1. Чи особа епохи просвічення є ідеалом людини? 

 

Під час філософської конференції, кілька років тому організованої Інститутом Філософії Університету А. Міцкевича в Познані, одна доповідачка, аналізуючи сучасну духовну ситуацію, запропонувала повернутись до особи епохи просвічення як до візії людини, яка – по її думці – може спрямувати формування сучасної людини в бажаному напрямку. Мається на увазі, що відхід від ідеалу особи епохи просвічення є причиною духовного нещастя сучасної людини. 

Які засновки такого бачення? 

Спробую описати її в основних елементах, тому що це концепція, яка надалі функціонує в культурі. Роблю протилежне твердження до постулату повернення до особи епохи просвічення, тобто вважаю, що функціонування цього ідеалу в культурі є однією з суттєвих причин загублення сучасної людини і утрудненням долання наслідків цього загублення. 

 

А. Автономна людина 

 

В четвертій тезі Виховання людського роду Лессінга читаємо: «Виховання не приносить людині нічого, чого б вона не могла мати сама з себе, тільки (завдяки вихованню) це відбувається швидше і легше. Отож Об’явлення не дає людському родові нічого, до чого би людський розум не дійшов сам; воно лише дало і дає йому найважливіші з цих речей раніше». 

Цей текст Лессінга виражає переконання епохи просвічення про автономію людини щодо іншої людини і щодо Об’явлення. Автономія, про яку йдеться, не є автономією людини, які відмовляється від допомоги і на певному етапі розвитку говорить як дитина: я сам, але автономія радикальної самодостатності: інша людина нічого мені не дає до моєї людської природи, чого б я не міг мати сам з себе; Об’явлення нічого не додає до людського знання, чого розум не міг би знати сам по собі. Інша людина лише скорочує час подорожі до знання, Об’явлення тощо. Ні людський вихователь, ні Божий Учитель людині не потрібні: вона самодостатня в своєму існуванні, самодостатня в пошуках найглибших знань. Повністю автономна людина не потребує нікого, щоб існувати, розвиватись і відкривати таємниці Всесвіту. 

 

Б. Людина по своїй природі є доброю 

 

Це другий елемент бачення людини епохи просвічення. Підтверджує і окреслює автономію: людина не потребує нікого, щоб бути доброю людиною. Інший із своїми вказівками й поученнями, Бог із своїми заповідями і обидва зі своєю любов’ю нічого нового не вносять. Автономна людина не потребує нікого, щоб бути доброю. Визнання, що людина є доброю по своїй природі означає, що їй вистарчає власної любові, щоб бути доброю. 

 

В. Людина – віддалений спостерігач 

 

Нічого дивного в тому, що ідеальним способом ставлення до зовнішнього світу людини епохи просвічення є реляція чисто предметного спостерігання на віддалі. Байдуже, чи буде це естетичне спостерігання, чи утилітарне; чи народиться подив, чи дуже приземлене прагнення володіння. Реляція з іншою людиною також не вийде поза межі оглядання предмету. Інший буде лише предметом для спостерігача. І тому особа епохи просвічення буде мати культ емпіричних наук. Вони дають можливість повно і методично реалізувати поставу віддаленого спостерігача. Віддалений спостерігач не є неповторною, єдиною особою, але повністю замінним елементом системи, якого можуть замінити навіть технічні прилади спостерігання. Реляція, яка з’єднує віддаленого спостерігача з оточенням, є реляцією – виражаючись граматично – між третіми особами: щось дивиться на щось і само може бути видиме іншим. Звичайно, що емпіричні науки не винні в тому, що їх методичні постулати підносяться до рівня ідеального способу ставлення до світу.