«Ось Агнець Божий»  

 

Ів. 1, 35-37: «Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів. Угледівши ж Ісуса, який надходив, - мовив: «Ось Агнець Божий». Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом»

Сьогодні у церковній мові частіше можемо почути термін «тотожність»: тотожність Церкви, тотожність чернечого Згромадження тощо. Поміркуймо над поняттям «тотожність духовного провідника». Під тотожністю можемо розуміти автентичність, справжність, компетентність тощо. Тема дуже широка й розгалужена. Зосередимось тільки на двох аспектах тотожності духовного провідника – зв’язок з Ісусом Христом і місія, беручи за взірець Йоана Хрестителя. 

Перша зустріч Йоана Хрестителя з Ісусом Христом відбулась ще у лоні матері. Йоан впізнав Спасителя, зрадів, радість і розуміння передалось також і його матері: «Єлисавета сповнилася Святим Духом і викликнула голосом сильним: Благословенна ти між жінками й благословен плід лона твого. І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого? Ось бо, як голос твого привітання залунав у моїх вухах, дитина з радости здригнулась у моїм лоні» (Лк. 1, 41-44). Ця зустріч – це глибокий духовний досвід ще на підсвідомому рівні. Підрісши, Йоан пішов у пустелю і все його подальше життя – це поглиблення єдності з Богом, одним з елементів якого є розпізнавання свого покликання, свого місця у світі, своєї місії. Йоан стає духовним провідником, має учнів. 

«Ось Агнець Божий». Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом». Йоан глибоко усвідомлює свою місію, він виховував учнів для Ісуса Христа, а не для себе. Він також добре усвідомлює закінчення своєї місії й те, що його учні повинні тепер йти за Ісусом. Учні залишають Йоана і йдуть за Ісусом. Він їх добре приготував, не прив’язав до себе, а тепер вільно віддає Ісусові. А вони вільно його залишають і йдуть далі. 

У цьому світлі подивімося на ці елементи тотожності духівника: зустріти в своєму житті Спасителя, отримати прощення і любов від Нього, зрозуміти своє покликання як духовного провідника, підготовити своїх учнів до зустрічі з Ісусом і віддати їх Йому. 

Багато духівників стають духівниками, тому що вибрали це як професію, а не як місію. Не зустрівши в своєму житті живого Бога, не здатні показати Його іншим. Навчання віри в живого Бога підміняють культом, обрядовістю, інтелектуальним навчанням релігії. Духовна сліпота на Бога зазвичай поєднується з великою зрячістю на ворогів Бога, на слуг диявола, на духовні небезпеки й загрози. Світ перетворюється на Богом забуті джунглі, які кишать нечистою силою. Єдина можливість для християн вижити у такому світі – триматися свого духівника й не відходити від нього ні на крок. І тому Церква подекуди перетворюється на групу клубів духовних отців, які безперервно показують, а сучасною мовою – постять, і вишукують нових ворогів Бога й Церкви.