IV. БОЖЕ МИЛОСЕРДЯ В НАВЧАННІ І ДІЛАХ ІСУСА ХРИСТА  

 

Ісус Христос є іконою невидимого Отця, тому що ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, той об'явив(Ів. 1, 18). Ісус подібно виразився в розмові з Филипом: Хто мене бачив, той бачив Отця(Ів. 14, 9). Так ось, намагаючись показати Боже милосердя, можемо наново споглядати на Сина, тому що в Ньому Отець відслонив правду про себе і найбільш виразив свою істоту. Тією істотою, природою Бога - любов; Бог - любов, і вона має своє лице, своє конкретне ім'я. Милосердя має своє ім'я, тим іменем є сам Ісус Христос. Спробуємо спільно задуматися, в який спосіб Ісус об'явив милосердя Отця у своєму земному житті, як це милосердя Отця відслоняється через навчання та діла Ісуса.  

1. Милосердя в укритому житті 

Ісус, як кожна дитина, зростає в сім'ї, але це особлива сім'я. Марі та Йосип знають, що Той, котрого Вона народила у Вефлеємі, є Сином Всевишнього. Однак Ісус не буде мати жодних привілеїв в своєму земному житті і підпорядкується праву зростання, як кожне інше дитя. Цю тайну Марія роздумує в своєму серці і з певністю очима віри бачить Бога, котрий так є покірний, що дозволяється закритись у рамках бідної сім'ї. Сім'я Ісуса - як кожна сім'я - має свої проблеми, своє терпіння, свою історію. Ісус піддається історії, часу зростання, без нетерпеливості, як це часто буває з нами, що хочемо відразу стати дорослими, ефективними в ділах, відразу мати результати, займати в суспільстві важливі посади. 

Ісус досконало розуміє, яке місце на світі є найважливіше. Тим особливим місцем, на котрому можемо повністю відпочивати, є воля Отця. Вже як малий хлопчик це доказав, коли вирушив в паломництво до Єрусалиму разом з Батьками на єврейське свято Пасхи. Залишається там непоміченим, щоб про Божі діла розмовляти з вченими в Праві. Коли Марія та Йосип знайшли Його, відповідає: Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого (Лк. 2, 49). 

Справи ті для Ісуса найважливіші. Але ті справи, це не тільки залишатися в Єрусалимі, але перед усім підпорядкування тому ритму Назарету, котрий в тому часі не мав доброї репутації. Бути в справах Отця, це означає бути послушним увесь час, також послушним Марії та Йосипу в домашніх обов'язках, схованим перед світом, в досконалому приниженні себе і обрання останнього місця в суспільній ієрархії. Боже милосердя полягає тут на тому, що Ісус показує нам, що історія нашого життя - навіть того найпростішого, без криків та галасу, коли ми не помічені та пропущені - є досконалим місцем зустрічі з Богом, є місце Його діяння. Святий Павло говорить: За усе дякуйте (І Сол. 5, 18). 

2. Мов той голуб, з неба сходив і перебував над ним 

Свою публічну діяльність Ісус розпочав від хрещення в Йордані. Входить до води і просить Іоанна про хрещення Його. Стає поміж грішників, щоб в такий спосіб об'явити те, що переростає людське розуміння, об'явити найпрекраснішу правду, що Бог не бридиться людиною. Ісус стає в Йордані, щоб унаочнити свою волі віддати своє життя за кожного. В такому покірному жесті вже маємо заповідь найбільшої події, яка відбудеться, про котру також говорить св. Іоанн: Ось Агнець Божий(Ів. 1, 29). Ісус - Агнець, котрий бере на себе гріхи світу. Вже на багато століть раніше Ісая заповідав покірного Слугу Яхве, котрий візьме на себе наші страждання, котрий буде нести наші терпіння, котрого вб'ють за наші гріхи. В четвертій Пісні про Слугу Яхве точно описані страждання Ісуса і тепер вони виконуються. 

