Ігнатіанська духовність і відбудова самооцінки  

 

Бет Р. Крісп 

 

переклала Людмила Гарбарчук 

 

Зі всіх стосунків у моєму житті (один серед найважчих) – це стосунок із самою собою. Переборення низького рівня впевненості у собі є постійно тривалим процесом. Хтось може заперечувати, що самоприниження є формою самокалічення, але іноді це було сильною руйнівною силою у моєму житті. Аж за дуже часто низька самооцінка обмежувала використання якоїсь нагоди, сприятливої можливості, які життя мені пропонувало; мала вплив на стосунки із дорогими мені людьми, включаючи Бога. Мені казали, що моя низька самооцінка – один із тих надмірних додатків від яких мені необхідно звільнитися (ДВ 23). Проблема тепер вже не така серйозна, як була колись, але підтримка функціонального рівня самооцінки вимагає постійного зусилля. Моєю метою у даній статті буде розповісти про власну подорож у Ігнатіанську молитву, використовуючи матеріали із власних щоденників та пояснити, чому так важливими були мої зусилля зберегти почуття власної вартості¹.  

 

Подорож у молитву 

 

Мої перші нальоти на Ігнатіанську духовність почалися, коли я була докторантом. Якось так, на моє здивування, те що почалось як іще одне інтелектуальне дослідження, поступово переросло у трансформаційний досвід. І, нарешті, я зрозуміла, що духовніcть виявилась отим самим найпридатнішим, що могло трапитися із такою особою як я. З часом це замилування привело до досвідчення Духовних Вправ, виконаних на повсякдень. З тих пір у мене були періоди постійного духовного керівництва, я брала участь у кількох індивідуальних керованих реколекціях з проживанням у реколекційних осередках. 

Те, що починалося як бажання дізнатися про Ігнатіанську духовність, стало нормою життя, у якому центральне місце займає молитва.  

Одного дня у мене наступило прозріння, що Ігнатіанський підхід до молитви та духовність не тільки допомагають мені розвинути мої стосунки з Богом, але також мають позитивний побічний вплив на моє ментальне здоров’я, особливо якщо це стосується самооцінки. Тобто спостереження, зроблене на підставі емпіричних досліджень, вказує на зв'язок поміж самооцінкою та розвитком віри.² Здорова самооцінка,  ясно, що може переродитися у простий егоїзм і деякі Християнські традиції аж за дуже зайняті передбаченням такої загрози.³ Багато що у нашій культурі підтримує грубі форми самозадоволення особистих прагнень на шкоду чомусь іншому і подібне попередження можна вважати слушним. Але залишається аргумент, що рівень самооцінки необхідний, якщо ми стверджуємо, що Господь не тільки любить нас і приймає нас як особистості, але й запрошує нас служити у партнерстві з Ісусом у великому проекті Царства (ДВ 95). Серед багатьох рис Ігнатіанської духовності я досліджуватиму кілька, які були особливо важливими для мене і моєї подорожі: використання творчої уяви; діалог та перевірка усвідомлення. Я також зловила себе на дослідженні того, що визнання своїх гріхів може відбуватися без самоприниження.

 

Творча уява 

 

Дуже важко буде уявити собі досвід Духовних Вправ, у яких не застосовується творча уява. Навіть швидкий погляд на Вказівки Ігнатія виявляє певну кількість вправ, які закликають реколектантів використовувати свою уяву для того, щоб збудувати свої стосунки з Богом: 

Суть полягає в тому, щоби мати свою власну картину, зображення, яке випливає у вашій уяві, коли ви віддаєте себе у руки Святого Духа у молитві. Це буде картина, яка належить до ваших стосунків з Богом, коли ви молитесь над його таїною. Це може бути швидкісна автострада, сповнена руху автомобілів, або залита зоряним світом стежка - оточення, яке Господь вибере, щоб поспілкуватися з вами може бути будь яким.4 

