VI. БОЖЕ МИЛОСЕРДЯ В ПРИСУТНОСТІ ІСУСА НА ЗЕМЛІ У СЛОВІ І ТАЇНСТВАХ  

 

Ісус Христос пішов до Отця, але не залишив нас самих. Запевнив своїх учнів, що буде з ними аж до закінчення світу. Його присутність реалізується перед усім через дар Святого Духа, котрого послав на учнів згромаджених з Марією у Горниці, і котрого невпинно посилає на свою Церкву. Існує ще інший вид Його присутності, котрий також є пов'язаний з діяльністю Святого Духа: Ісус присутній посеред нас в своєму слові і таїнствах.  

1. Слово, котре дає любов та життя 

На початку спробуємо придивитися, чим було слово для людей Близького Сходу, серед котрий виникло Святе Письмо. Це допоможе нам краще зрозуміти важливість слова Божого в нашому духовному житті. Для грецько-римської культури слово було пов'язане з актом розуму, з ідеєю, з духовним поняттям, тому що для Семітів слово було пов'язане з подією, з якимось звершеним фактом, з історією. Вже на самому початку Святе Письмо говорить: І сказав Бог: "Нехай буде світло!" І настало світло(Вих. 1,3). Бог виговорив слово і виник всесвіт. Через слово Бога життя заіснувало. Початок сотворіння пов'язаний зі словом Божим, але не тільки. Вже від того моменту Бога можна розпізнати через слово, котре є подією, як це повністю побачимо в Ісусі Христі - Слові, котре стало тілом. Ціла історія спасіння пов'язана з діяльністю Бога, з Його словом. Можна навіть поставити знак дорівнює між тим, що чинить Бог та Його словом. 

Вибраний народ розпізнав це слово і відповів на нього в своїй історії, незважаючи на багато своїх зрад, адже був свідомий спасенного втручання Бога і святкував це в багатьох обрядах. Власне дякуючи Божому слову, народ Ізраїля міг постійно повертатися до життя. Мати говорить до немовляти, хоча воно ще нічого не розуміє, тому що її слова дають життя дитині, допомагають йому розвиватися. Дитина підсвідомо відчуває, що є важливе, що її хочуть, кохають і через це може дозрівати. Мовчання оточення могло б стати для дитини смертельним, та свідчило б про відсутність любові. Без любові не можливо жити. Звідси робимо висновок, що слово приносить любов та життя. По-іншому не може бути також зі словом Бога. Можна сказати, що ще в більшій мірі через слово Бога ніж через людські слова ми дозріваємо, ми ним створені, виховані, його споживаємо. Не самим лише хлібом житиме людина(Лк. 4, 4). Тим, що дійсно нас годує є слово, котре виходить з уст Бога. 

Святе Письмо є тільки малим, але дуже важливим, уривком цього слова, котре Бог виговорив в історії. Подібно є з тими ділами, котрі вчинив Ісус. Святий Іоанн говорить, що цілий світ н змістив би книг, в котрих треба було описати те, що Він вчинив (Ів. 21, 25). Однак те, що написано є чудовим подарунком Божого милосердя, адже є найпрекраснішим підручником, з котрого можемо вчитися розпізнавати діяння Бога в нашому житті, можемо вчитися, в який спосіб Бог сьогодні до нас промовляє. Адже це для мене найважливіше, щоб Боже слово міг я розпізнати та прийняти в моєму житті. Коли християнин слухає Божого слова, то розпізнає в ньому голос Божого милосердя, розпізнає голос Нареченого - Ісуса Христа. 