Прийшов на землю Той, хто приніс народам Право, а буде це право милосердя. Тут в Йордані стає очевидним, що Ісус не прийшов осудити, але дати життя. Люди, які стоять у воді, не розуміють яка важлива подія звершується між ними, що ось вже об'явився Спаситель. Залишиться це ще для багатьох тайною, однак важливим є те, що цю тайну сповіщає голос Отця. Голос цей є для нас, щоб ми змогли побачити, чому Отець вподобав Сина. Відповідь одна: тому що Отцю подобається така любов, котра на себе візьме гріхи інших; саме така любов є в Отці, а Він її розпізнає в своєму Сині. Син показує милосердного Отця. Саме це є об'явленням, на котре чекаємо, на котре чекає цілий світ.  

3. Покликання учнів 

Щоб виконати Божий план спасіння, Ісусові необхідні помічники. Звичайно, що міг би це зробити сам, але на цьому полягає Його любов, що хоче в цю справу, котра однак стосується саме нас, задіяти зацікавлений. Ісус хоче, щоб учні, котрих вибере, спочатку самі досвідчили ким Він є, і з цим особистим досвідом ділились з іншими та проголошували царство, котре самі скоштували. Ісус Христос не вибирає учнями виняткових людей, котрі мали якісь надзвичайні здібності, надзвичайні прикмети. Можна сказати, що Він вибирає найслабших, простих людей, щоб через це об'явити свою міць над серцем людини. Святий Павло навіть скаже, що Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних (І Кор. 1, 27). 

Ісус вибрав Перта, котрий Його зрадив, Якова та Іоанна - синів грому, Матея митаря, Юду, котрий Його продасть за тридцять срібників, Фому, який сумнівався та інших, котрі в хвилину випробування на хресті покинули Його і повтікали. Дивна ця Божа педагогіка, але можемо зробити висновок та одночасно радіти, що Він вподобав собі слабке, що ми не мусимо бути винятковими, щоб він нас кохав. Боже милосердя об'являється саме в тому, що вподобав собі те, що не місце, щоб доступилися до нього усі, а особливо малесенькі. 

Існує багато сцен про покликання учнів, а особливо одна характеризує милосердя Ісуса, котрому не перешкоджають гріхи людини ані її слабкість, щоб покликати її йти за собою. Після чудесної ловлі риби Петро, здивований могутністю Ісуса, почувається малим перед лицем Його величності та святості, тому просить Його, щоб відійшов від нього, адже відчуває себе негідним, щоб піти за Ним. Ісус заспокоює його, говорячи: "Не бійся, Петро, від нині людей будеш ловити". Таку великодушність має тільки Бог, тільки Він може до кінця зрозуміти тайну нашої малості і неправоти, і залишити це за собою, одночасно дивлячись на серце людини і знаючи, що - перемінене ласкою - здібне пожертвувати себе Йому і виконати Його волю.  

4. "Нагірна проповідь" - серце цілої Євангелії 

Те, що Ісус сказав на Горі Блаженств є найпрекраснішою промовою, яка будь-коли була проголошена на цій землі. Ця промова, резюме цілого навчання Ісуса, одночасно показує, ким Він є. Можна сказати, що в цій проповіді наш Господь відслонює тайну Свого серця, тайну Свого милосердя. На цю проповідь треба дивитися з правильної перспективи, тому що існує небезпека, що відчитаємо її як моралістичний текст, в котрому Ісус заохочує нас до того, щоб ми власними силами поступали в побідний спосіб. Існує також інша небезпека, що цю проповідь - настільки величну - почнемо мінімалізувати і вчинимо з неї щось на нашу мірку, на наші слабкі можливості. 

