5. ВІРНІСТЬ  

 

Пс. 85, 11: "Милосердя й вірність зустрілися разом, справедливість і мир поцілувались між собою". 

Пс. 119, 30-41: "30. Я собі вибрав дорогу правди, поставив присуди твої перед собою. 31. Я пристав міцно до свідоцтв твоїх; о Господи, не дай мені осоромитися! 32. Дорогою велінь твоїх поспішатиму, бо ти пошириш моє серце. 33. Навчи мене, о Господи, дороги установ твоїх, триматимусь її на кожнім кроці. 34. Дай мені розум, і я берегтиму закон твій, зберігатиму його усім серцем. 35. Настав мене на стежку велінь твоїх, у ній бо моя втіха. 36. Нахили моє серце до свідоцтв твоїх, не до наживи. 37. Поверни мої очі, щоб не дивились на марноту! Живи мене на твоїй дорозі! 38. Утриваль твоєму слузі твоє слово, що веде до страху перед тобою. 39. Відверни від мене сором, котрого я боюся, бо присуди твої добрі. 40. Глянь, я твоїх заповідей прагну; живи мене по твоїй правді". 

В кохаючому серці лежить вірність, цілковитий дар з себе другій особі. Ігнатій був повністю відданий Богові, цілковито утотожнився з Ісусом Христом. 

Милосердний Боже, я прагну твоєї ласки, щоб змогла скерувати свою волю і бажання тільки до тебе. 

На початку XVI ст., коли Ігнатій був молодим юнаком, хвиля романтизму і лицарства прокотилася через Іспанію. Швидке розповсюдження лицарських романів і пісень завоювало уяву іспанців. Дуже популярним був роман Amadis de Gaula, який виховував ідеалізм молоді. Ця книжка стала підручником кожного кабаллєро, кодексом честі. Протягом усього XVI ст. ця книжка вчила добрих манер поведінки і галантності в спілкуванні. 

Ігнатій читав її з захопленням, наповнюючи свою фантазію лицарськими подвигами і пригодами Амадіса і його сина Еспландіана. В постті Амадіса Ігнатій найшов тип досконалого лицаря, образ мужності і відваги, взірець відданого васала і вірного коханця, бравого вояка на службі морального порядку і справедливості. 

Коли для Ігнатія прийшов час скерувати своє життя до Бога, віддати себе Христові, то він згадав Еспландіана, який тримав вахту зі зброєю в руках перед фігурою Пречистої Діви перед тим, як мав бути прийнятий в лицарі. 

Ігнатій це так описує: "Подорожував далі до Монтсерат, роздумуючи про великі діла, які вчинить для Бога. А оскільки його розум був заповнений справами, зачерпнутими з Amadis de Gaula і інших подібних лицарських романів ,йому насувалися на гадку деякі подібні речі. І так він вирішив провести цілу ніч зі зброєю в руках стоячи або навколішках перед вівтарем Пречистої. Також вирішив, що там залишить свою одіж і вбереться в шати і знаки Христа. 

Прибувши до Монсерат (21. 03, 1522), після молитви він розмовляв зі сповідником, потім відбув сповідь з цілого життя, описавши свої гріхи на папері, так що сповідь тривала три дні. Шаблю і ніж він залишив в церкві перед вівтарем Пречистої. 

Напередодні свята Благовіщення Пречистої Діви Марії він нишком вночі пішов шукати якогось жебрака. Віддав йому свій одяг, а взяв його. Цілу ніч чував перед вівтарем Божої Матері" (17-18). 

Ігнатій – єдиний святий, який повністю віддав себе Богові обрядом чування зі зброєю. Ідею він зачерпнув зі старих романсів, але його внутрішній чин перейшов всі церемонії і був актом надприродної любові.