Однак розпізнавання Бога в Святому Письмі йде в парі з розпізнанням Бога в історії мого життя, в подіях, тому що перед усім тут Він об'являється, а Письмо якби підтверджує те об'явлення, показує, що так дійсно є, що Бог схоже діяв в історії певного народу, у величезній кількості подіях описаних на картках тієї Книги, що схоже діяв Ісус зі своїми учнями, що схоже діяв за апостольських часів, коли повставала Церква, і що схоже діє в нашому житті. Без знайомості цієї Книги не можливо пізнати, в який спосіб Бог діє в мені. Необхідно ще додати, що не йдеться тут про теоретичне знання, але про досвід віри, це означає, що потрібна необхідна діяльність Святого Духа, дякуючи котрому ця Книга не залишається мертвою літерою, але правдивим словом, котре дає мені життя. 

Другою суттєвою справою є те, що присутність Святого Духа перед усім пов'язана з Церквою, зі спільнотою Божого народу. Церква підтверджує правдивість досвіду свого народу і тому найперша моя зустріч з Ісусом через слово звершується у спільноті Церкви. Можемо досвідчити тієї основної правди, що так як Ісус був присутній серед своїх учнів, так є присутнім у своїй Церкві, а навіть в спосіб, котрий для нас може буди упривілейованим, тому що щасливі ті, які, не бачивши, увірували(Ів. 20, 29). 

2. Слово гостре, наче обосічний меч 

Присутність Ісуса у своєму слові приносить вірним незвичайні дари, перед усім показує нам правду про нас самих. Без Божого слова не могли б ми пізнати, кім дійсно є ми. Не йдеться тут тільки про пізнання, звідки прийшли ми і куди прямуємо, але яка є наша ситуація існування, тобто яка суть старої людини, яка в нас мешкає. Боже слово, як говорить св. Павло, має функцію схожу до обосічного меча, котрий проникає глибину духу і людської душі, може дійти до найглибших верств нашого я, де укрита правда, де укритий наш гріх. 

Це велике Боже милосердя, котре відслоняє частину таємниці неправоти, яка укрита в нас. Процес цей дуже болісний, тому що нашим глибоким прагненням є показуватись усім з найкращої сторони, закладати маски і не дозволити скинути з себе вбрання старої людини. Кожен з нас буде захищати образ доброї людини, доброго католика, котрий ніколи не вбив, не підпалив, чесно працює і в неділю ходить до церкви. Якщо слово безжалісно демаскує моє нутро, то не для того, щоб мене знищити, але щоб спасти. Спасіння є чимось іншим, ніж інтервенція Бога у справи грішника. Хто себе не відчуває грішником, хто вважає себе справедливим, тому не потрібно Спасителя. Здорові не потребують лікаря, лише хворі. (…) Бо я прийшов кликати не праведних, а грішників (Мат. 9, 12-13). 

В тому розпізнаванні себе як грішника, якому необхідне спасіння, допомагає Боже слово, котре на початку показує гріх вибраного народу, його невірність, зради, зривання союзу, егоїзм і величезну гордість. Звідси історія того народу та, звісно, окремих осіб, стає для мене дзеркалом, в котрому можу бачити себе, свої зради, невірності, ідолопоклонство, гордість відносно Бога і відсутність любові відносно інших людей. Боже милосердя не полягає на фальшивій жалості, котра примикає око на зло і не вміє його назвати по імені. Ісус бридиться фальшивих фарисеїв і випоминав їх гріх брехливості, називаючи їх побіленими гробами, котрі на зовні гарно виглядали, але в середині повні неправоти (Мат. 23, 27). Чинить подібно з нами, коли бачить в нас фарисейський фальш і брехню. Через своє слово звершує суд над нашим гріхом, а це осудження старої людини, яка мешкає в нас, а одночасно суд милосердя, через котрий народжується нова дійсність, нове життя. Найкращим прикладом цього осуду є слово з Нагірної проповіді, в котрому Христос показує постави нового створіння. Суд полягає на конфронтації наших постав з поставами самого Христа, тому що Він є тим новим створінням. Якщо зі щирим серцем дивимось на Його життя, життя нової Людини, а також на наше, мусимо признати наш гріх, наші помилки і стати перед Ним в покорі, щоб просити про пробачення, про милосердя, про дар нового народження.  