Отож, як маємо підійти до цієї проповіді, щоб вона стала для нас дійсним об'явленням Божого милосердя, котрим Він хоче задармо виповнити наше життя? Перед усім маємо до неї підійти з покорою і вірою, тому що те, що нам об'являє Ісус, є найбільшою мудрістю, яка перевищує те все, що дотепер видумала людина. На чому полягає красота цієї проповіді? В любові та милосерді. Спочатку в Божому милосерді до людини, тому що небесний Отець живить птахів і одягає польові лілеї(Мат. 6, 30) і якщо про них так турбується, то чи не більше про людину? Турбота Бога про нас полягає не тільки на тому, що будемо мати що їсти та в що одягатися, як польові лілеї. Бог хоче нам зробити щось величніше, хоче, щоб ми стали подобою образу Його Сина. Який це образ? Це образ нової людини, котра є: вбога духом, тиха, голодна та спрагла справедливості, милосердна, чистого серця, миротворцем, переслідувана за правду. Ця нова людина, це сам Ісус Христос. Його образ виходить з цієї промови і показує красу Божого Сина, та одночасно заповідь, що Він хоче нас вчинити на свою подобу, що найбільшим прагненням Його серця є те, щоб ми стали до Нього подібні і дозволили формувати себе через діяння Святого Духа. 

Можемо далі споглядати образ Божого Сина, особливо найпрекраснішу рису Ісуса, котрий опирався злу і дозволив, щоб людські гріхи прибили Його до хреста. Думаю, що це вершина об'явлення Божого милосердя. В цілій історії спасіння постава Ісуса є найбільшим об'явленням любові Бога, котрий не опирався злу, котрий любив недругів. Звичайно така постава може в нас збуджувати обурення, тому що ми маємо в собі людську інтуїцію справедливості, котра нам підказує, що на зло треба нам реагувати справедливістю, тобто покаранням. Зате Бог має іншу інтуїцію, котра нас обурює, тому що Бог не відповів злом, але прощенням, милосердям. Ісус Христос на своєму тілі показав ту науку, що це означає не опиратися злу, коли на Нього впала несправедливість, коли забрали в нього вбрання, добре ім'я, а на кінець життя. Ісус не просить Отця помститись тим, котрі Його розіп'яли, але навпаки - просить про милосердя для вбивць, для нас. 

Зануритися в Божому милосерді, це означає спочатку прийняти за найбільшу мудрість цю поставу Ісуса, тобто захопитися такою поставою, котрої не знає світ. Світ не знає милосердя. Спочатку признати це за мудрість, а потім просити Ісуса, щоб ця Його постава могла втілитися в наше життя, щоб ми стали на подобу образу Божого Сина. І це цілий смисл Нагірної проповіді. Ісус прагне подарувати нам цю поставу, котру втілив в своєму житті для нас. Ми можемо в це повірити і прийняти цей дар від нього.  

5. Притчі 

В Нагірній проповідіми побачили самого Ісуса, котрий показав нам повноту Божого Милосердя. Цю правду про милосердя Отця показав також в притчах. Чому Ісус використовує притчі? Для того, щоб побачити з якими намірами слухають Його люди. Спосіб, в який відбираємо слова Ісус, показує наше серце. Треба дослідити, з якими намірами Його слухаємо. Фарисеї слухали Його з фальшивим серцем, намагались спіймати Його на слові, щоб провести над Ним процес, хотіли знищити Його. Однак для тих, хто Його слухав з простим та покірним серцем, притчі являються об'явленням правдивої мудрості самого Бога. 

В Євангелії міститься багато притч. Говорять вони про великі тайни, хоча найчастіше це притчі про Боже царство, котре надходить разом з пришестям Христа. Існують також Притчі про Боже милосердя, а проголошує їх Євангеліст Лука. Особливо йдеться про три притчі від Луки, котрі в хвилюючий спосіб об'являють правдивий вимір багатства Божого милосердя. Ісус Христос говорить їх в конкретному контексті, коли фарисеї сміялися з Нього, одночасно обурювалися, бо перебував серед митарів та грішників. Ці притчі, котрі подає Св. Лука (грек, що не належить до вибраного народу) відкривають ще інший вимір: говорять про загальне спасіння, тобто це означає, що Боже милосердя - котре спочатку Ісус об'явив Ізраїлеві, а вони його не прийняли - переходить на язичників, котрими для Євреїв являються митарі та грішники. Постава вищості та погорди для інших є не притаманна Ісусові, тому з такою силою буде об'являти милосердя Отця, котрий кохає усе те, що мале та слабке. 

