6. МАРІЯ ПРИ ГРОБІ 1

 

Йо. 20, 11-18: „11 А Марія стояла при гробі назовні та й плакала. Плачучи, нахилилась до гробу. 12 І бачить два Анголи, що в білім сиділи, один у головах, а другий у ніг, де лежало Ісусове тіло... 13 І говорять до неї вони: Чого плачеш ти, жінко? Та відказує їм: Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали... 14 І, сказавши оце, обернулась назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус... 15 Промовляє до неї Ісус: Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш? Вона ж, думаючи, що то садівник, говорить до Нього: Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму! 16 Ісус мовить до неї: Маріє! А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: Раббуні! цебто: Учителю мій! 17 Говорить до неї Ісус: Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розповіж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого! 18 Іде Марія Магдалина, та й учням звіщає, що бачила Господа, і Він це їй сказав...”

Порівняймо зустріч воскреслого Ісуса з Марією Магдалиною і з учнями, що йшли в Емаус. Зробімо аналогію з фізики. Елементарна частичка існує у двох вимірах: як корпускула, тобто як тверде тіло, і як електромагнітна хвиля. Як корпускула вона має своє місце у просторі, свої координати, має об’єм і вагу. Як хвиля вона не має ні місця у просторі, ні ваги, ні об’єму, але має частоту і швидкість руху. За законом Гейзенберга, якщо ми хочемо виміряти відразу її параметри як корпускули і як хвилі, то чим більша точність виміру корпускулярних параметрів, наприклад, координати знаходження у просторі, то тим більшою буде похибка виміру хвильових параметрів, наприклад, швидкості руху, і навпаки. Отож, якщо вдасться дуже точно виміряти швидкість руху, то похибка місцезнаходження в просторі буде безмежна - вона може знаходитися в будь-якому пункті всесвіту. Отож, згідно з сучасними знаннями людини про структуру матерії, елементарна частичка несе в собі якийсь парадокс, своєрідне протиріччя, дві крайності, які неможливо поєднати. Наука повинна ступити крок вперед, щоби ці протиріччя з’єднати одним фізичним законом.

Яка різниця між електромагнітною хвилею і твердою матерією, наприклад, каменем? Камінь займає в просторі конкретне місце і реагує на довколишнє середовище. Якщо вдарити камінь, то, згідно з другим законом Ньютона, він відреагує з такою самою силою, тобто світ каменя старозавітний: око за око, зуб за зуб. Але камінь має границю своєї витривалості, і при достатній силі удару розлетиться на частини. До того ж, якщо камінь постійно длубати малою силою, то з часом його міцність зменшується, і його може зруйнувати навіть невеликий удар.

Електромагнітна хвиля не займає в просторі місця або охоплює собою увесь простір. Зовнішня фізична сила на неї зовсім не діє. Якщо спробувати взяти молоток і бити електромагнітну хвилю, то це не завдасть їй жодної шкоди. До того ж, вона це не сприйме як напад, агресію, і взагалі цього не зауважить. Вона існує в зовсім іншому вимірі.

Людський інтелект – це тверда матерія, камінь. І людина, яка живе лише інтелектом, дуже чутлива до навколишнього світу, в якому вона займає окреслений простір, який вважає своєю власністю, яким хоче володіти, захищати його і збільшувати. Її розум реагує на будь-який зовнішній подразник, який сприймає як напад, агресію, і відповідає, захищається. Для такої людини зовнішній світ завжди ворожий і, щоби вижити, проти нього треба боротися, втрачаючи здоров’я і нерви. Людина закрита в границях своїх обмежень і не усвідомлює, що її нищить не зовнішній світ, а власні обмеження, її тісний розум, гордий і твердий як камінь.

Людські почуття – це електромагнітна хвиля. Людина, що живе почуттями, не має свого місця в просторі, свого „Я”, і водночас охоплює увесь простір, володіє всім світом. Вона не є гордою, не сприймає зовнішній світ як щось вороже, з чим треба боротися, проти чого треба захищатися. Світ на неї не має жодного впливу і не може їй зашкодити. Почуття не обмежені в закритому місці, а так, як електромагнітна хвиля, проникають увесь всесвіт і досягають Бога. Бога неможливо збагнути інтелектом, лише почуттями.

Звичайно, що немає людей, які би жили тільки інтелектом чи тільки почуттями. Кожна людина має інтелект і почуття, тільки в різній мірі. І духовний розвиток полягає в тому, щоби жити менше інтелектом, а більше почуттями, розвивати або сублімувати свої почуття.

Кожне наше внутрішнє незадоволення ситуацією, біль, смуток, скорбота означають, що ми сприймаємо її як агресію, як втрату чогось, як спробу щось в нас забрати, і захищаємось, що нас психічно і духовно виснажує, спустошує і нищить.

Розум прагне у всьому однозначного розуміння, бо однозначність дає ілюзію ясності і певності, будує твердий фундамент, на якому можна опертися. Розум чіпляється за цю однозначність і всіма силами намагається її втримати. І як тільки з’являється якась двозначність, то розум сприймає це як напад, як спробу знищити твердий фундамент свого світобачення.

І в цьому корінь людського страждання – твердий фундамент мого світогляду, мого „Я” щось прагне зруйнувати, вибити з-під моїх ніг тверду землю, на якій я стою.