2. ДУХОВНЕ КЕРІВНИЦТВО

 

Мк. 12, 28-30: „28. Один же з книжників, що чув їхню суперечку, а й бачив, як він їм добре відповів, підійшов і спитав його: „Яка перша з усіх заповідей?” 29. Ісус відповів: „Перша - слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог - Господь Єдиний, 30. і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю” . Ми стоїмо перед духовним керівником. Уявіть собі свої стосунки - духовний учень і духовний керівник.

Просімо в Бога ласку зрозуміння, що значить бути духовним учнем, ласку зрозуміння, що духовними учнями ми не стаємо автоматично після того, як одягнемо чернечі габіти, що бути духовним учнем - це процес систематичної, нелегкої праці, праці на протязі всього життя, а не тільки новіціату.

„Яка перша з усіх заповідей?- питає книжник. Це питання віддзеркалює загальну проблему, спільну всім людям. Практично кожний задає собі питання, що для нього найважливіше. В конкретній ситуації нашого сьогодення часто задаємо собі це питання. Стоячи перед різними життєвими виборами, ми мусимо звертатися до конкретних критеріїв, до засад, до вартостей.

Книжник питає Ісуса: яка перша з усіх заповідей, бо зауважив, що Ісус дав добру відповідь садукеям в справі воскресіння. Отож книжник задає це питання Комусь, хто показав себе вірогідним в інших важних людських справах. Євангеліє відкриває нам тут одну з найважливіших правд: не можна „будь-де”, „будь-кого” і „будь-як” питати про найважливіші справи.

Звернімо увагу, що людина не може питати про „найважливіші справи” тільки саму себе. Замикаючись в собі, в своїм власнім мисленні і відчуванні, людина не знайде повної відповіді на це питання. Треба відкритися на Бога. Відповідь на питання, що є „першим і найважливішим” приходить через людське серце, через його найглибші прагнення і пориви. Але само серце людини не є остаточним джерелом тої відповіді. Ми робимо багато життєвих помилок тільки тому, що відповідь на найважливіші питання шукаємо в випадкових людей, випадкових „учителів”. В такій ситуації часто отримуємо випадкові „відповіді”. І саме ці „випадкові”, „неперевірені відповіді” часто бувають причиною багатьох людських драм” (O. J. Augustyn SJ Adamie, gdzie jesteś, Kraków 1996, str. 82).

Духовних керівників ми часто сприймаємо і ставимось до них так, як ставилися до наших шкільних вчителів. Згадайте шкільну вчительку, яку ви любили найбільше, любили її уроки, з радістю вивчали шкільний предмет, який вона вела, з задоволенням виконували домашнє завдання, задавали їй питання, слухали відповіді, пояснення.

Але згадаймо тепер, в якій площині відбувалися наші стосунки з вчителькою, як відбувалося навчання. Був конкретний предмет, який треба було вивчити: математика, література, історія, іноземна мова тощо. Треба було щось прочитати, вивчити напам’ять, зрозуміти. Основна проблема була в тому, щоб зацікавити нас тим предметом, щоб ми зосередили на ньому свою увагу, напружили розум, почали мислити, щоб вміли поєднати набуте раніше знання з наступним. Але якщо поглянути на це глибше, то вчителька не була чимось конечним, необхідним, без чого не можна було обійтися. При добрій волі до навчання, сумлінній праці, ми би могли вчитися самі, вистарчило би добрих підручників і здорового глузду. Вчителі мають такий самий мозок, як і ми, такі самі фізіологічні і психологічні процеси мислення. В даній культурі кожна розумово здорова пересічна людина здобуває знання на тих самих розумових засадах. Коли ми мали труднощі в зрозумінню чогось, задавали вчительці конкретні питання, то отримували конкретну відповідь. Але якщо би ми витратили трохи часу, посиділи і помучилися над якоюсь задачею, то самі би її розв’язали.

Такі стосунки з вчителями ми по аналогії переносимо на наші стосунки з духовними керівниками, не усвідомлюючи, що стосунки духовний керівник - духовний учень мусять бути інші, ніж стосунки шкільне вчителька - учень.

Йо. 3,1-10: „1. З фарисеїв один чоловік був, Никодим на ймення, зверхник серед юдеїв. 2. Прийшов він до Ісуса вночі й каже до нього: „Равві, ми знаємо, що прийшов єси вчителем від Бога: ніхто бо, з ким немає Бога, не спроможен такі чуда творити, що ти їх твориш.” 3. Озвався ж Ісус і мовив до нього: „Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з висоти, не бачити йому Божого Царства.” 4. Никодим же йому: „Як може чоловік уродитись, коли вже старий? Чи спроможен же він увійти знову в утробу матері своєї та й народитись?” 5. Відрік Ісус: „Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже. 6. Що народжується від тіла - тіло, а що народжується від Духа - дух. 7. Не дивуйся, що я сказав тобі: Треба вам уродитися з висоти. 8. Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується від Духа.” 9. Озвався Никодим і мовив до нього: „Як воно може статись?” 10. Ісус же до нього у відповідь: „Ти вчитель Ізраїля, а того не знаєш?”. Пригляньмося стосункам Никодима з Ісусом. Никодим був фарисеєм. Фарисеї були сектою, в склад якої входили всі книжники і вчителі Права, а також частина священиків. Фарисеї організовували своїх членів в специфічні релігійні братства, щоб зберегти релігійну побожність і вірність Праву. Отож Никодим належав до культурно-релігійної еліти свого народу. Був шановним чоловіком. Він прийшов до Ісуса вночі, боявся, щоб хтось його не побачив, щоб з нього не сміялися, щоб не було пліток. Боявся прийти явно, вдень, бо йому дуже залежало, щоб не втратити авторитет, повагу. Але йому вистарчило відваги, щоб прийти до Ісуса. Це перший ступінь духовного учня - прийти до Ісуса, прийти до духовного керівника. Це не є легко. Людина мусить побороти себе, свої побоювання, свій сором. „Прийшов він до Ісуса вночі й каже до нього: „Равві, ми знаємо, що прийшов єси вчителем від Бога: ніхто бо, з ким немає Бога, не спроможен такі чуда творити, що ти їх твориш.” Це визнання віри, визнання Божої місії Ісуса. Ці слова означають, що він не прийшов до Ісуса просто так, з цікавості, подивитися на людину, ім’я якої у всіх на устах, не прийшов побачити якесь диво, чудо, надзвичайний знак. Незважаючи на свою мужність і побожність, він мав свідомість, що чогось не розуміє, що не знає відповіді саме на основні питання про сенс людського буття. Це другий ступінь духовного учня - мати свідомість своєї мализни, своєї недостатності, обмеженості. Приходити до духовного керівника не з обов’язку, а зі своїми проблемами, труднощами, які людина сама неспроможна розв’язати. Приходити зі своїми болями і прагненнями.