На початку Ісус розповідає про загублену вівцю. Добрий Пастир залишає стадо, щоб йти шукати тієї одної, котра загубилася, а коли її знаходить, бере на плечі і повертається додому, запрошує друзів і сусідів, щоб разом радіти зі знайденої овечки. Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев'ятдесят дев'ятьма праведниками, що їм не треба покаяння(Лк. 15, 1-7). Тут йдеться про грішника, якого Ісус прийшов шукати на землю, щоб взяти його на свої плечі і привести до дому Отця. Людина, котра була зранена гріхом, не може власними силами повернутися до первісної справедливості, втраченої в раю. Тому діло спасіння, котре звершує Ісус Христос, полягає на віднові людини, на переміні її серця, на наверненні. Фарисеї, корті вважалися за справедливих, не могли зрозуміти необхідність спасіння. Для них завжди обуренням буде милосердя, котре об'являє Спаситель. Вони ставлять себе поза спасінням, коли вважають, що спасає їх право, котре виконують. Однак для малих та слабких є інакше. Доброю новиною є те чудове об'явлення Божого милосердя, яке показує Ісуса в тих притчах. 

Наступною притчею Ісуса є загублена драхма, котра має подібне до першої значення. Величезна радість панує від знайденої драхми. Така радість огортає ціле небо, коли Спаситель знаходить одного грішника. 

Найпрекраснішою притчею про милосердя Отця є притча про блудного сина. Варто придивитись цій притчі ближче. Спочатку дивимось на поставу батька. Те, що є найбільш характерне в ній, це обдарування свободою. Не має любові, коли другій особі відбираю свободу, якщо маніпулюю її почуттями, шантажую, якщо її в будь-який спосіб обмежую. Батько віддає синові частину маєтку, котра йому належить. Це також є певне вимога справедливості відносно сина. Відхід з батьківського дому, тобто відхід від коріння, від джерела, з котрого син міг черпати щастя, чинить, що занурюється він у велике терпіння. Можна сподіватися, що батько передбачив такий сценарій, тобто терпіння сина, але дозволив, щоб той здобув цей досвід, тому що тільки тоді сам зміг переконатися, чим є життя здалека від Бога. В поставі батька віднаходимо небесного Отця, котрий так само поступає з нами. Обдаровує нас свободою. Дає нам маєток, котрий Ісус вислужив на хресті. Бог на хрещенні нам дав Святого Духа знаючи, що такий маєток прогайнуємо, що ту спадщину проміняємо на миску сочевиці, все-таки Бог ризикнув сподіваючись, що все те, що сталося з блудним сином, станеться з нами, що маючи досвід такої любові, будемо готові повернутися до Бога. 

Спогляньмо ще раз на найпрекраснішу сцену повернення сина, тому що вона в найдосконаліший спосіб показує самого Бога, котрий чекає, котрий виходить з дому, котрий виглядає через вікно. Це означає, що Він не відмовився, не перекреслив сина, що тільки Він глибоко вірить в людину, в її остаточне призначення, тому що він створив нас для себе і було б найбільшою катастрофою, якби не віднайшлись ми в Богові. Сцена повернення сина переповнена динамізмом. Коли батько з далека побачив сина, вибіг йому на зустріч, кинувся йому на шию і поцілував його. Син намагається виговорити приготовлену раніше промову, але батько не дозволяє йому цього зробити, як би хотів йому сказати, що це неістотне, що зараз треба радіти і веселитися, тому що син знайшовся близько джерела життя. 

