4. Закінчення  

 

Добре пояснення властивої постави щодо небесного Отця, якому сумління повністю піддається, знаходимо в притчі про блудного сина. І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! (Лк 15, 12). 

Він диктує небесному Отцеві свою волю. Ставить себе на рівні з Отцем, і згідно зі своїм правом і власною ідеологією пробує збудувати своє щастя. Блудний син є образом язичницьких народів, що шукають своє щастя напомацки. Це також образ постави лівого крила політики. Треба також ствердити, що в блудному синові є і добро. Принаймні йому чогось хочеться. Він має життєві фантазії. Його сумління не заблоковане емоційно, але через вперту ідеологізуючу сваволю він зачинений на доброчинний вплив батьківської любові. І тому пробує все робити по-своєму. Лише після гіркого досвіду власних помилок, впокорений, він повертається додому, думаючи по дорозі, як має прийняти поставу покори, щоб його прийняли. І тут несподіванка – виявляється, що любов Отця більша, ніж він вважав. Він переконується, що шукав саме цієї любові, але не зміг знайти її в Отця. Не знав, що, диктуючи Отцеві умови, зачиняється на дар Його батьківської любові. 

Подібну, але гіршу помилку зробив старший брат. Він є образом фарисейства вибраного народу і також правого політичного крила. Він також диктує Отцеві умови, формуючи синівський зв’язок з Отцем згідно зі своєю ідеологією. Він заключив з Отцем завіт на подобу контракту. Диктуючи свої принципи, він показує свою обмеженість і рутинність. Йде працювати, отримує винагороду за працю, з’їдає її і знов йде до праці. Все відбувається на засаді точної справедливості. Він неспроможний зрозуміти велич батьківської любові і тому щодо батьківського милосердя до свого молодшого брата стає агресивним. 

Але в цій притчі є ще один, найстарший, первородний син, який нам показує правильно сформоване сумління і поставу щодо Отця. Саме Він розповідає цю притчу. Він є Тим, хто нічого не диктує Отцеві. Він не ідеологізує, не накидає свою програму. Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина (Фил 2, 6-7). 

Він, як послушний слуга любові Отця, сниться молодшому братові в його біді. Він супроводжує його повернення. Він готує привітальну учту. Він конфліктує з впертим старшим братом. Він нам показує, що можемо почути голос Отця: Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє! (Лк 15, 31). 

І ми за Його прикладом можемо сказати: Усе бо Моє то Твоє, а Твоє то Моє (Ів 17, 10). 

Це єдиний шлях, що веде до Отця, змінює серця і сумління, щоб вони відчинялись на подивугідне милосердя небесного Отця, щоб усі були в єдності синівської любові до Отця як брати. Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами (Рим 8, 29).