Маючи конкретні життєві проблеми, ми задаємо духовним керівникам конкретні питання, на які сподіваємося отримати конкретну відповідь, так як нам відповідали шкільні вчителі.

Але пригляньмося Євангелію. Никодим ще не задав питання, а Ісус, знаючи його думки і прагнення, вже відповідає: „Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з висоти, не бачити йому Божого Царства.” Никодим не розуміє відповіді, не розуміє слів Ісуса. Щоб це зрозуміти, самих тільки знань і інтелектуального розуму замало. Треба безсонних ночей, треба сліз молитви, треба болю серця. Никодим сприймає мову Ісуса дослівно: „Як може чоловік уродитись, коли вже старий?” Зверніть увагу на наступну відповідь Ісуса: „Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже”. Ісус не пояснює йому значення слів, не говорить, що це метафора чи алегорія, що це слід розуміти в переносному значення. Залишає слова такими, як є. Йо. 6,53-55: „53. А Ісус їм: „Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Cина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. 54. Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. 55. Бо тіло моє - їжа правдива, і кров моя - правдивий напій”. Тіло і кров в грецькому оригіналі σάρξ і αιμα. В грецькому словнику Нового Завіту читаємо: σάρξ - тіло; те, що покриває кістки людей або тварин; αιμα - кров; перше значення: кров тварин, забитих в жертву Богові; друге значення: кров забитих людей. Отож юдеї зрозуміли мову Ісуса дослівно. Ісус не коментує своїх слів, не пояснює їх. Йо. 6,66: „Від того часу численні з-поміж його учнів відступилися від нього і більше з ним не ходили”. Слова Ісуса чи духовного керівника не дають вичерпної відповіді на внутрішні проблеми учня, як слова вчителя фізики на неясність якоїсь задачі. Слова духовного керівника - це зерно, кинуте в ріллю, в душу учня. Учень мусить це зерно плекати, доглядати його, підливати, сторожити, щоб ворог не викрав. Але головна праця в дозріванні цього зерна належить до Бога. Він працює над нашими душами вдень і вночі, без сну і спочинку. Тільки якщо зерно впаде не в родючу землю, а на твердий граніт, то з цього зерна нічого не виросте, воно висохне, змарнується. Отож в стосунках духовний керівник - духовний учень основна частина праці належить до учня, а не до керівника. Ми маємо схильності ці стосунки ідеалізувати. Духовного керівника хотіли би бачити як індійського гуру з езотеричних книжок, який бачить нас наскрізь, володіє якоюсь духовно-психічною енергією і тою енергією діє на нас як ренгенопромінням і автоматично лікує всі наші духовні хвороби. Але все це тільки легенди і байки казкової Індії, яка існує тільки в книжках і в хворих умах людей. Ми повинні позбутися тих ілюзій і спуститися на землю, в конкретні реалії нашого нелегкого сьогодення.

Марк Лінк, відомий реколекціоніст, так характеризує духовного провідника:

„Якщо хочеш пізнати дорогу, що провадить на вершину гори, то мусиш запитати когось, хто з неї сходить і знову туди вибирається.

Іншими словами, духовний провідник, то людина, яка щоденно молиться або прагне розпочати практику щоденної молитви. Провідник цінить медитацію і хоче нею з іншими поділитися. Провідник розуміє, що так, направду, не можна іншого навчити молитви. З ним можна тільки поділитися тим, як сам молишся. Провідник ніколи не забуває слів св. Терези з Ліз’є:

Потрібно відкинути власні уподобання і особисті ідеї і провадити інших спеціальною дорогою, вказаною їм Ісусом, а не своєю особистою дорогою.

Врешті, провідник є людиною, яка підтримує і додає відваги тому, хто медитує. Це означає, що він є спроможний обговорювати з ним проблеми приватного і родинного життя, бо вони мають великий вплив на здатність молитися і відправляти реколекції”

(Mark Link SJ, Droga prawdy i życia, Kraków 1993, str. 149).

Антоній де Мелло подає маленький діалог:

Учитель: Як риба вмирає на суші, так ти вмираєш посеред справ світу. Риба повертається до води, щоби віджити. І ти мусиш повернутися до самотності.

Учень: Чи мушу залишити свої справи і йти в монастир?

Учитель: Але ж ні. Займайся далі своїми справами і повернись до свого серця.