4. Суттєва роль духовного керівництва  

 

Одним з найважливіших «знарядь семінарської формації» є духовне керівництво. Це класичний засіб, який високо ціниться не тільки як метод духовної формації, але також і тому, що дозволяє розвивати і підтримувати вірність і великодушність у виконанні священицького служіння. Іоанн Павло ІІ однозначно зобов’язує кліриків піддатись духовному керівництву: Семінарист повинен осягнути відповідний рівень зрілості в психічній сфері (…), і формувати в собі глибоке й автентичне життя молитви і піддаватись духовному керівництву. Святіший Отець уточнює, що духовний керівник не повинен підміняти клірика в його праці над собою, а лише супроводжувати його і допомагати розпізнавати покликання і зробити зріле і вільне рішення

Клірики повинні отримати реальну можливість користати з духовного керівництва завдяки відповідній кількості приготованих і охочих до цього служіння духовних отців. В Польщі на одного духовного отця припадає багато кліриків. «Ощадність» у призначенні людей до семінарської формації є дуже короткозорою. Часто причиною священицької кризи є брак у формації необхідної психологічної й духовної допомоги. До формування семінаристів повинні бути призначені і приготовані «найкращі кадри», які приймають це служіння добровільно, переконані про надзвичайну роль цього служіння. Духовний отець своїми конференціями і індивідуальними розмовами дає клірикам свідчення емоційної та духовної прозорості. Ця прозорість, яка є вираженням духа правди і відкритості на Другого – на Бога і людей, – є одним з найважливіших способів впливу на молодих людей. Вона тим важливіша, що багато молодих людей приходять до семінарії замкнуті й залякані. Прозорість і відкритість духовного отця заохочує долати страх, почуття загрози і замкнутість. Крім свідчення емоційної та духовної прозорості важливим є свідчення вразливості на іншу людину. Через спосіб мовлення про проблеми духовний отець дає свідчення вразливості на іншу людину. 

Наступним важливим способом впливу на кліриків є індивідуальні розмови. Виховний процес, аби бути дієвим, повинен бути, наскільки це можливо, індивідуальним. Індивідуальні розмови слід проводити регулярно. На першому і другому році навчання їх слід проводити кожних два або три тижні. Потім їхню частоту можна зменшувати. Духовні розмови повинні охоплювати всі найважливіші проблеми життя. В контакті з духовним керівником клірик повинен формувати своє сумління, впорядковувати свою емоційну сферу, розвивати духа молитви, розпізнавати спосіб участі в Таїнствах, розпізнавати своє покликання, вирішувати найважливіші індивідуальні й колективні проблеми. На початку духівник може керувати розмовою, але з часом клірик повинен брати ініціативу і звертатися до реальних проблем і питань, якими він живе. 

Фундаментом зв’язку духівника з кліриком є досвід віри, досвід «безкорисливої любові». Любов і акцептація духівником клірика повинна віддзеркалювати безмежну любов Бога до людини. Любов і акцептація є символом, знаком, що веде до безмежної любові Бога. Це основний елемент формації. Площина, в якій зустрічаються керівник і керований, є їхніми спільними пошуками Бога і Його волі, є їхнім спільним послухом Божому Слову. Духівник подає взірець слухання Божого Слова і розпізнавання Божого натхнення від дії злого духа і від своїх комплексів. Духівник повинен бути вчителем духовного розпізнавання. 

Якщо хочемо, щоб священики в служінні людям «природним способом» ставали духовними керівниками, як того бажає Церква, то духовне керівництво в семінарії не може бути формальністю.