При цій нагоді варто звернути увагу на старшого брата, котрий представляє єврейський народ і усіх, котрі вважалися за справедливих. Зовні той старший брат є люблячим сином, але приглядаючись йому з близька, бачимо, що та його любов до батька була фальшива. Він осудив батька, коли повернувся брат, дорікав батькові за надмірну доброту, батьківське милосердя його обурювало. Така постава з певністю для нас не чужа: коли обурює нас поведінка інших, і коли бачимо, як до Бога повертаються віддалені. Маємо до Нього претензії, що мусить до нас краще віднестись, тобто дати нам більше як одного динара, тому що від ранку працювали. Однак Божі дороги інші від наших, зрозуміємо це тільки тоді, коли хоч трохи пізнаємо, чим є милосердя. 

Саме сцена повернення сина показує суть Божого милосердя. Батько глибоко зворушився, тільки це не сентиментальне зворушення, це внутрішнє Його зворушення, як говорить Святе Письмо. То зворушення не пов'язане з почуттями, з серцем - як подає латинський вираз misericordia. Єврейське слово rahamim - милосердя має той самий корінь, що і матка, а це означає, що милосердя більш пов'язане з народженням. Бог народжує нас наново. Його милосердя чинить, що стаємо новими людьми, новим створінням, а це найкращий Його дар для нас грішників. 

6. Митарі та грішники 

Правда про Боже милосердя, котра показана у вчинках та навчанні Ісуса, не була би повною, якщо б не пригадати на цьому місці тих сцен з Євангелія, в котрих це милосердя найбільш помітне. Йдеться про відношення Ісуса до грішників та митарів. Добре б було разом задуматися над тим, ким були митарі. Це була група в суспільстві, котру найбільше ненавиділи Євреї, тому що вони співпрацювали з римськими окупантами, а також були шахраями та хижаками, котрі на людській біді здобули маєтків. Як до них не відчувати відрази і як не відокремлюватись від них, щоб в такий спосіб не дозволити на схвалення їх нікчемної поведінки. 

Однак Ісус не дотримується нашого способу розуміння, не думає категоріями нашої справедливості. Для нас грішник, митар - це людина, що використовує інших і за це повинна відповідати. Якщо хтось грішить і отримує в такий спосіб насолоду, то повинен понести покарання. Ісус інакше дивиться на гріх. Він знає, що з ним не пов'язане жодні блага чи будь-яка користь для людини. З гріхом завжди пов'язане терпіння та смерть. Тому грішник - це людина нещаслива і з цієї причини гідний жалості та милосердя. Ісус тому і перебуває посеред грішників та митарів, оскільки Він знає, в якій страшній ситуації вони знаходяться. Бог говорить хіба ж мені смерть грішника мила, а не те, щоб він відвернувся від своєї поведінки та й жив(Єз. 18, 23). Бог не може дивитися, як Його діти помирають від гріха, і тому Ісус завжди буде серед них перебувати, щоб вони могли розпізнати його любов і навернутися. Чи може когось за собою потягнути погорда та прояв зневажливості? 

Головною проблемою залишається те, що я дивлюсь на себе як на грішника, тому тоді напевно буду очікувати пробачення, буду прагнути, щоб Бог не пам'ятав моїх гріхів. Може тоді відкрию в інших грішниках людей гідних милосердя, а не осуду. Фарисеєві належить особливе ставлення зі сторони Бога, тому що він цього заслуговує. Йому потрібне милосердя. Він робить Богу прислугу. Тільки людина бідна, грішник, мала в своїй безрадності і в своїм терпінні може відкритися на благодать, тому що приймає правильну поставу перед Господом, в такому місці, з котрого тільки можна кричати про милосердя. 

Не можливо в такому короткому розважанні хоча б поверхово придивитись усім ділам Ісуса і Його науці. Святий Іоанн сказав, що самий світ не змістив би написаних книг(Ів. 21, 25). Однак навіть ті події, про котрі говорили ми сьогодні, спонукують нас до глибшого подиву і до вдячності за дар Божого милосердя, котре об'явив Ісус Христос. Просімо про ласку зрозуміння суті цієї любові.