Вирісши у Християнській традиції, де наголос робиться здебільшого на раціональному, таке використання творчої уяви було для мене новим, важливим та своєрідним. Як писала Лавінія Берн5

Коли уява вільно з’являється на сцені... напруженість, скутість спадають. Їх місце займають довірливість, близькість, безпосередність, які заглядають і лікують наші найбільш спотворені образи та розуміння. Ісус вступає у наш життєвий простір, заходить до нашого дому, це наш брат, наш коханий, наш друг. Євангеліє населяють наші друзі та наші вороги; наш вибір – слідуємо  за Господом та йдемо дорогою на Голгофу. Ми стоїмо у підніжжя хреста та чекаємо у саду на воскресіння. 

Але з мого власного досвіду справа не виглядає так ясно і просто, як подає приведена цитата. Молитва з уявою, навіть якщо вона приводить до цікавого та корисного розуміння, часом заводила мене до трудних місць і мені потрібна була підтримка та підбадьорення від тих, хто супроводжував мене під час моєї подорожі-дослідження. Але незважаючи на труднощі, активація уяви під час Ігнатіанської молитви, сприяла розвитку психологічного відновлення, відкриваючи мені очі на нові можливості. 6 

 

Діалог 

 

Однією із форм молитви, яку Ігнатій включив у свої Вправи – діалог, чи розмова з Господом. Дана форма допомагає індивідууму висловити досить щиро все, що у нього є на думці і уявити, якою може бути відповідь Господа. 

Наступний діалог я писала кілька днів під час тижневих реколекцій. Мудрий керівник, відчуваючи мої труднощі у даній області, спонукав мене контемплювати певний час на тему – яким міг би бути мій образ очима Господа. У зв’язку з цим мені порадили прочитати притчу про чоловіка, який знайшов дорогу перлину і продав усе що мав, щоб мати можливість придбати її. (Матвій 13:45-46). Я мала би припустити, що Бог вважав мене цією перлиною. Замість цього, я якось відчула себе переміщеною до райського саду і почула, як здавалось, звинувачувальний голос Господа, який звертався до Адама: «Хто тобі сказав?» (Книга Буття 3:11). Я почала досліджувати оцей конфлікт поміж двома відчуттями того, яким би міг бути мій образ очима Господа, не маючи найменшого поняття, куди мене можуть привести мої дослідження. Результатом роздумів став наступний діалог, уявна розмова Господа з жінкою, подібною до мене: 

Господь:  

А хто сказав тобі, що ти не красива? 

Що на тебе не приємно дивитися? 

Що ти не достатньо добра для моєї любові? 

Що я не прийшов би тобі на допомогу! 

Що ти не та перлина, яку я так ціную? 

Жінка: 

Я не пам’ятаю, хто мені сказав, але чому я би мала їм не вірити? 

Де ти був, коли мене ображали?7 

Де ти був у всіх тих численних випадках, коли світ не розумів мене і відносився зі зневагою? 

Де ти був? 

Де ти був? 

Де ти був, коли життєвий біль був нестерпний? 

Господь: 

Я люблю тебе і завжди любив. 

Мені шкода, що ти так страждала і не могла побачити мене. 

Хіба ж я не посилав тобі чудових людей, які любили тебе і опікувались тобою, чого ти так прагнула? 

Чи ж я не давав тобі можливостей, про які більшість людей навіть не могло  би мріяти? 

Чи ж ти не отримала від мене найкращі подарунки – розум, любляче серце, мудрість? 

Жінка: 

Але ти дозволяв їм кривдити мене: 

... позбавляти мене впевненості у собі; 

... намагатися заставити мене почуватися другосортною; 

... заставити мене відчувати, що будь який прояв доброти до мене не був мною заслужений. 

