Першим обов’язком керівника є молитовний супровід реколектанта. Особливо це стосується моментів, коли керівник безрадний в ситуації реколектанта. Керівник повинен молитися за очищення своїх осудів, відчуттів і реакцій. Брак молитви наражає керівника на небезпеку натуралістичного сприйняття внутрішнього світу реколектанта.

 

2.2. Свобода реколектанта

 

Це стосується віри керівника, а не способу спілкування з реколектантом, віри, яка усвідомлює його бачити в реколектанті дитину Божу. Повага до свободи реколектанта повинна виражатися у відмові в моральному оцінюванні і патерналістичних поставах. Шанувати спосіб мислення реколектанта, його шкалу цінностей, і стримувати його емоційне прив’язання до керівника.

 

2.3. Пошана до дії Бога в реколектанті

 

Дуже уважно і делікатно розпізнавати Божу дію під час реколекцій. Усвідомлювати, що дія Бога може перевищувати розуміння і інтерпретацію керівника. Релігійні відчуття і натхнення реколектанта повинні інтерпретуватися об’єктивними критеріями, а не суб’єктивними уявленнями і концепціями молитви і Божої дії.

Св. Ігнатій перестерігає керівника перед нерозважливим даванням реколектанту готових рішень і рецептів. Свободу реколектанта необхідно залишити впливам Святого Духа. … під час духовних Вправ для того, хто шукає Божу волю, набагато доцільніше, щоб Творець і Господь сам являв себе відданій душі, огортаючи її любов’ю і славою та вказуючи той шлях, на якому вона в майбутньому зможе служити Йому найкраще (ДВ 15).