3. Безглуздя проповідування 

Ще є інший аспект Божого милосердя, який міститься в Божому слові, а саме той, що через нього приходить до нас найважливіша новина, на котру очікували усі люди. Цією новиною є слово Доброї Новини, котра проголошує, що Бог - любов і що Він прагне мого спасіння, що Ісус не прийшов, щоб мене осудити, але обдарувати життям. Правда ця є фундаментом нашої віри і без неї неможливий духовний розвиток людини, неможливе християнське життя. 

Святий Павло говорить: Тож віра із слухання, а слухання через слово христове(Рим. 10, 17). Отож бачимо, як потрібно проголошувати слово, як потрібне проголошення Доброї Новини, як потрібно нам безглуздя проповідування, без котрого ми не зможемо Богу дати відповідь. Проголошення Євангелія, св. Павло дуже доцільно назвав безглуздям, тому що проголошуване слово, хоча має силу збудження віри, однак залишає людину вільною і не маніпулює нею, до нічого не примушує, є повністю беззахисне, є безглуздям для мудрих цього світу. Бог міг би нас примусити своєю силою, але тоді не був би Богом любові. Він завжди приходить беззахисний, вбогий, а навіть коли хтось відкидає Його слово, то Він терпливий, чекає і намагається дійти до такого серця в інший спосіб, Він завжди дотримується віри (ІІ Тим. 2, 13). Єдиною Його зброєю є любов і милосердя. 

Можна ще сказати, що існує багато гріхів відносно Божого слова: коли з нього чинять право, коли його роблять більш радикальним або коли ним моралізується чи осуджується людей. Звичайно, що це вже не Боже слово. Багато людей, котрі згідно свого покликання мають його проголошувати, а не роблять цього, грішать занедбанням або фальшуванням слова, котре нам дано для спасіння, а не для маніпуляції або для власної користі.  

4. Сім знаків присутності Ісуса 

Знаками присутності Ісуса серед нас являються таїнства Церкви. Таїнство є видимим знаком, за котрим криється невидима ласка. Вона є даром, не котрий людина не заслуговує, але може на нього відкритися, увірувати в цей дар і прийняти його. З кожним таїнством пов'язана є особлива благодать, особливий дар. Так отож задумав Бог, щоб ті благодаті нам допомагали в виконанні свого покликання тут на землі, а одночасно, щоб нам допомагали в дорозі до неба. 

Першим і найважливішим таїнством є Хрещення. Видимий знак трьохразового занурення у воді або трьохразове полиття водою означає велику благодать участі в смерті Ісуса і в Його воскресінні. Подібно як Ісус був вбитий і покладений в гріб, так і охрещений отримує невидиму благодать смерті старої людини, поховання його в водах хрещення, і покликання до життя як нову людину на зразок воскреслого Господа. Звершується тут правдива переміна, найбільша, яка може за існувати в людині. Можемо її прирівняти тільки до тієї переміни, яка наступає в Євхаристії, коли хліб і вино стають Тілом та Кров'ю Христа. Тайна це велика і тільки через віру можемо її прийняти. Існує одна важлива проблема, з котрою зустрічається кожен з нас, а саме в дозрілому віці видно розголос між тим, що звершилося на хрещенні, і практикою життя. Відповідь на цю проблему знаходимо, коли аналізуємо наше виховання до віри, тому що те, що звершилося під час хрещення можна порівняти до зерна, в котрому є нове життя, яке вимагає турботи і догляду, відповідних умов, води, мінералів, сонця, щоб могло повністю дозріти і принести плід. Якщо в нашому дитинстві і на окремих етапах нашого розвитку людяності не було одночасно турботи про глибокий розвиток віри, не тільки через слово, але також через свідоцтво життя батьків і близьких, то зерно нашого хрещення могло не розвинутися або залишитись тільки як карлувата рослина. Тоді не має чого дивуватися, якщо в дозрілому житті не видно в нас нового життя. Зерно чекає на відповідні умови розвитку, щоб воно стало дозрілим, і Церква має їх. Тими основними елементами є Боже слово, літургія і спільнота Церкви. З певністю користаємо з тих дарів, але можемо себе запитати: в якій мірі? Ісус більше нічого не прагне, як тільки щоб благодать хрещення приносила найпрекрасніший плід, котрим є любов, подібна до Його любові. 