Господь: 

Я вже краще попросив би тебе про вибачення, аніж дивився на те, що ти робиш вчинки, які робили твої колеги і ровесники, що вже відвернулися від мене. Я не можу обіцяти тобі, що ти більше не будеш скривджена, але я можу обіцяти, що буду любити тебе і буду посилати до тебе людей, які будуть виявленням моєї любові. Повір мені. 

Жінка: 

Моє почуття довіряти було так само скривджено моїми кривдниками як і мій розум та тіло. 

Господь: 

Я дам тобі свою руку. Якщо тобі боляче до неї доторкнутися, я буду йти поруч із тобою. Подорож буде довгою і я не планую покинути тебе, щоб ти подорожувала самотньо. 

Жінка: 

А я не хочу іти без тебе. Прийди і візьми мою руку. 

Наприкінці, жінка здається переживає глибоку зміну у серці, воно повертається до Бога. Але любовні стосунки вимагають відкритого спілкування або «обміну думками між обидвома сторонами» (ДВ 231), якщо ці стосунки мали би залишатись значимими, істотними. Отже, такий щирий обмін думками можливий тільки з Господом, якщо уже існує певний рівень довір’я. 

Цей діалог був придуманий і написаний спонтанно. Після роздумів мені здалося, що такі емоційні відповіді жінки є типовими для особи, яка почувається глибоко скривдженою і намагається зрозуміти, як Господь, що наче любить її, міг допустити до тих ситуацій, які трапилися з цією жінкою. І, навпаки, частина Господа презентує більш обґрунтований, інтелектуальний підхід до молитви, хоча в ньому і присутні певні емоційні фрагменти. Важливо, що Ігнатіанська традиція не дає переваги ані емоційному, ані раціональному і знаходить місце для обидвох елементів.8 До певного рівня обидва згадані елементи були присутні у приведеному вище діалозі, навіть якщо емоційне і раціональне не ділилось порівну поміж двома учасниками діалогу.  

Деякі картини цього діалогу, такі як, наприклад, Господь, який просить пробачення у жінки, можуть видаватися теологічно сумнівними. Ясно, тут є певні границі, але існують деякі сучасні доктрини Бога, що допускають сказане мною вище. Але, приведена дискусія була особистою і не було би корисним, як би я піддавала оті свої думки самоцензурі. 

Така творча робота допомогла мені визначити мій гнів і мою недовіру до Бога і якби я не звернулася до цих питань, то це виявилося би перешкодою до будови моїх зрілих стосунків із Господом. Давид Флемінг9 у своїх сучасних інтерпретаціях Духовних Вправ звертає увагу на цей момент у своїй версії до другої Анотації: 

Керівник  не  чинить перешкод  рухам Господа  в  нас  шляхом  нав’язування своїх інтерпретацій  Святого  Письма  чи  богослов’я.  Вправи   це, передусім, час глибокого внутрішнього контакту між Богом та реколектантом. Ми, як реколектанти, будемо мати набагато більше користі від розуміння і любові, пробудженої милістю Господа всередині нас, ніж від красномовного та яскравого розуміння та пояснення керівника реколекцій. Бо у реколекціях ми не шукаємо знань, які би нас задовольнили, а глибокого розуміння, почуття, що робить нас більш чуйними до справді важливих речей. 

У діалозі теологічна правда чи фальш взагалі не є ключовим питанням. Важливим тут був факт, що цей процес надав мені можливість дослідити нові образи і Господа, і себе. Такий ріст є дуже часто результатом виконання Духовних Вправ: 

Мені здається, що те, що робить Ігнатій у своїх вправах, дає мені змогу  розпізнати  та розповісти собі про те, яким чином моє життя переплітається із любов’ю Господа. Тут дуже важливо признати те, що може бути очевидним, а саме, якщо я щиро росту перед лицем Господа, то такі історії, оскільки вони беруть ріст одна від одної і можливо заміняють одна одну, не є вигадкою, а найближчим приближенням до правди ким я є.10 

Щодо мене, то ті решта днів реколекцій, були тими, під час яких я вільно досліджувала ряд важких питань мого життя і працювала над вирішенням деяких із них. І коли я прогулювалась лісом у останній день, в моїй голові безперервно звучали слова старовинної молитви вдячності «слава Всевишньому». 

