… як не покаєтесь…  

 

Лк. 13, 1-9: «1 Того ж часу прибули деякі й розповіли йому про галилеїв, що їхню кров Пилат змішав з їхніми жертвами. 2 Озвавшись, він сказав їм: “Гадаєте, що ті галилеї, тому що таке постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеї? 3 Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само. 4 Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх забила, гадаєте, що були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму? 5 Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само.” 6 І він розповів їм оцю притчу; “Один чоловік мав смоковницю, посаджену в його винограднику. Прийшов він і почав плода на ній шукати, та не знайшов. 7 Тоді він сказав до виноградаря: Оце три роки, як я приходжу, шукаючи плода на цій смоковниці, і не знаходжу. Зрубай її: нащо й землю займає ще? 8 А той озвався до нього: Пане, лиши її ще на цей рік: я обкопаю навкруг неї і обкладу гноєм. 9 Може, щось вродить нарік, а коли ні, то ти її зрубаєш.”»  

Поміркуймо над звичайним людським світоглядом. Якщо людині живеться добре, вона всім задоволена, ні на що не нарікає, то чи вона часто задумується про сенс життя і про сенс конкретних подій – чому все так, а не інакше, у цьому є якісь глибші причини чи все котиться само собою без якихось глибоких причин чи законів, які лежать під цим усім? 

А коли людині погано, постійно в житті не везе, хвороби, матеріальні проблеми або раптова біда, що вона тоді робить? Спочатку намагається вийти з актуальної ситуації своїми силами, тоді кидається по допомогу до інших людей, тоді шукає допомоги в надприродних сил – молитви до святих, які відповідають за ту сферу людського щастя, в якій сталася біда, дає на Службу Божу, ходить на відчитки, до екзорцистів, які мають дар вимолювати в Бога щастя. Якщо й це не допомагає, то тоді ворожки, екстрасенси, які знімають родові прокляття або те, що відьми «поробили». Таке наше богомільне християнське життя, принаймні у деяких воцерковлених. Якщо і це не допомагає, то людина врешті заспокоїться, прийме свою ситуацію і пробує дати собі раціональну відповідь або вигадати її – чому моє життя саме таке. Прості та зрозумілі відповіді, які часто дають моральні авторитети, дає ілюзію полегшення. 

1 Того ж часу прибули деякі й розповіли йому про галилеїв, що їхню кров Пилат змішав з їхніми жертвами. 

Ввійдімо в ситуацію євреїв. Ті, які загинули від мечів римлян, це їхні герої, їхня «Небесна сотня». Вони принесли Ісусові тільки звістку про те, що сталося, чи хочуть почути від Нього розумне пояснення, глибший релігійний сенс, який розвіє їхні сумніви й внутрішні роздвоєння? А які в них можуть бути внутрішні роздвоєння? Роздвоєння між вірою в голові й вірою в серці. Віра в голові: «Бог за добре нагороджує, а за зле карає. На все Божа воля». Віра в серці: «Ненависть до римських окупантів, бажання помсти, справедливості». З одного боку, теоретичне ототожнення біди з гріхом, з другого – практичне несприйняття актуальної біди як кари за гріх, як Божої волі, несприйняття себе як грішників. Святе Письмо наповнене богонатхненними цитатами про Божі благодаті для справедливих і кари для безбожних. Але там є й інший текст: «В днях марноти своєї я всього набачивсь: буває справедливий, що гине в своїй справедливості, буває й безбожний, що довго живе в своїм злі» (Проп. 7, 15)

Або принцип «Бог за добре нагороджує, а за зле карає» має винятки, або якщо це універсальний закон, то наше розуміння справедливості, добра і зла фрагментарне, неповне. 

Ісус, усвідомлюючи їхній внутрішній стан, не чекає на запитання, а відразу говорить: 2 Озвавшись, він сказав їм: “Гадаєте, що ті галилеї, тому що таке постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеї? 3 Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само.  

Чи слова Ісуса зрозумілі, чи це однозначна відповідь? Як людська логіка буде їх сприймати й інтерпретувати? Стан людського гріха та гріховності Він переносить на весь народ – в аспекті гріха всі однакові, всі грішні. Отож Божа справедливість вимагає тотального знищення всього народу. Покаяння – єдиний порятунок. 

Відразу Він подає інший образ: 4 Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх забила, гадаєте, що були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму? 5 Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само.”  

Чим цей образ відрізняється від першого? У другій картині нещасний випадок, немає конкретного винуватця, якого можна звинувачувати в своїх бідах. Немає збудника ненависті й помсти. Друга картина не викликає негативних емоцій та обурення, отож людина має можливість безпристрасно поміркувати про цю ситуацію і над словами Ісуса, який ототожнює ці два випадки в аспекті гріховності людини, але наголошує не на причинах біди, а на покаянні. 

Закон «Бог за добре нагороджує, а за зле карає» – це закон карми: моє теперішнє детерміноване моїм минулим, отож уся увага спрямована в минуле, всі причини знаходяться у минулому і там слід шукати глибший сенс свого актуального стану. Майбутнє не існує, точніше – воно буде, але воно залежить від минулого й теперішнього, але якщо я визнаю закон карми як абсолютний закон, то майбутнього немає в моїй свідомості, я зосереджений на очищенні минулого, відробляю карму або відмолюю гріхи – залежно від того, буддист я чи християнин. Внутрішня віра у цьому випадку однакова як у буддиста, так і в християнина, хоч перший молиться до побіленої стіни (Бога немає), а другий – до розмальованої (Бог і святі). 

Християнська доктрина визнає закон карми, але як частковий закон, який частково може пояснити якийсь фрагмент дійсності. Бог діє на кожну людину в індивідуальний та самобутній спосіб, і в одних випадках закон карми можна виразно прослідити в житті індивіда, а в других випадках – він або не діє або ми його не розуміємо. Необхідно взяти до уваги ще й майбутнє. Мета Бога – довести людину до Божого Царства, і те, що ми сприймаємо як біду й шукаємо причину цієї біди в минулому, може бути Божою педагогікою, Божою благодаттю, яку неможливо з’єднати з минулим на засаді причинно-наслідкового зв’язку. Християнський Бог – Таїна, і шлях, яким Він веде кожну людину – також таїна. І ми можемо пізнавати й зглиблювати цю таїну безконечно. 

Дійсність Бога і дійсність людина набагато складніша від наших уявлень і релігійних доктрин. Ісус не пояснює цю дійсність, а спрямовує слухачів до покаяння і до глибшого розуміння покаяння. Покаяння у загальнорелігійному розумінні – це рівень етики й моралі й побожних релігійних актів та вчинків, тобто практика і горизонтальний вимір. Якщо проаналізуємо грецький відповідник покаяння, то каятися означає не зовнішнього, а внутрішнього світу людини – мислити глибше, переосмислювати, дивитися по іншому на світ, змінювати світогляд. Тобто вертикальний вимір і внутрішні зміни. А це набагато важче, ніж зовнішні вчинки. Зовнішні вчинки залежать від людської волі, їх можна робити добрими намірами і зусиллями волі. Внутрішні вчинки і глибокі внутрішні зміни – це дар Божої благодаті, яку я не осягну одними прагненнями і зусиллями волі, можу лише відкрити серце на цей дар. 

Далі притча про смоківницю або про Боже милосердя, яке дає людині час на покаяння.