Миропомазання, котрого зовнішнім знаком є помазання єлеєм, котре здійснює єпископ, несе з собою особливу благодать Святого Духа, котрий чинить з нас дозрілих християн, здібних давати свідоцтво Ісусові в щоденних поставах, до проголошення Євангелія, а навіть до свідоцтва крові. Миропомазання - це як би ратифікація в дозрілому віці того, що дитина отримала в хрещенні, свідоме прийняття дару і прагнення, щоб Святий Дух закінчив в нас діла освячення, розпочатого на хрещенні. 

Євхаристія є особливим таїнством любові Бога до нас. Видимий знак хліба та вина показує незвичайну благодать Божого милосердя для нас, тому що є знаком Його смерті і воскресіння. Хліб та вино стають під час святої Меси Його Тілом та Кров'ю, і в такий спосіб поживою, котра дає життя і силу для виконання волі Бога. В попередніх роздумах багато було мови про Євхаристію, тому на цьому закінчу. 

Таїнства священства і подружжя являються видимими знаками певної благодаті, котра потрібна до реалізації дуже важливого покликання в нашому житті. Це покликання до створення сім'ї, щоб там дозрівало життя, щоб там переказувати віру, щоб правдиво християнські цінності формували нову людину. В цьому також має допомагати священство. Тому потрібна також благодать, яка пов'язана з цим таїнством для вибраних Христом, щоб могли допомагати Божому народу, живлячи його таїнствами і проголошуючи йому слово. 

Таїнство хворих несе благодать для усіх терплячих, щоб у важкій ситуації не сумнівалися в любов Бога і не хиталися у вірі, але всупереч, щоб вміли свої страждання поєднувати з Ісусом, а якщо їх Бог кличе до вічності, щоб було зміцнені в цьому переході до дому Отця. 

На кінець залишив я обговорювання таїнства покаяння, тому що воно являється особливим знаком милосердя Ісуса. Можемо його назвати таїнством милосердя, тому що дійсно милосердя Боже реалізується в ньому через прощення гріхів. Не треба пригадувати, що найбільшою нашою проблемою, а одночасно найбільшим терпінням, якого досвідчуємо, є гріх та його наслідки. То він спричиняє відлучення від Бога, котрий є джерелом життя, а з цієї причини знаходимось в ситуації рабів, людей, котрі живуть в темряві, у безглузді і котрі дуже страждають. Дуже часто трапляється, що живучи без Бога не розуміємо нашого терпіння і тут намагаємось знайти винуватих за це. Мусить прийти до нас благодать, щоб визнати себе за грішника, щоб Боже милосердя могло нас огорнути. Тому в таїнстві покаяння найважливішою справою є навернення, котре розпочинається, коли стаємо в правді перед Богом. Тільки перед Ним можемо стати без страху, тому що тільки Він - любов, котра не осуджує, але спасає. Тому другим кроком в наверненні є віра в незаслужену любов. В прийнятті цієї правди завжди товаришує нам споглядання Хреста Ісуса, власне з Хреста ці правди випромінюються. Хрест Ісуса з одного боку є судом, як вже про це згадували, то з другого боку - об'явленням найбільшої любові, котра прощає ворогам. Коли ми приступаємо до таїнства покаяння як грішники, котрі прагнуть навернення, тому що почули слово, яке кличе до цієї постави, можемо бути певні, що не будемо відкинені, осуджені, але прийняті в прекрасний спосіб, котрий характеризує постава батька з притчі про блудного сина. Бог не перестає чекає з любов'ю і журбою на наше повернення, на кожен відрух скрухи, визнання своєї помилки і відкриває свої рамена, щоб нас прийняти, щоб повністю забути минуле. Бог, пробачаючи, повністю забуває, не вираховує минулого, але радіє разом з цілим небом з нашого повернення. Поєднання з Богом можливе дякуючи Ісусові, дякуючи Його смерті та воскресінню, тому що це джерело не тільки таїнства покаяння, але одночасно джерело усіх таїнств і благодатей з ними пов'язаних. Присутність Ісуса в цьому знаку пробачення показує Боже милосердя, котре дозволить, щоб того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому (ІІ Кор. 5, 21). 