 

Екзамен 

 

Іншою формою молитви, яку пропагував Ігнатій – це іспит совісті, або екзамен. У даному випадку ми оглядаємося назад і роздумуємо над нашими діями і тим, як ми бачили діяльність Бога за певний період в минулому, зазвичай це попередній день, але часом - набагато довший період. (ДВ 24) Коли в мене був важкий день, коли я просто відчувала, що мій рівень впевненості в собі просто падає вниз, я незмінно відчувала потребу провести якийсь час роздумуючи про дії Бога у моєму житті. І в такі моменти я часто була здивована, скільки свідчень Бога в дії я знаходила в собі та в людях навколо мене. Це була присутність Бога у самих звичайних речах – у посмішці та доброму слові, у електронному повідомленні, у поштівці, в якій просто говорилося «Привіт, думаю про тебе», або у погляді на щось дуже гарне, коли я переходила від виконання одного завдання до другого. 

Час від часу виникає потреба переглянути якийсь довший часовий період. Коли, наприклад, друг переїхав на проживання у інше місце, я відчула потребу розмислити дуже інтенсивно і детально діяльність Бога у нас обидвох за останніх кілька років. То були важкі часи і навіть у середині цього практичного досвіду переживання, мені все ще не ясно було, де був Бог. Але процес аналізу того, що трапилося довгий час назад, відкрив мені кілька дуже важливих речей, за які я повинна була бути вдячною: 

Молитва до розп’ятого на хресті 

Коли ти був на хресті, у тебе не було іншого вибору 

Ніж протягнути свої руки до сердець і умів наших, 

До нас, хто почувався розгубленим, 

Збентеженим, 

Спантеличеним, пригніченим, 

У місці, де ми не хотіли би бути, 

Але якось ми повірили, що ти покликав нас, 

Навіть якщо ми часом намагались втекти, Святий дух вдихав життя  

В нас, 

Допомагаючи нам рости і навіть часом розквітати 

І іноді навіть бути зачарованими.   

Молитви такі як ця, безсумнівно не панацея і вони не знищують своєрідного болю, спричиненого розставанням з особою, чия присутність у моєму житті була дуже важливою, коли я жила у Шотландії, далеко від мого австралійського дому. Однак, пам'ять про те, що Господь зробив для нас у минулому, підтримує нашу надію в Бога, який продовжує вриватися у наші життя, коли ми найменше того очікуємо. Більш того, пам'ять про позитивні відносини з другом, діяли наче буфер із моїми негативними почуттями – почуттями, до яких я була дуже вразлива у той час, коли кількість друзів, що проживали поруч зі мною була дуже малою. Воскресіння у пам’яті подорожі, розділеної із іншими було свідоцтвом для того, щоб побороти міфи такі як «я жахлива людина», «я не вмію подружитись», у які моя низька самооцінка можливо заставила би мене повірити. 

 

Сповідь 

 

За думкою Ігнатія, одним із більш глибоких стосунків із Господом, є бажання висповідатися зі своїх гріхів (ДВ 44). В той час як під час іспиту совісті (своєрідна сповідь може відбуватися щоденно), вона теж часом може приймати форму літургійного таїнства примирення.  

Священна сповідь та відпущення гріхів необов’язково є безпосередніми, якщо особі не вистачає впевненості у собі. Для мене важливо, щоб моє бажання висповідатися не привело мене до самоприниження. Я дійшла висновку, що важливо, щоб я чітко усвідомила для себе, з якою метою я шукаю сповідника. Якщо я відчуваю бажання визнати свою недосконалість і шукати прощення, а потім щоб хтось вислухав мою сповідь і відпустив мені гріхи – це доречно. Але може бути і так, що я переплутала властиве бажання висповідатися із бажанням отримати полегшення в момент, коли я знаходжуся у лещатах переконаності, що я є просто жахливою людиною. У цьому випадку, рішення заглибитися у молитви сповіді, вимагає серйозного міркування. Ігнатій сам визнавав свою власну неспроможність розрізнити гріхи від невластивих сумнівів, і саме з таких причин Духовні Вправи вимагають мудрого керівника (ДВ 345-351). 

Поточною проблемою для багатьох людей з низьким рівнем впевненості у собі є нездатність зрозуміти, що їх можуть цінувати інші і що хороше може трапитися із ними також. Говорячи теологічною мовою, вони мають проблему із прийняттям милосердя Божого. Молитва «Візерунок у горошок» та милосердя» підтверджує дану трудність, уподібнюючи Боже милосердя до крапель фарби нерегулярної форми, таких різних у порівнянні з передбачуваністю візерунка, який є правильним і повторюваним і який для мене підсвідомо представляє упорядковану завершеність.

 «Візерунок у горошок» та милосердя»

 

Дорогий величний Боже, 

Я розумію візерунок у горошок - 

Правильний та передбачуваний. 

Він наче в очікуванні, 

Коли дитя кольоровими олівцями  

З’єднає його у виразний рисунок. 

Але я постійно не можу збагнути милосердя, 

Безладного як бризки фарби, 

В яких важко знайти зміст, 

Дуже часто це виглядає як виклик. 

Хіба що воно походить із відомого та довіреного джерела.  

Існують речі, яких краще би не знати: 

Такі вирази як «я ні до чого не здатний» 

Або «чому вони хочуть витрачати на мене час та засоби?», 

Або «чи ж би вони справді цікавилися мною як особистістю?», 

Або «чи ж би за цей жест треба було відплатити у майбутньому?» 

Тепер викликом є навчитися приймати милосердя: 

Приймати, що добре теж може трапитися, 

І трапляється, 

І ще траплятиметься, 

І все це за Твоїм велінням, милосердний Боже. 

Прости мені, що я так повільно вчу твої уроки, 

Прости мені, що я не вмію розпізнати Твого милосердя, 

І вчиняючи так, відштовхую тебе. 

Прости мені, коли моя відповідь на твоє милосердя виглядає  

Як наче хто завдав мені прикрощів. 

Але, прошу Тебе, посилай мені виклики у формі неправильних, нерівномірних крапель милосердя. 

Воно і є таким, йому не потрібно мати ідеальної форми горошку.  

Настрій даної молитви-сповіді є дуже серйозним; це молитва когось, хто прагне розпізнати милосердя. Але тут є також жартівлива нотка. Оглядаючись назад, я бачу, що хоча рівень моєї самооцінки все ще був під питанням, коли я писала цю молитву, дух її відрізняється від тих розпачливих молитов попередніх років, коли мій рівень впевненості у собі був дуже низьким. 

 

Ігнатіанська духовність і будова самооцінки 

 

Дана стаття – це дуже особиста розповідь. Але можливо якісь уроки із моєї власної історії стануть у пригоді комусь, хто бореться із такими самими проблемами як і я, а також для тих, хто підтримує та працює над своїм духовним розвитком.  

По-перше, дуже важливо розуміти, що певний рівень самооцінки просто необхідний, якщо хтось володіє здатністю відчувати милосердя Боже, яке діє у нашому житті. Отже, розвиток самооцінки – це, по суті, не гріх чи щось несумісне із християнським способом життя.  

По-друге, людям може здаватися, що Господь дивиться на них із таким самим презирством, з яким вони дивляться на себе. Отже, вони мають велику потребу у розвитку свого образу, а також образу Бога і творча уява може стати дуже результативним засобом у цьому процесі.   

По-третє, Ігнатіанські методи молитви, такі як творча медитація чи Екзамен допомагають нам краще зрозуміти милосердя Боже у нашому житті і також у більш широкому, світовому розумінні. 