5. Предивне таїнство Церкви 

Крім семи згаданих знаків, існує ще один, котрий виконує виняткову місію об'явлення сьогодні світові Божого милосердя. Місія ця міститься в цьому знаку, щоб світ міг досвідчити того, чого ніде не міг зустріти, тобто досвідчити абсолютно незаслуженої любові і милосердя Ісуса. Тим знаком є сама Церква, саме тому що Ісус ототожнюється з Церквою, що дві в одному тілі. Через це таїнство подружжя має бути об'явленням любові Ісуса Нареченого до Церкви Нареченої, з котрою Христос заручається на дереві хреста. Ісус так ототожнюється з Церквою, що хто переслідує Церкву, переслідує самого Ісуса. "Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?" Він запитав: "Хто ти, Господи?" А той: "Я - Ісус, що його ти переслідуєш(Ді. 9, 4-5). 

Отож яка місія Церкви? Про це говорить Ісус: Ви - сіль землі (…). Ви - світло світу (…). Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачили ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі (Мат. 5, 13-16). Церква має місію бути світлом, щоб загубленому людству об'являти правдиве світло, котре є на обличчі Христа. Це єдине світло, котре Бог запалює для людства в своєму Синові. Його обличчя випромінює любов'ю, Його обличчя переоране, опльоване, знищене - промінює красою, тому що Він ті усі зневаги прийняв за нас, з любов'ю до нас, до цілого людства. 

Таке саме світло має випромінювати Церква. Церква є найбільшим об'явленням любові Бога для людини, Церква є знаком, таїнством, як про це нагадав ІІ Ватиканський Собор в догматичній Конституції про Церкву Lumen Gentium: світло для народів, котре вирито на обличчі Христа. Можемо однак точніше назвати ті добрі вчинки, про котрі говорить Ісус. Тими вчинками, тим світлом є ЛЮБОВ та ЄДНІСТЬ. Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас (…). З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати (Ів. 13, 34-35), також: Отче, (вчини) щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав (Ів. 17, 21). Через любов схожу на любов Христа і через єдність, котра має проявитися у спільноті Церкви, світ побачить Боже милосердя і в нього увірує. Церква буде виконувати свою місію об'явлення іншим Божого милосердя, приблизиться до Нього і в Ньому буде шукати порятунку. Та місія є на стільки поважною, що без Церкви, без того знаку існуючого серед народів неможливим є, щоб світ увірував в любов Бога, в то що Він дійсно втручався в історію людини через свого Сина Ісуса. Той самий Ісус вчора і сьогодні, і той самий назавжди далі об'являє, через свою Наречену-Церкву - нескінченне милосердя Отця. 

В нашій молитві, після цих роздумів, просимо про благодать зрозуміння, яким великим даром є Ісус, який сьогодні діє через своє слово, через таїнства, через Церкву. Помолимось про дар Святого Духа, щоб ми стали схожими на Ісуса, щоб ми в наших виборах, поставах ставали також знаком, таїнством Його милосердя.