По-четверте, Ігнатій завжди передбачав роль для когось, хто би допомагав, підтримував особу під час виконання Духовних вправ.  11  Перший тиждень часто викликає своєрідну форму екзистенціальної кризи, оскільки попереднє бачення особою і себе, і Бога просто розлітається на шматки. Тому делікатна допомога з боку керівника саме у даний руйнівний час дуже необхідна. Але, для когось, хто має хронічно низький власний образ, така допомога є у край необхідною. Життєво необхідним є те, щоб отриманий досвід полягав на відкритті милосердя, а не на підсиленні низької самооцінки. 12 

 

Ерік Аврі. Останній Лімфоцит 

 

Важливо також зробити попередження. Почнемо з того, що низька самоооцінка у дорослих – це те, що розвивалося протягом багатьох років і воно навряд чи зникне швидко. Для багатьох людей боротьба за побудову позитивного рівня самооцінки з метою нормального існування може тривати протягом всього життя. Помилки будуть траплятися, але не так часто і не такі серйозні. У випадках, коли особа має дуже низьку самооцінку, їй не тільки необхідна на допомогу молитва, але й професійні поради або психотерапія. Фрагменти моїх подорожей із собою та Господом, якими я ділюся у даній праці, є частинами процесу, що зайняв багато років і що включав психотерапію, духовне керівництво та постійні теплі стосунки із певною кількістю важливих для мого життя людей. Жоден із згаданого, сам по собі, тобто окремо, не вилікував би мене від низької самооцінки, але кожен вніс свою різну, важливу, взаємодоповнюючу долю, що і допомогло мені зламати мій стосунок до себе, а не навпаки.  

Більш того, молитва, крім усіх позитивних впливів на почуття моєї самооцінки, несе вартість, яка немає меж, якщо йдеться про моє зростання. Найголовнішою причиною для чого я молюся – є мій стосунок із Господом, який я дуже ціную і який маю щире бажання продовжувати.  Як попереджала Маргарет Хебблтвейт13

Молитва – це не тільки заспокійлива техніка для самовдосконалення. Ми не молимося для того, щоб добре почуватися. Життя того, хто молиться – це не один із предметів розкоші пересиченого, перенавченого, перерозвинутого західного світу, тобто останній знак фізичного, інтелектуального та духовного добробуту. Це щось більш глибоке та болюче. 

Коли я вже стала більш впевненою у собі та більш впевненою у своєму стосункові із Господом, мої дослідження у молитві часом заносили мене у лякливі місця і мені потрібне було підбадьорення. Час від часу я відчувала, як біль б’є з мене фонтаном. Я навіть не мала поняття, що таке може бути. Навіть якщо підтримка люблячої людини завжди поруч, існує такого роду біль, який може вилікувати тільки час. Розвиток самооцінки, сам по собі – не панацея і не дорога до раю14

... самооцінка не береже від пригнічення, страждання та служіння. Самооцінка дає можливість віруючому почути поклик Христа, ототожнитись із пригніченням, стражданням та служінням. Теологічна система самооцінки, вимагає від віруючого оцінити свого сусіда як самого себе, що навряд чи значить успіх, щастя та душевний спокій, в той час як стільки наших сусідів позбавлені найбільш основних потреб, без яких ми навряд чи будемо мислити на предмет самооцінки. 

За останні роки я була свідком важливих досягнень і в розвитку своєї самооцінки і моїх стосунків із Богом. Але робота не закінчена. Моє життя виглядає наче праця в розвитку; я бачу себе як прототип особи, яка буде постійно розвиватися протягом наступних років. Карл Раннер колись написав: «Під час спокуси не кажи собі: «Я не можу», скажи Господові: «Ти можеш»15. Я молюся, щоб колись, на якомусь етапі у майбутньому, я змогла би сказати Господові не вагаючись: «Ти можеш», а не: «Я не можу». 16 

 

Бет Р. Крісп була прийнята до Римо-Католицької Церкви у свято Св. Ігнатія. На даний момент вона працює молодшим професором на кафедрі Соціальної роботи Університету Дікіна у Австралії. У даній статті вона використовує матеріали із щоденника, який вона вела протягом чотирьох років коли проживала у Глазго перед поверненням до Австралії на початку 2005 року. 

 

1 У даній статті взято за основу особистий досвід автора, яка виконувала Духовні Вправи; це не теоретичний аналіз змісту Духовних Вправ, розроблених Св. Ігнатієм.  

2 Див., наприклад, Paul J. Watson, Ralph W. Hood, Ronald J. Morris and James R. Hall, ‘Religiosity, Sin and Self-Esteem’, Journal of Psychology and Theology, 13 (1985), 116-128. 

3 Див., наприклад, William E. Andersen, ‘Self-Esteem, Self and Sin’, Journal of Christian Education, 42 (1998), 25-36; and  John Makujina, ‘The Second Greatest  Commandment  and  Self-Esteem’, The Master’s Seminary Journal, 8 (1997), 211-225. 

4 Margaret Hebblethwaite, Way of St Ignatius: Finding God in All Things (London: Fount Paperbacks, 1999 [1987]), 54. 

5  Lavinia Byrne, ‘The Spiritual Exercises: A  Process and  a  Text’, in  The Way of Ignatius Loyola: Contemporar y Approaches to the Spiritual Exercises, edited b y Philip Sheldrake (London: SPCK , 1991), 24. 

6  Andrew Brink, Creativity as Repair: Bipolarity and its Closure (Hamilton, Ontario: Cromlech Press, 1982). 

7 В оригінальній версії згадується певна кількість особливих випадків. Для більш детального обговорення питання впливу сексуального насилля в стосунку до духовного розвитку, дивіться мою ранню статтю «Духовне керівництво та вцілілі від сексуального насилля», The Way, 43/2 (April 2004), 7-17. 

8 ДВ 3: «…у всіх наступних Духовних Вправах, ми використовуємо інтелект під час міркування, аргументації та волю під час розвитку почуттів...»   

9 David L. Fleming, Draw Me into Your Friendship:  The Spiritual Exercises, a Literal Translation and a Contemporary Reading (St Louis: Institute of Jesuit Sources, 1996), 4-7. 

10  Brendan  Callaghan,  ‘Do Teddy Bears Make Good Spiritual Directors? Ignatius Loyola meets Donald Winnicott’, The Way, 42/3 (July 2003), 19-32, here 31. 

11 Дану особу тепер існує тенденція називати «керівником», хоча сам Ігнатій цього слова не вживав.  

12  ДВ 7: «Якщо той, хто подає Вправи бачить, що той хто їх отримує знаходиться у стані розпачу та спокуси, не допустіть, щоб ця особа відчула незадоволення вправами, будьте делікатними та терпимим, надавайте особі мужності та сили на майбутнє, відкривайте перед людиною віроломство ворога людської натури, допомагайте їй підготуватися та відкритися для прийдешньої втіхи». 

13 Hebblethwaite, Way of St Ignatius, 126. 

14 Carroll Saussy, ‘Faith and Self-Esteem’, The Journal of Pastoral Care, 42 (1988), 125-137, here 135. 

15 Karl Rahner, The Need and the Blessing of Prayer, translated by Bruce W. Gillette (Collegeville, Mn: Liturgical, 1997 [1946]), 96. 

16 Дана стаття написана завдяки багатьом людям у Австралії, Британії та в усьому світі, тим, хто познайомив мене з Ігнатіанською духовністю, хто підтримував мене у моїх дослідженнях, хто вірив у мене у той час, коли я сама боролась із вірою у себе. Я від всього серця дякую всім моїм друзям, хто прокоментував попередні версії даної статті.